• Раздел из книги 90е - “Театр”
THE THEATRE OF THE ABSURD...

2014. Dull Story*...

ОлігархЪ…

Стояв Майкл на сходах “Укрсиббанку” на Подолі і чекав на гарну
дівчинку Олю, яка мала винести йому його “Platinum Card”...
Він не хотів заходити всередину – на вулиці було сонячно та привітно, Майкл курив з не менш beautiful дівчинкою, також Олею – хоч
бажання загадуй))...
Він тільки що звільнився з роботи у дуже багатого чувака, зятя
президента... настрій літній.... благодать...
Сидячи на поручнях банку, почув вібрацію мобільного...:

- Алло...
- Здравствуйте, Николай. Меня зовут Владимир, я олигарх...

Перебиваючи на пів слові Олю, яка щось говорить:
- Оль, почекай, мені “олігарх” дзвонить))...
У трубці:
- Николай, я б на вашем месте не ухмылялся, я действительно олигарх и хочу предложить вам работу...

В “ок” Майкла відверто читалася насмішка, але розмова закінчилася мирно - домовленістю здзвонитися завтра...

Декілька місяців перед цим, я стояв на балконі у знайомої, курив і
спостерігав таку картину. Локальні бабусі лузгали насіння, та на всі
сторони матюкали олігархів... Поруч з ними стояв чувак, про якого я знав, що він ганяє б/ушні машини з Німеччини. І ось він, такий, вийшов з десятирічного “Фьольц Пассата”** і зупинився біля бабусь. Послухавши їх пару хвилин, вклинюється у їхню розмову фразою:
- “А ви думаєте нам олігархам легко?...”
Реально чуть не впав з балкону))...

І от знову олігарх....

На наступний день Майкл набирає номер олігарха і отримує такий текст у відповідь:
- Николай, вы мне не звоните на мой мобильный, это не по
регламенту… звоните через рецепшн, как положено”.
- Владимир, у меня только этот номер от Вас.
- Сейчас вам смской скину... Спросите Вадика – он меня позовет...

Навіщо аж такий “кобилузапрягай”?... Але мені шо важко, чи шо?))...

Дзвінок Вадіку раз, потім другий, ще раз третій... “Олігарх” страшенно зайнятий, дуже серйозними справами... Майкл хєрить “олігарха” нафіг, та видаляє номер...

Через декілька днів знову дзвінок:

- Николай, почему вы не звоните? Мы ж договаривались...
- Да я, в принципе, три раза звонил...
- Настойчивее надо быть... Давайте завтра у меня в офисе...

Офіс в центрі, чотири хвилини пішки від помешкання – why not?))… І
ще… голос в “олігарха” був незвичний... густий, прокурений бас… Вражаючий голос…

Офіс. На стінах панелі з карельської берези, високі стелі, площа метрів триста. Вилизано, понтово... “Олігарх” довго чекати себе не заставив, вийшов в синьо-білому костюмі в тонку смужку, з хитрою посмішкою на обличчі і з прикуреною сигаретою в зубах... Невисокого зросту, опецькуватий, в костюмі - а ля конферансье з одеського кафе-шантану, в якому він виглядав може й не зовсім доречно, як на свій вік, але людина, яка курить у себе в офісі, завжди викликає довіру... У мене принаймі))...

Око-алмаз – “олігарх” таки родом з Одеси...

Проекти всі цікаві. Мережеві готелі, архітектори всі відомі... Цікаво...

- “Я завтра с семьей уезжаю в Норвегию” – каже “олігарх” і видає десять томів проектної документації... - “ознакомься, пока я вернусь...”

Кабінет Майклові виділити не встигли, тому він з усіма томами “оселився” в кімнаті переговорів.
Вже потім, підслухав випадково про себе – “я его у Пини за большие деньги перекупил”... Понтовила мля))...

Я вже писав – офіс був величезний... Для сміху порахував - вийшло в середньому по сорок метрів на людину... Помпезний дизайн стін та
меблів... Італійські дизайнери відчули душу російського купця... Так, так - для дизайну була запрошена саме італійська фірма... а шо? – бабло є))...

На стінах висіли офорти Сальвадора Далі – “Гаргантюа і Пантагрюель. Людські пороки”. “По запасниках”, тобто по кутках офісу, лежали змотані в рулони, роботи, модного серед мемберів Верховної Ради, “художника Топоркова”.
На паркінгу під офісом “Range”, два “Jaguar” один з яких кабрік, та
Jaguar” дружини – все пафосно, дорого і по модньому. Комуністичний “олігарх”))...

Перше, що мало зупинити Майкла від подальшої співпраці це
однозначно роботи Далі...
Хто не в курсі поясню – це серія офортів, розміром десь метр на метр з копійками, на яких зображено карликів, гномів і інших фриків з неприродньо великими єлдаками... Неприродньо тому, що в деяких випадках вони були більші за своїх власників))...
Майкл повинен був відчути, що не міг принести бабла офіс, в якому, зі стіни, великий Далі, всім своїм талантом, каже :
- “Пацани, болт вам, а не гроші тут заробляти”...
Прикольним був момент, коли “олігарх” запросив попа з Лаври
підсвіжити освяченням офіс... Бородатий московіт ходив і кропив наліво та направо, а Майкл чекав поки він дійде до стіни з болтами – цікаво було, якою буде комуністично-православна реакція... Не було реакції... За бабло, бородатий кропив наліво і направо аж свистіло)).
У Гадюкіних у пісні було: “сіру ртутну мазь купив і мастив, мастив, мастив”... Так і той - не зупиняючись кропив, кропив, кропив....

Люди, блін, кого ви хочете обдурити?...

Другим тормозом повинна була стати схильність до творчості “народно-депутатного художника Топоркова”. Його роботи /ескізи а ля “фентезі” на ватмані, Карл!/, Вова купив по п’ять штук баксів, і було їх не менше ста... Браво, Топорков, ти знайшов своїх лохів і свій рай на Землі... Респект за талант...
З Топорковим я пару разів перетинався. Один раз в “Мегамаркеті” на Горького. Там був відділ з випічкою і я, зайшовши після роботи /ще у попереднього,справжнього олігарха.../ за хлібом, вирішив купити
пиріжок з вишнями...
В черзі за пиріжками стояли двоє – дівчина, яка вже розраховувалася і власне Топорков... Я підхожу стаю за ним. І чую: “мені всі”... він взяв вісімдесят три!!!... Мож день народження був у пацана))...
Потім, вже під кінець каденції, дружина олігарха якось сказала: “Коля,
ты не можешь продать кому-нибудь работы Топоркова?.. просто деньги нужны людям на зарплату….”, але нарвавшись на насмішливий погляд, свою надію на силу мистецтва погасила... Від
неї я й дізнався про ціну “творів”...

Запобіжники не спрацювали і Майкл залишився... Хоча ... Час він там проводив весело...

Десь на третій день підходить фінансовий і каже:
- “Николай, возьмите завтра с собой паспорт, мы вас оформим директором проектной компании”...
Майклові, аж така занадта довіра, потрібна не була і він сказав, що такої умови не було...
- Странно, а шеф сказал...
- Он ошибся – перебив Майкл...
Через два тижні повертається “олігарх”, всіх збирають в залі переговорів, народ слухає доповідь про Норвегію, потім всіх розпускають... Майкла, як Штірліца у кіно, просять залишитися... Любив Вовка еффектні мізансцени))...
- Николай, вы мне не доверяете?...
- Нет, и Вам советую мне не доверять... и не только мне, а вообще никому...
- Нужно было сразу сказать, мы бы пожали друг другу руку и...
- Вашу руку Владимир – встає Майкл з-за столу, протягуючи свою...
- Ладно... Дай мне неделю подумать...
- Да без проблем...

Директором назначили водія...

Купив Вова Майкла однією фразою. Якось Майкл почав доводити Вові
якийсь його пройоб і Вова видав:
- “Николай, не нужно меня убеждать. Дело в том, что можешь
убедить... а мне это не нужно... я сам принимаю решения”...
Погодьтеся це круто, абсолютно всі рішення, приймати самому, така
впевненість у власних знаннях та компетентності визиває респект...

Забув сказати – до приходу Майкла, на фірмі було жорстке правило – є тільки два слова “так” і “ні”, використовувати дозволені слова можна тільки у відповідь на звернення шефа... Ось де “Велич” поселилась та знайшла собі місце))...

Чому до приходу.?.. Тому, що через три місяці “олігарх” вже грав з
персоналом в “крокодила” в залі переговорів)))…


Посадили Майкла за великий, круглий стіл, разом з шефом, на
заздрість всім підлабузникам... За великі ж гроші у Піні перекупив))...
Коли дзвонили партнери і інформація стосувалася проекту, Вова
включав на телефоні голосний режим щоб Майкл міг чути...
Там був один проблемний об’єкт на Великій Васильківській... Аварійний будинок, який збиралися демонтувати. На його місці девелоперився крутий готель в партнерстві з трьома комсомольськими олігархами. Участок “жирний” і на ньому вирішила заробити молода команда Космоса...
Нами було викуплено всі квартири, крім однієї, власниця якої неофіційно поставила її ціну помножену на десять, а офіційно розводились хвилі, що в цьому будинку жив Шолом Алейхем і його /будинок/ необхідно реставрувати. Дєвушка пробувала розіграти карту “власника останньої квартири”...
Їй давали гроші /суму не скажу)), я пацан порядний, але повірте, що сума була правильна/...
Баришня тормозила весь процес /відчуваючи за собою космос, поводила себе відповідно/ і всі партнери по проекту “шукали” вихід з порожнякової ситуації...
Дзвонить партнер – донецький єврей. Вова, по привичці, переключає
на голос і з трубки лунає “стурбоване”:
- “Вовчик, а что в том доме реально Хмельницкий жил?..
Майкл починає реготати і видає крізь сльози:
- “Да жил... Заедет бывало на лошади на третий этаж, привяжет ее к батарее, а потом закинет нахуй булаву и спать пьяный”...
- “Вовчик, какого этот придурковатый с меня прется?..”

Вирішилось це питання досить неочікувано... Майкла знайшли пацани
з якоїсь кримської будівельної фірми... Збудувавши в Севастополі пару котеджів, вони замахнулися на будівництво тридцяти п’яти
поверхового готелю шість зірок в центрі Києва...
Більше для політесу Майкл каже:
- Та ні пацани, мені не будувати, мені б це знищити якось...
- Так давайте мы за ночь разберем…

Не повірите – зранку була гола площадка. Був дім – нема дому... Була проблема – нема проблеми...))...
У баришні правда з’явилася... Команда молодая, зрозумівши, що
бабло вже так просто не отримаєш, похєрила бідну баришню... Проблеми мають властивість перетікати з місця на місце... Вона набрала Майкла і каже:
- Я согласна на Вашу сумму...
- Видите ли, девушка, я конечно б даже и спросил, но
железобетонно уверен, что теперь они Вам не дадут уже ничего...

Для недосвідчених.... Якщо Вам у компанії затримали плату на місяць
– йдіть з компанії, грошей Ви своїх там уже не отримаєте... Це не стосується історії з жадібною дєвушкою, це просто правда і дружня порада... Якщо, Ви винні комусь гроші за роботу, розрахуйтеся, а то піде такий нефарт, що мало Вам не здасться...

Власне це була преамбула... а тепер і Story...

Жив собі був Вовка “Олігархъ”...
На проекті хапнув бабла, купив квартиру в Києві, чотири машини, дав
гроші на пам’ятник у центрі міста, купив ще декілька квартир... отак і
жив...

А ще, Вовка любив робити вигляд, що Вовка-музикант... Пам’ятаєте таку демку?))... І не просто музикант, а композитор...
Весь час пробував когось заслати, щоб отримати авторське право на
свою “композицію”... У композиції було кілька класних моментів –
особливо там, де було здерто з Deep Purple “Smoke on the water” один в один... там де додавалися свої нюанси, то вже так классно не було)))....

Любив розказати як його люблять жінки. Навіть недосвідченому було видно, що це лише мрії та фантазії))... Вплутався, інакше це не назвати,
у чотири великих проекти з бувшими комсомольцями. Завдяки фантастичній скупості, ослиній впертості та неймовірній любові до самовозвеличення ідеально провалив усі чотири і пішов у небуття...

Любив понти... Ох як любив Вовка понти... Любив випити і розказувати
про свою значимість...
Тем було декілька...
Як він, син начальника НКВД Дрогобицької області, ненавидить бандерівців...
Як він, член обласного комітету комсомолу, їздив на з’їзд ЦК ВЛКСМ і бачив Дєрюгіну...
Як він жив на Молдаванці і був в авторитеті серед всіх блатних Одеси...

Дружня порада ідіотам. Хоча – як ідіоти можуть бути друзями?... Недружня... Ні... Просто порада)). Коли розповідаєте про щось, що є неправдою, ні в якому разі не переходьте на діалоги. Бо як тільки починається “...а я ей говорю... а она мне говорит...”, вашу брехню розпізнає найнедосвідченіший лузер))...

Не будучи тотальним ідійотом, та розуміючи про можливі наслідки, про блатних Вовка розповідав тільки у вузькому колі. Про НКВД вже у більш ширшому. Але блатні, енкаведисти та Дерюгіна то таке... час від часу на п’яну голову...

Була у Вови одна тема... навіть не тема, Темища))... idea fix планетарного маштабу)).... Дизель!!!

Вова облизував сигарету, прикурював, дивився пару хвилин на стелю і починав: “ходил я когда-то механиком на дизель-теплоходе...

Про дизель розповідалось всім без виключення. Зальотним московським менеджерам-МВАйщикам, партнерам по бізнесу, які забігали в офіс на 50 грам... Що я перераховую? – всім без винятку!!!)))

Менеджери, з тих, що завжди готові лежати на дивані в три зміни і переглядати на порядок більше мотиваційних роликів про успішний успіх, лиш би нічого не робити, слухали й по десятому разу. Партнери, як тільки Вова облизував сигарету, відразу згадували про заплановану зустріч.

“... ходил я когда-то механиком на дизель-теплоходе... но так, как
вокруг одни дебилы, то только я придумал, как вдвое уменьшить
расход топлива дизеля, при этом вдвое увеличивая скорость корабля…

Мы с товарищем вдвоем работали на дизеле…
Он мудак и я мудак – дизель у нас скомуниздили…Ó

Нє, ну бували моменти, коли плиточникам розказувалося про те, як
правильно плитку класти...


- “Вы ж дебилы, плитку как ложите – по одной конечно и не спорьте
со мной… а знаете как нужно?... нужно по десять на фанерку и фанерку клеить к стене…”

У цьому місці Вовка зіскакував з крісла і починав на уявній стінці показувати як треба правильно класти плитку фанеркою до стіни...

Але плитка то таке... От Дизель... Спочатку на наради до нас приходили на рівні власників компаній та банків, потім, наслухавшись про дизель, присилали замість себе своїх заступників, потім все скотилося до бригадирів та плиточників...

Але без нарад Вовка вже не міг, він вигадував привід за приводом, збирав нараду, сідав в центрі столу, обводив всіх гордим поглядом і ... “да разве ж Нимфа кисть дает?...”

Геніально та переконливо Вовка розказував про кредит від банку, який
надійде вже на наступному тижні.
В це вірив і Майкл, тому й не йшов, в це вірили і дуже солідні люди –
самі не приходили, але персонал присилати не переставали.
Погодьтеся не кожен це зуміє. Вовка зміг...

Повірити чуваку, котрий вам вісім разів розказав про “із жізні Дізєлєй”, котрий вже й не памятає, що ви вже сім разів чули: “когда то я ходил механиком на дизель теплоходе”... А про кредит в сто з лишнім лимонів американських грошей вірили... Вовка талант))...

Не везло Вовці через непорядність.
Було у Вовки декілька квартир, які купив у добрі часи. Одну з них Майкл продав, думаючи, що він розрахується з людьми. Не так сталося – Вовка повіз дружину в Париж...
Але ж космос не тільки в Тбілісі, є ще вищий космос. Дружина зайшла в магазин дорогого взуття, поставила поруч себе сумочку і почала приміряти туфлі... Все правильно – у сумочці були всі їхні гроші, всі її
прикраси, а також телефони і документи... Вкрали...))).....
Скажіть після такого, що нема в світі справедливості...

Але останнє, що Майкла вбило і він пішов /кредит Вова так і не
отримав до сьогодні/ - це повна втрата Вовкою своєї, нехай

комсомольської, але гідності...
Почався Майдан. Спочатку Вовка говорив, що скоро всіх майданутих
погонять до Карпат по житомирській трасі. Він знає силу НКВД, а тому
знає, про що говорить. Потім йшла довга тирада про піндосів і бандерівців...

А потім загорілись шини...
Майкл сидів з охоронцем на рецепшені, ліниво показуючи, як
користуватися компютерною програмою. Відкриваються двері, заходить Вова і з такими блудливими очима /позиченими у Барбоса/,
сиплим тенором вигукує – “Слава Україні!!!”...

This is the end, my only friend, the end...***


* Мутна історія.
** Volkswagen Passat.
*** Це кінець, мій друже... Це кінець... /Doors/.



Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація