Недавно у блозі "XMova" один із членів групи «Український правопис – 2018» і за сумісництвом палкий прихильник «г-концепції» (заполітизованої тенденції відображати англійський і німецький [h] українською літерою «г») під ніком (@_w33b) вирішив висловитися. У тому тексті є чимало повчального, тому подаю його коментар повністю.

>> in response to themyroslava:

1. Станом на тоді, коли я писала цей пост, я зеленого уявлення не мала про те, хто такий Вакуленко. 2. Московський вплив — це знов політичний аргумент, від якого діаспоряни просто не можуть відійти. Будь-яка мова зазнає впливів. Теперішня англійська — результат впливу французької, значно більшого за московський вплив на українську; тим не менше, зараз […]

1. Чому тоді на нього посилаєте ся чи довіряєте тому, що там писано? З того, що я зрозумів, Вакуленко — ідейна людина в погано змислі — на Фейсбуці в одній спільноті на повному серйозі розводив про мафії, закулісні ігри тощо, чим можна пояснити коротно шизофазний конспіролоґ. При чому проблема буде не лише з цим звуком, щонайменше зараз він подає /и/ як [ɨ] як книжну норму. Також дуже любе згадувати Білодіда.

2. Будь-яка мова зазнає впливу — факт, але впливи бувають різними. Тут — явно політичний, оскільки питання про ґ—г—х повернута передусїм Совітами. Но і ви самі згадали, же декотрі держави політично захищають власну мову.

3. Буква не змінилася, бо вважається за алофон, а також мова дещо базована етимологічно. Ви самі повинні розуміти, же такий приклад не є доречним, бо обовʼязково є запис, котрий не враховує етимологічність чужої мови. Також дивно, же згаданий приклад поза «касою», бо в будь-якому випадку згадане "tanzen" походе від французької "dance". Запис Китайських слів буде найкрасивішим прикладом, де глухі стають дзвінкими без сорому: Пекін → Бейджинь, так, там є цьому причина, але це лише підкреслює малу різницю між глухими і дзвінкими.

4. Прихильники Ге якраз помічають різницю дзвінкого і глухого, попередній пункт цьому лиш довід. Тому це ваш арґумент є жалюгідним і в калюжу. А ось зневажати гортаність — є справжньою глухотою. Цьому є довід анґлійської, котра будь-яким чином уникає звуку «х» різними записами, переважно "kh" i "ch", що навіть відображено в Шотландзкій вимові, але не "h". При цьому ви справедливо зазначали вплив французької мови, котра черпала з латині — мова, котра вплинула подібним чином на багато гинших, тому багато мов таки розрізняють подібним чином, та ж німецька з "h" i "ch", ось чому західняки в ті часи добре розрізняли х—г—ґ, чого не сказати про вас, котра підтримує зараз східняцьку і, через очевидні причини, бідну культуру запису, де має чимало вад зі звуками, бо переважно тупо наслїдували не просто московську вимову, а навіть запис: пропущу про німецьке "ü" як «ю» чи "ö" як «ьо», коли ті західняки і народи з різних боків, як латиши і хорвати, котрі мали тїсного звʼязку з нїмцями чїтко передавали як «і» та «е» відповідно; а згадаю про наслїдуваня московської школи, де "beet" i "bit" однаково записуватимуться як «біт», що дуже дивно, бо українська має відповідні звуки «і» та «и».

5. Знов накидуєте на глухість. То не є геть арґументом. Спробую ще раз. Звуки вирізняються передусім не глухістю чи дзвінкістю, а сполукою способом твореня. Чому? Бо для кожного звука лише одна сполука способу твореня, а дзвінкість є ознакою майже всїх звуків. Ви мені могли б таким ж самим успіхом доводити про те, же треба передавати через «с» — но а що? — теж глухе і, що найголовніше, теж фрикативне; а те що воно не гортане — неважливо.

<<

Цілком передбачувано, що пані Мирослава вирішила не розвивати такий діалог. Але ми не хочемо, щоби старання таємничого (@_w33b) пішли в нікуди, тому все ж таки приділимо дещицю уваги цьому тексту.

1. Перша частина нагадує страждання зарюмсаного студента дитячого садка, який скаржиться новій тьоті виховательці: «А він пога-а-а-ний! А він не дає мені гратися його маши-и-и-инкою-у-у-у».

Судячи з усього, вихователька розібралася, що ябеда просто хоче поламати машинку, бо ще не доріс до неї. Тому й припинила цей цирк.

З іншого боку, показовою є лексика анонімного дописувача, який сміливо наклеює на опонента ярлик «шизофазний конспіролоґ».

От мені незрозуміло. Цей анонім вважає себе дипломованим психіатром, щоб ставити діагноз? Чи це просто такий дипломатичний хід, щоб залучити на свій бік якомога більше прихильників?

Словом, культура з цього імпровізованого «психіатра» аж пре…

Разом зі здоровим глуздом.

Варто прокоментувати й закид щодо «дуже любе згадувати Білодіда».

Ідеться про монографію «Сучасна українська літературна мова. Фонетика» / за ред. акад І. К. Білодіда. Київ, 1969. На жаль, ця монографія і досі є найповнішим експериментально підтвердженим джерелом українських фонетичних даних, тимчасом як наукова етика вимагає посилатися на використані роботи.

Отож, анонімний страждальник тужить геть не за тим, що під мудрим керівництвом Комуністичної партії Інституту української мови та його заокеанських консультантів українська фонетика занепала по саме нікуди. Його непокоїть, що українські спеціалісти, всупереч обставинам, таки проводять фонетичні дослідження та ще й дотримуються наукової етики. Он як! Треба розуміти, що заокеанські українці проти розвитку української науки?

2. Тезу про політичний вплив на мову можна було б і прийняти (звісно, з боку прихильників «г-концепції», які інакше й не вміють), якби не оце незрозуміле: «питання про ґ—г—х повернута передусїм Совітами». Що цей «психіатр» мав на увазі? Є ідеї?
Може, Petro Tkatchenko щось підкаже? Адже він теж любить висловлюватися в подібному стилі.

3. Шедеври від «психіатра»: «буква – це алофон», «а також мова дещо базована етимологічно». Схоже, логіка нашого аноніма дещо базована психіатрично специфічно…

Фонетика? Ні, не чули…

За цією логікою, українська мова, за прикладом китайської, теж повинна «без сорому» робити глухі приголосні дзвінкими. Очевидно, йдеться про те, що в запозиченнях глухі звуки потрібно передавати їхніми дзвінкими відповідниками: Гаррі Боддер, Бідер Бен, Гілларі Ґліндон, Дональд Драмб…

Патріотично як…

4. Типові міркування лояльного споживача навколомовних міфів.

Перебільшення ролі «гортанності» (тобто місця артикуляції англійського звука [h]) свідчить про нерозуміння специфіки цього звука в англійській мові, де фахівці характеризують його як апроксимант, або глухий вокоїд, з відповідним розкриттям мовленнєвого тракту і розподіленою артикуляцією по всій його довжині. Більш детально про це, а також про хибність ототожнення тріад «х—г—ґ» і "ch-h-g", див. у популярному дописі «Основні методологічні помилки прихильників г-концепції» (https://site.ua/maxvakul/16534-osnovni-metodologichni-pomilki-prihilnikiv-g-kontseptsiyi/).

Науково про ці речі в роботах:

Vakulenko, Maksym. 2015. "Borrowings in Ukrainian: Etymological, Semantic, and Orthographic Issues." In: Slavia, Praha, sešit 1: 1-24. https://independent.academia.edu/VakulenkoMaksym

Вакуленко М. О. Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз : [монографія]. Івано-Франківськ : Фоліант. 2015. 361 с., іл. https://independent.academia.edu/VakulenkoMaksym

Vakulenko, Maksym O. 2019. "Ukrainian Consonant Phones in the IPA Context with Special Reference to /v/ and /gh/." In: Linguistica online 22: 36-61. Published online August 22, 2019. URL: http://www.phil.muni.cz/linguistica/art/vakulenko/vak-001.pdf

Vakulenko, Maksym. 2019. "Calculation of Phonetic Distances between Speech Sounds." In: Journal of Quantitative Linguistics. Published online: October 23, 2019. DOI: 10.1080/09296174.2019.1678709. https://independent.academia.edu/VakulenkoMaksym

Вакуленко М.О. Синтез дескриптивного та прескриптивного підходів у сучасній кодифікації українського наукового термінолексикону: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. філол. наук: спец. 10.02.21 «Структурна, прикладна та математична лінгвістика». Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України. Київ, 2020. 31 с. DOI: 10.13140/RG.2.2.13502.02887. https://independent.academia.edu/VakulenkoMaksym

Своєю чергою, намагання прирівняти «слабкий» звук англійської мови [ɪ] до українського [и], який є головним виявом відповідної фонеми, є результатом хибного ототожнення вокалістичної англійської мови з консонантною українською. І робиться це з єдиною метою «щоб не так, як у москалів». Більш детальне наукове пояснення – у статті:

Vakulenko, Maksym O. 2018. "Ukrainian vowel phones in the IPA context." In: Govor 35 (2): 189-214. URL: https://www.hfiloloskod.hr/images/HFD/Govor/Govor-2-2018-web.pdf. DOI: 10.22210/govor.2018.35.11.

5. Шедеври не вичерпалися. «Звуки вирізняються передусім не глухістю чи дзвінкістю, а сполукою способом твореня».

Усе ламаю голову: що ж це за звір – «сполука способом твореня»? Це щось новеньке у фонетиці. Явно кандидат на Нобелівську премію, либонь…

Щоправда, ломиться у відчинені двері. Адже методика розрахунку фонетичних відстаней уже опублікована в авторитетному міжнародному журналі. Див. вище.

Та хіба такі дрібниці хвилюють справжніх любителів гавкраїнської говірки? У них інше завдання: за будь-яку ціну зробити «гавкання» літературною нормою, незважаючи на відверту антинауковість цих намагань.

Отже, «гай гірже, аби інже».

Підгорає…