Суб'єктивні висновки про антивладні мітинги, які пройшли у столиці на День захисника України.
Вчора, 14 жовтня, центр столиці знову охопили протести, на які вийшли противники політики Володимира Зеленського. Цього разу протестів було два.
Спочатку ВО «Свобода» провела марш на чолі з Олегом Тягнибоком. На «свободівський» марш, який пройшов від парку Т. Шевченка до Майдану Незалежності, зібралося приблизно 5 тисяч осіб. Окрім заклику до влади відмовитися від виконання «формули Штайнмаєра», вимоги очільників цього протесту були доволі різношерстними і включали, зокрема, вимогу не впроваджувати ринок сільськогосподарської землі.
Через дві години, коли мітинг «Свободи» добігав до завершення, у центрі Києва почала збиратися ще одна акція протесту націоналістів і ветеранів АТО. Цього разу мітинг був значно люднішим і зібрав орієнтовно 15 тисяч людей.
Спробую зробити кілька висновків про вчорашні антивладні протести. Вони базуються на побаченому автором рядків, який побував у гущі подій.
1. Попри чисельність маршів, їх важко назвати загальноукраїнськими.
Так званий Майдан проти Зеленського – це поки що партійний, а не всенародний протест. Вчорашній мітинг «Свободи» складався приблизно на 80-90% з партактиву. На другий мітинг прийшли не лише активісти партій і організацій, але скрипку першості на ньому все-таки відігравали партійні функціонери. Зокрема, «Національного корпусу» і «Демократичної сокири». Погодьтесь, союз доволі дивний, враховуючи, що ще півроку тому «Нацкорпус» активно протестував проти Петра Порошенка, тоді як «Демсокира» уникала критики на адресу чинного тоді президента.
Розбіжності між головними координаторами акції «Ні капітуляції!» були помітні на мітингу 14 жовтня. Коли представники «Демсокири» запропонували сходити під Офіс президента і провести там «невеликий перформанс», «Нацкорпус» не надто активно їх підтримав. До речі, із керівництва «Нацкорпусу» ніхто так і не прийшов під ОП, а його активісти не відзначилися там активністю. Під Офісом президента, фото – Роман Пєтушков
Відсутність єдиного бачення серед координаторів протесту, яким за формою має бути «Майдан проти Зеленського», та його «партійність» дають підстави сумніватися, що у такого Майдану є перспективи.
2. «Майдан проти Зеленського» втрачає пасіонарність і, як результат, починає затухати.
У натовпі можна було почути суперечки щодо вимог до влади. Хтось вважав, що команда Володимира Зеленського має виконати ультиматуми щодо розведення військ, «формули Штайнмаєра», і цього буде достатньо. Інші ж наполягали, що, крім політичних вимог, президент має прийняти важливе кадрове рішення про звільнення голови ОП Андрія Богдана.
Попри чисельність протесту, складалося враження, що його учасники «не дихають в унісон». Ймовірно, справа у тому, що невдоволення владою не є критичним, а прес-марафон Володимира Зеленського, його зустріч з координаторами Маршу спротиву капітуляції, вибачення Давида Арахамії, поява прем'єра Олексія Гончарука на націоналістичному рок-концерті, подіяли на учасників протестів як заспокійливе.
І хоча протестна хвиля, на мою думку, іде на спад, у «Майдану проти Зеленського» все ж таки залишається серйозний потенціал. Все може змінитися у будь-який момент. Наприклад, умови розведення ЗСУ не будуть сприйняті учасниками маршів, або ж ВРУ спробує імплементувати в українське законодавство «формулу Штаймаєра».
3. Президентство Володимира Зеленського не буде спокійним. У найближчі п'ять років вулиця ще не раз висловлюватиме свою незгоду з політикою президента. І не завжди це буде пов'язано з тим, які за змістом ініціативи пропонує Банкова.
Справа у тому, що Київ – столиця протестної України – апріорі доволі критично налаштований до політиків, за яких не голосував. На перший погляд, здавалось би, столиця підтримала Володимира Зеленського і партію «Слуга народу». Але все не так просто. Київ за Зеленського і його партію голосував не настільки активно, як загалом Україна. Якщо рівень підтримки чинного президента на виборах-2019 у Києві склав 60%, то в середньому по Україні він був вищим на 13%. Аналогічно, на парламентських виборах за «Слугу народу» голосував лише кожен третій мешканець столиці, тоді як рейтинг пропрезидентської партії загалом по Україні склав 43%.
Судячи з парламентських і президентських виборів, Зеленський не зовсім «свій» для Києва, а тому навряд чи столиця буде поблажливою до нього.
