18-го жовтня 2010-го року. Накрапував дрібний осінній дощ, у мене не було дощовика і спальника не було. У мене взагалі нічого не було, окрім шматку клійонки, пари снікерсів і фляндра перцевої. Ну і бажання залізти повище на Чорнобиль-2 було.

У напарника був «штурмовий» рюкзак, штани 5.11, налобний ліхтар і дозвіл сходити в Зону, недалеко. Ну і заламінована карта з роздруківкою Південного маршруту була. Дороги я не знав, але думав: це мій другий раз і тепер я – досвідчений хлопець.

Генштаб був калічно дрібний, салатові квадрати лісів зливалися з блакитними венами каналів і малих річок. Перед очима все пливло у дощ, а світло з хат прикордонних сіл – розмазувалось у тепле місиво, тануло десь на периферіях бічного зору, залітало у мізки і підсвічувало, не даючи заснути у теплому салоні, з якого я вискочу у пустінь, холод і мряку. Вискочу і злякаюся.

Ми довго шарилися під колючкою, ховалися від надуманих патрулів і тремтіли зовсім не від холоду. Кущі нам скидалися на хижих звірів, а у кожній іржавій залізяці малювався силует літьохи, який сидить в засаді, який засаджує. Всі ті мари розліталися, танули цукром під зливою і пару годин ми повзли до Ужа, сполохали косуль, слухали тріскоти ЛЕП-ів під осінніми моросями, я відкупорив фляндр перцівки, йобнув залпом сто п'ятдесят, але у воду зайти не наважився. Йобнув ще п'ятдесят і зрозумів, як за місяць там стало глибоко. Яка у вересні вода була приваблива і прозора – «Ужанська слабкогазована», і яка вона зараз темна, скільки там слизьких риб і капканів на дні. І з головою мені.

Йобнув востаннє, сказав «ну нахуй», і ми розвернулися назад. Я безпробудно дрих в машині на Іванків, загубив у салоні стартовий пакет з цифрами 1488 в кінці, прокинувся і думав, що в Зону більше не піду. Правильно думав.

У такі моменти пафосно кажуть: «Зона нас не пустила». Розвертаються і йдуть, аби травити знайомим, якою негостинною буває ця стоптана туриками і перебігана скрізь-поперек земля. Повертаються, сідають у пабах, наливають бурштини у кришталь і думають, як не пощастило цього разу. А я просто думав, що я довбойоб. Правильно думав.