Вимоги до доказів при розгляді кримінальних справ є найвищими у порівняні з вимогами при розгляді інших категорій справ – цивільних, господарських, адміністративних. Адже саме в ході кримінального процесу відбувається захист від найнебезпечніших порушень – злочинів.
Як національне, так і міжнародне законодавство містить стандарт доказування у кримінальних справах – сторона обвинувачення повинна довести суду винуватість особи поза розумним сумнівом. Це означає, що суд може винести обвинувальний вирок лише тоді, коли надані докази спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Також будь-який наданий прокуратурою доказ повинен бути допустимим – тобто отриманим у порядку, передбаченому законом.
Наприклад, відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу, настає за подання державним службовцем недостовірних відомостей в електронній декларації, яка подається до Єдиного державного реєстру декларацій НАЗК.
Перефразовуючи рішення про невідповідність цього реєстру вимогам нормативних документів, Адміністрація Держспецзв'язку сказала приблизно таке: він не є захищеним від витоку інформації, несанкціонованих дій з нею, в тому числі обробки, від спеціального впливу, що може призвести до порушення її цілісності та блокування.
Керуючись цим, чи повинен суд посадити в тюрму держслужбовця за подання декларації до системи, котра схожа на друшляк?!
Вимога здійснити державну експертизу Єдиного державного реєстру декларацій передбачена законом «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах». У 2013 році Вищий адміністративний суд України виніс рішення у справі про застосування працівниками ДАІ автоматичних засобів фото- або відеофіксації «Візир», які також застосовувалися без висновку державної експертизи в сфері технічного захисту інформації.
Що ж сказав суд:
«Згідно статті 8 Закону „Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах“ інформація, яка є власністю держави, або інформація з обмеженим доступом (до якої відноситься і інформація, отримана за допомогою приладу „Візир“) повинна оброблятися в автоматизованій системі із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю. Тобто, перед застосуванням на території України приладу „Візир“, такий повинен був пройти державну експертизу в держслужбі спецзв'язку і захисту інформації України.„
І це абсолютно обґрунтоване рішення було ухвалене не в кримінальній справі – а в справі про адмінправопорушення, де вимоги до доказів нижчі…
Якщо «Візир» не можна застосовувати до моменту отримання позитивного висновку Держспецзв'язку, то чому «можна» систему електронного декларування?!..
Чи не виникне в суду розумного сумніву, що не можна засуджувати людину за подання відомостей у електронній декларації до системи, яка не визнана державою технічно повноцінною?!
Щодо коментаря очільниці НАЗК Наталії Корчак про те, що «Для слідства жоден доказ не є остаточним... Можливе проведення спеціальної експертизи на предмет відповідності тих даних, які подані до системи».
Так, можна провести в межах конкретного кримінального провадження судову експертизу комп'ютерної техніки і програмних продуктів декларанта та Єдиного державного реєстру декларацій.
Але саме суд буде вирішувати:
1) вірити судовому експерту, чи колегії експертів центрального органу виконавчої влади (Держспецзв'язок)?;
2) довіряти методиці першого чи других?
Ще й доведеться кожного разу вилучати сервери НАЗК для проведення судових експертиз, що, в свою чергу, зможе заблокувати функціонування системи е-декларування.
Більше того, жоден судовий експерт не може перебрати на себе функцію оцінки реєстру в цілому вимогам усіх нормативних документів.
Тому не треба нас дурити.
