У понеділок, 2 грудня, Китай запровадив перші санкційні обмеження проти США через втручання Вашингтону у внутрішні справи Піднебесної. Зрозуміло, що інформаційно основний акцент цієї історії не стосується економічної частини китайсько-американських відносин, оскільки мова йде виключно за політику.
КАРТИНКА «НОРМАЛЬНОСТІ».
В авангарді стоїть проблема Гонконгу, де ще з кінця березня 2019 року тривають протести проти політики Пекіна. Тоді демонстрації розпочались через зміни до законопроекту про екстрадицію правопорушників з мегаполісу до континентального Китаю, але цілком зрозуміло, що лише один такий законопроект не міг спровокувати настільки великого обурення. Принаймні, він точно не був основною причиною багатомільйонних маршів. Тут він став, ліпше, приводом або ж тригером до підняття того комплексу китайських внутрішньополітичних проблем, який формувався упродовж двох десятиліть співіснування капіталістичного Гонконгу із комуністичним Китаєм.
З одного боку є чудова історія про «одну країну, дві системи», економічну могутність, величезні фінансові ресурси та грандіозні проекти, з іншого — суто політичний та ідеологічний аспект питання.
За часи британського протекторату гонконгський соціум сформував окремішню і автентичну внутрішню систему цінностей. Це дуже сильно впливає на світогляд жителів мегаполісу і тепер. Для них справедливо вважати, що вони є інакшими, вони не є тим Китаєм, який сприймається у світі.
У історичному плані 22 роки з моменту передачі Гонконгу під суверенітет КНР — це майже нічого. Мегаполіс продовжує тяжіти до більш відкритих, демократичних і прогресивних правил гри, що не є сильною стороною комуністичного режиму. Звідси настільки активна опозиція до центральної влади. Звідси прояви сепаратизму, звідси тисячі гонконгців, які і тепер продовжують ідентифікувати себе в якості британських підданих.
Проблеми ще і від того, що у Пекіні не до кінця розуміли, як правильно інтегрувати настільки розвивинену територію політично, тому що комуністичний центр раз за разом намагався виборювати ініціативу, без стратегії продовжуючи конкурувати з мегаполісом.
Прогресивність Гонконгу, яка несе позитиви для економіки, так само паралельно несе і не менші загрози для КНР. Ринкова економіка, демократія і відкритість світу банально конкурентніші і сильніші інституції, ніж пропоновані офіційним Пекіном концепти. Не потрібно зайвий раз нагадувати, чим закінчувались ідеологічні та економічні екперименти у СРСР, Кореї, В'єтнамі та на Кубі.
Комуністична влада також розуміє, що на довгій дистанції тягатися із прогресивним світом не вийде. Централізована політика і економіка — це квиток у один кінець, оскільки така модель абсолютно не адаптована до сучасних умов. Тим паче, що якщо масштабувати проблему і подивитися на численні спроби Пекіну реалізувати грандіозні проекти на материковій частині, тоді виникає куди більше запитань, аніж відповідей щодо можливостей керівництва країни вибудувати ефективну стратегію на майбутнє.
Поруч з цим, завдячуючи Гонконгу, китайські громадяни беззаперечно стали ближчими до світу. І мова навіть не за мільйонну армію китайських туристів у Європі та Штатах. Гонконг ідеологічно глобалізував всі ті процеси, які намагається утвердити і законсервувати влада Піднебесної у соціальному плані на своїй територї. Тому і не дивиною є стабільно висока міграція до мегаполісу із інших частин КНР. Свідомо-несвідомо, китайський соціум охоплює глобалізація гонконгського зразка, що прямо ставить під загрозу перспективи для цілої системи, утвердженої 1949 року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЗАХИСНА АГРЕСІЯ ЕРДОГАНА
ТОРГІВЛЯ ІНТЕРЕСАМИ.
Якщо відволіктися від локального рівня і перенести свою увагу на глобальний — відразу натикаємося на торгове протистояння США та Китаю, яке фактично триває з січня 2018 року.
Зараз у Вашингтоні очікують на швидке підписання «мирової» вже до кінця цього року. Сторони мали попередні домовленості, призначене було навіть місце і час для угоди — під час саміту Азійсько-Тихоокеанського співробітництва в Сантьяго 16-17 листопада, однак проведення заходу так і не відбулося, з причин протестів та нестабільної ситуації в Чилі. Напрацювання стали марними.
Наприкінці листопада президент США Дональд Трамп підписав закон «Про захист демократії та прав людини у Гонконзі», що вивело на новий рівень неузгодженості між КНР і США. На що азійський гегемон відповів з очевидною затримкою — тільки через 4 дні: Китай запроваджує «санкції».
У цьому випадку все дуже просто: агресивна позиція США і стримана позиція КНР. І тому, з першого погляду може здатися, що Пекін зробив дуже символічний і невпевнений крок щодо Вашингтону в даному аспекті.
1. Китай ввів обмеження проти цілого ряду неурядових організацій, серед яких Human Rights Watch та Freedom House.
2. Китай призупинив можливість доступу до гонконгських портів для американських військових кораблів та літаків.
Про що може свідчити така м'яка, як для такої ситуації, поведінка Піднебесної у такому разі?
Тут може бути декілька варіантів. Найімовірніший — що Китай цілком влаштовують попередні умови майбутньої торгівельної угоди і в Пекіні не зовсім розуміють, як саме реагувати на таку ситуацію в цілому. Все виглядає в якості жесту «збереження репутації», зімітувавши хоч якусь позицію, оскільки не кожен спроможний дати подібного «ляпаса» зовнішньополітичній машині Китаю, а підписаний Трампом закон чим тоді був, як не «ляпасом»?
Попри це, Пекін явно намагається дистанціювати можливе підписання торгівельної угоди від протестів у Гонконзі, що, однак, свідчить про своєрідне «попередження» американської сторони стосовно можливих різких кроків щодо Гонконгу. Поведінка США в цьому випадку не корелюється з діями адміністрації останніми роками, що наштовхує на думку з приводу продовження «діалогу» з китайською стороною щодо майбутньої угоди через подібні «важелі».
МОНЕТИЗАЦІЯ ВИГОДИ.
У зовнішньополітичному плані (в останні кілька років) США форсовано «йдуть зі світу». Виявляється це суттєвим згортанням планів у важливих раніше для Вашингтону проектах. Зокрема, це стосується Близького Сходу, за який кілька десятиліть боролися президенти попередніх адміністрацій. А потім прийшов президент-бізнесмен, який порахував видатки щодо таких «операцій» необґрунтованими і вирішив покинути всі пророблені раніше напрацювання. Інакше як «зливом» подібні кроки розцінити не можна, що закладає цілий масив проблем не тільки для США, але і для всього світу на майбутнє. Однак зараз не про це.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: TRUMP-PUMP-PUMP
У Конгресі продовжується справа щодо імпічменту, Штати покидають Близький Схід й фактично вимикаються з європейських справ і тут, одномоментно, ставлять ребром питання щодо Гонконгу. Чим це не є, як демонстрацією козирів?
Поведінка США свідчить про очевидний інтерес президентської адміністрації Трампа — тільки очільнику Білого дому властиво приймати настільки «ігрові» рішення. Як і властиво агресивній манері поведінки американського бізнесмена, він таким чином намагається вирватися вперед у переговірній позиції з Китаєм, який, схоже, вже зараз готовий підписати «мирову».
Таким чином США спробують монетизувати таку ініціативу в економічному плані. Та і Китай, якщо отримає певні гарантії «невтручання» з американського боку — суттєво полегшить дилему розв'язання гонконгської історії. Конфронтація невигідна жодній зі сторін, тому Трамп зможе «злити» Гонконг (як нещодавно злив курдів у Сирії) у той момент, коли отримає бажані пункти в майбутній угоді. Політикою він торгує для США економіку. it"s just business.
Для Вашингтону ситуація у будь-якому випадку виграшна: з однієї сторони — це дозволяє впливати на Китай через діалог по Гонконгу, вторговуючи собі кращі економічні преференції. З іншого боку — навіть якщо США вдасться вдало "злити" подібні протести — все одно є величезна ймовірність перемоги у перспективі прогресивного (капіталістичного) Китаю над регресивною (комуністичною) КНР.
У третій варіант в даному випадку важко повірити, з огляду на зрозумілу геополітичну поведінку США і мотивацію Білого дому: Трамп весь період свого президентства намагається максимізувати вигоду та мінімізувати витрати. Тобіш зараз прийняття законів, риторика щодо захисту демократії і тому подібна лірика — це всього лиш гра на публіку, яка монетизується у конкретні кроки після зустрічних пропозицій.
Тому вже маючи за плечима попередні домовленості, у США можуть розраховувати на продовження тиску, виставляючи нові умови, які виходитимуть із ситуації, а Китай, якщо це не кардинально відрізнятиметься від досягнутих усно умов, скоріш за все згодяться, компеснуючи незначні економічні втрати величезним кредитом дій на проблемній території.
РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ГОЛОД.
Заковика гонконгських протестів полягає у тому, що наразі достеменно невідомо: як далеко зайдуть протестуючі? Які цілі формуватиме протест, оскільки вони (ці цілі), як показує не тільки гонконгська історія (а й українська, до речі), здатні виникати стихійно? Оскільки заявлений раніше протест через питання екстрадиції деактуалізувався і вже не стоїть на повістці. Мітингарі отримали бажане — закон відмінили, однак протест не припинився, тому що суспільний запит здобуває імпульс.
"Апетит приходить під час їжі".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: РЕВОЛЮЦІЯ БЕЗ ГІДНОСТІ
