Туберкульоз – хвороба соціальна

Туберкульоз – це поширене і у багатьох випадках летальне інфекційне захворювання з хронічним перебігом і частою багатосистемністю уражень. Трапляється як серед людей, так й тварин. Його спричинюють різні види мікобактерій, частіше за все Mycobacterium tuberculosis. Передається повітряно-крапельним механізмом передачі інфекції, коли хворі на активний легеневий або гортанний туберкульоз кашляють, чхають або іншим чином виділяють слину у повітря.
Велика частка випадків хвороби є субклінічними і латентними. Приблизно кожна 10-та латентна інфекція прогресує до активного процессу

У 1993 році Всесвітня організація охорони здоров'я оголосила туберкульоз «глобальною загрозою для здоров'я». Експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) вважають, що хвороба входить до переліку 10-ти найбільш смертельних хвороб. У 2016 році 10,4 мільйона людей у світі захворіли на туберкульоз, а 1,7 мільйона людей померли від цієї хвороби (у тому числі 0,4 мільйона серед людей з ВІЛ-інфекцією). Більше 95 % випадків смерті від туберкульозу виникають у країнах з низьким та середнім рівнем доходів.

Приблизно в однієї чверті населення у світі спостерігається латентний туберкульоз, а це означає, що ці люди заражені збудниками туберкульозу, але ще не хворіли на хворобу і не можуть передати далі збудника. 15 % людей з латентною формою ризикують захворіти на активний туберкульоз протягом життя.

У 2016 році найбільша кількість нових випадків туберкульозу відбулось в Азії (45 %), а потім в Африці (25 %). 87 % нових випадків відбулось у 30 країнах з високим тягарем туберкульозу. Сім країн мають 64 % випадків від загальної кількості захворілих, на чолі з Індією це Індонезія, Китай, Філіппіни, Пакистан, Нігерія та Південна Африка.

Таким чином, ми бачимо, що туберкульоз є хворобою, яка чітко пов'язана з рівнем економічного та соціального розвитку суспільства. Чим кращим є економічна ситуація у країні, рівень медичного обслуговування, можливості повноцінного та різноманітного харчування, рівень гігієни, як соціальної, так й приватної, рівень освіти у суспільстві, тим нижчі є показники захворюваності серед населення тої чи іншої країни. Хоча, нажаль, у світі ще нема країни, яка б могла сказати, що туберкульоз там переможене.

Дійсно, кого ми уявляємо собі, коли говоримо про людину, що хворіє на туберкульоз?

В першу чергу це людина з низьким соціальним статусом. Частіш за все це безхатченко, людина, яка вживає наркотичні речовини, зловживає алкоголем, не дотримується елементарних правил особистої гігієни, веде асоціальний спосіб життя. І значною мірою, це дійсно так. Якщо ми поглянемо на данні Аналітично-статистичного довідника «Туберкульоз в Україні»за 2017 рік, що було підготовлено ДУ «Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України» разом з ДЗ «Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України» у розділі «Соціальна структура осіб, які вперше захворіли на туберкульоз, 2017 рік», то побачимо, що приблизно 56% з цих людей відносяться до категорії «Непрацюючі працедатного віку». У порівняння з 2008 роком, згідно з відповідним звітом, цей відсоток виріс майже на 10% (56% з 51,4%). Не набагато краще стала ситуація і з пенсіонерами, доля яких зросла з 11,7% у 2008 до 13,2% у 2017 році. Взагалі порівняльна таблиця по соціальним групам 2008-2017 рр. виглядає наступним чином:

У звіті за 2017 рік до групи «Особи, які зареєстровані в інших міністерствах» додані особи, що перебувають у місцях позбавлення волі. У звіті за 2008 ця група складає 2,9%.

Треба відзначити, що серед «непрацюючих працездатного віку» є частина громадян, які фактично працюють, але працюють неофіційно. Виходячи з цього, можна припустити, що відсоток цієї групи та групи «робітники» є дещо зсунутим у бік першої. Однак, яким чином це впливає на динаміку змін у часі, невідомо.

Як ми бачимо, у той час, як по соціально задіяним групам населення маємо зниження захворюваності у 2017 році у порівнянні з 2008, то по асоціальним групам навпаки, зростання.
Особливу занепокоєність викликає зростання рівня захворюваності серед такої соціальної групи, як пенсіонери. Така ситуація значною мірою є наслідком вкрай недостатньої уваги державних органів, що повинні опікуватися цими громадянами. В першу чергу, мова йде про Міністерство Соціальної політики та Міністерство охорони здоров'я. Така неувага до людей у віці не є показом а ні високого рівня цивілізованості суспільства, а ні хорошої та відповідальної роботи цих державних органів. Незважаючи на те, що уряд розпорядженням від 27 грудня 2017 р. № 1011-р. схвалив Концепцію Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018—2021 р, в ній нема жодного рядка, присвяченого пенсіонерам та не передбачено жодного заходу, спрямованого саме на цю групу населення. Вочевидь, Міністерство Соціальної політики до розробки цього документу навіть не долучалося. Вважаючи на те, що пенсіонери є однією з найбільш вразливою, з соціальної точки зори, групи населення, бо мають, з одного боку, проблеми з імунітетом, бо є людьми у віці, та обмежені доходи, що є недостатніми як для повноцінного харчування та отримання необхідного медичного контролю за станом здоров'я та своєчасного лікування, якого вони потребують значно більше, ніж працююча частина населення, вочевидь необхідно передбачити спеціальні заходи, спрямовані на профілактику захворювання на туберкульоз для цієї категорії. Однак у Концепції цього, нажаль, нема. Тому єдине, на що можуть розраховувати пенсіонери, то це власні сили, допомога рідних та громадських організацій.

Значну стурбованість викликає також ситуація з медиками та студентами. Відсутність позитивних зрушень у динаміці медичних працівників є показником як, з одного боку, дещо недостатнього рівня відповідальності самих працівників, так й, з другого боку, відсутності впливу медичної реформи на ситуацію з соціально-санітарного стану у медичних закладах. Тому є надія, що подальший розвиток медичної реформи за впровадження у життя Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018—2021 р, все ж таки приведе до поступового зниження показника захворювання серед медичних працівників.
У той же час ситуація з студентами значно гірша, бо теж показує недостатню увагу до стану захворювання серед цієї групи населення. А це є наша молодь, наше майбутнє! Якщо у школі ситуація є під контролем, проводять регулярне флюорографічне обстеження учнів, внаслідок чого має місце значне зниження рівня захворювання серед дітей шкільного віку (зниження становить 63,16%), то у ВУЗах рівень медичного контролю за станом здоров'я студентів вочевидь э недостатнім.
Ще одна група населення, яке вкрай потребує додаткової уваги, є вимушені переселенці з окупованих територій (ВПО) та мешканці прифронтової зони, де також політична та економічна ситуація та стан медичного контролю є під великим питанням. Необхідність додаткової уваги до цих груп населення, навіть можливе включення ВПО до груп ризику з точки зору можливого розповсюдження захворювання на туберкульоз відмічалося ще у аналітичній записці «АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ПРОТИДІЇ ТУБЕРКУЛЬОЗУ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ПЕРЕХОДУ НА АМБУЛАТОРНУ МОДЕЛЬ ЛІКУВАННЯ», яка була підготовлена низькою громадських організацій (БО «Фундація „Громадський рух «Українці проти туберкульозу» та ченами Коаліції «Зупинимо туберкульоз разом») в рамках проекту TB-REP, що діє за фінансової підтримки Глобального фонду боротьби з СПІДом, туберкульозом и малярієюта реалізується Центром PAS. Але, нажаль, відповідні державні міністерства та відомства не приділили цій проблемі належної уваги. Внаслідок чого необхідного спеціального моніторингу ситуації з захворюванням ВПО та мешканців прифронтових територій, не ведеться. Таким чином відсутня агрегована інформація по реальному стану розповсюдженості туберкульозу серед цих груп населення. І тут знов, нажаль, люди зможуть покладатися лише на власні сили та допомогу спеціалізованих громадських організацій.

Таким чином, можна зробити висновок, що без розуміння з боку Держави необхідності підходити до проблеми туберкульозу не лише, як до медичної проблеми, але, в першу чергу, як до важливої соціальної проблеми, яка, з одного боку, тісно прив'язана до загального стану економіки, рівня ВВП, а з іншого, з конкретною цілеспрямованою увагою до реальної ситуації з тими групами населення, які є недостатньо соціально та економічно захищеними, як пенсіонери, ВПО та інші, принципово вирішити питання з зупиненням епідемії туберкульозу у країні не можливо. І тут є потреба використовувати не лише державні можливості, але й можливості громадських організацій, як міжнародних, так й вітчизняних. Бо без співпраці з громадськістю не може бути а ні демократичної держави, а ні здорового населення