«Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем.

Буває щось, про що говорять: „дивись, ось це нове“; але це було вже у віках, які були раніше за нас.»
(Екклезіаст, Старий Заповіт)

Вже ні для кого не є загадкою, чому Мойсей водив ізраїльтян 40 років по пустелі до обітованої землі, відстань до якої була лише 240 км.
Ми також знаємо і те, що справжнім провідником Ізраїлю був не Мойсей, а Господь, який лише тоді привів Свій народ до заповітної землі, коли Ізраїль був до цього готовий. А саме, позбавився рабської психології, яка має три складових — нерозуміння та сварки поміж собою, поклоніння чужим богам, невіра (в Бога, та у власні сили).

На протязі свого нелегкого шляху ізраїльський народ постійно засмучував Бога, скиглячи та вимагаючи Мойсея повернутися назад — у рабство до Єгипту, бо їм було «вкрай важко» — важко воювати, важко переносити спеку та спрагу, важко втрачати надію. Єдиний, хто міг їх заспокоїти та підбадьорити — це їхній Провідник Мойсей, який був дуже відданий своєму народу.
І ось, наприкінці свого шляху ізраїльтяни перетворилися на мудру та непереможну націю, для якої не існує перешкод у досягненні будь-якої мети, і яка була геть позбавлена ганебної рабської психології.

Наша країна теж зараз в пустелі. Застрягла між рабським «совком» та обітованою Україною — по справжньому вільною та незалежною, і звісно, непереможною.
Зараз наш український шлях багато у чому нагадує вихід ізраїльтян із рабського Єгипту. Ті ж самі війни, ті ж самі скиглення та невіра, ті ж самі сварки поміж собою, і те ж саме «поклоніння чужим богам», які зараз мають вигляд кремлівських ідолів.
І деяким українцям, як і окремим ізраїльтянам у пустелі, так само хочеться повернутися до рабського «Єгипту» — в радянський «рай», де «молоко і мед» — як обіцяє їм кремлівська пропаганда.
Єдина різниця – у нас немає того «Мойсея», який був би відданим нашій країні та нації, для якого досягнення української «землі обітованої» було б смислом життя, і який би розумів, що досягти тієї землі можна лише через перемогу. Іншого шляху немає. Бо інший шлях може бути лише в протилежному напрямку, тобто – у рабство.

Українці вже 28 років блукають по «пустелі». Одні «Мойсеї» змінювалися іншими, але у жодного із них не було прагнення дійти до «обітованої землі». У кожного на те були «свої» причини, але об'єднувало їх лише одно – вкрай корисне ставлення до нашої Держави. Настільки корисне, що останній (шостий) Мойсей вирішив її продати, обгорнувши цей «товар» у фантик із позначкою «підступний мир».
Якби так вчинив біблейський Мойсей, то країни Ізраїль зараз би взагалі не існувало, бо вони б всі загинули у рабстві.
Якщо вже нам катастрофічно не щастить із «Мойсеями», то може для початку треба позбавитися рабської психології, яка заважає нам бачити, чути і мислити, і як наслідок – визначати та визначатися...
Уроки історії мають вчити людей мудрості, яка на тлі мужності веде до перемоги, а саме – «обітованої землі».