Прихват під час війни… Чи це може ще десь відбуватися, окрім як в Україні?

Так, саме злочинний прихват стратегічних підприємств зараз відбувається у межах нашої області, яку, схоже, пустили в рознос. Пустили ті, хто ще зовсім недавно чіпляв собі зірку патріотів…
…..
У всьому цивілізованому світі суспільство бореться з монополізмом. Причому, дуже вдало бореться, бо влада тих цивілізованих країн іде на поступки, розуміючи, що економіка країни тримається в першу чергу на середньому та малому бізнесі, аніж на величезних приватних монополіях.

В Україні ця боротьба з монополією має повне фіаско. И всі ми, із болем та порожнім гаманцем, спостерігаємо, як пани подібні Ахметову кожен день спустошують наші і так вже спорожнілі гаманці, підвищуючи енергетичні тарифи зі швидкістю в рази більшою, аніж зростає наша зарплатня.
І тут їм держава аж ніяк не завадить, бо ті Ахметови просто вимкнуть світло. Або гарячу воду. Або систему опалення.
Бо недолугій нашій «державі» досі не зрозуміло, що приватизувати можна все, окрім стратегічних об'єктів! Тих об'єктів, від котрих залежить життєздатність нашої країни та окремого її мешканця!
Особливо під час війни… (!)

Зараз на Січеславщині відбувається спроба приватизувати один із таких стратегічних об'єктів.
Йдеться про Аульську Хлор-Переливну Станцію (АХПС), яка знезаражує питну воду, котра постачається майже на всі населенні пункти та підприємства України.
До речі, як всі ми вже давно помітили, слово «приватизувати» до українських реалій не зовсім підходить. По суті мова йде про справжнісінькій рейдерський віджим – тобто, прихват — який, звісно, «оформлять» за всіма «правилами» та «згідно відповідної документації».
І перший пункт цього «правила» — це голосування за цю «приватизацію» наших обласних депутатів.

Що тут можна сказати…? На когось із них «надавили», когось «прикупили», не виключно, що комусь з них навіть пригрозили — тому більшість з них сказала – «так» (!)
Дуже прикро, що сказали «так» навіть ті, хто позиціонує себе патріотами… Так, це злочинне для країни рішення підтримали своїм голосуванням в тому числі і УКРОПи! Нехай це буде на їхній совісті, яка прийняла на себе це ганебне клеймо! А нам потрібно своє робити…
Тож, для того, щоб завдати свого контрудару цьому ганебному свавіллю, треба спочатку хоч якось змалювати його суть, а головне – його жахливі наслідки — як для держави, так і для пересічного споживача.
Постараюся дуже коротко.

Отже, для початку нагадаю події майже річної давнини, коли намагаючись втричі підвищити ціну на рідкий хлор, підприємство, яке зараз хоче «приватизувати» собі АХПС, і яке виробляє один із інгредієнтів очищувальної рідини, взагалі припинило його виробництво – бо антимонопольний комітет заборонив підвищувати на нього ціну. А відтак, як ми пам'ятаємо, для більшої частини України була загроза припинення постачання питної води на невизначений термін.
Припинення водопостачання і розповсюдження паніки не допустили лише екстрені дії керівництва АХПС, яке вирішило закупити рідкий хлор в одній з країн близького зарубіжжя, чим, до речі, дуже розлютили ненаситне панство – власників підприємства-виробника, яке виготовляє один із компонентів очищувальної рідини. Саме того підприємства, яке зараз намагається віджати у держави АХПС, завдяки якій в наші оселі безперебійно постачається питна вода.

Тут слід вказати, що підприємство АХПС є муніципальним і було орендовано колективом його працівників, які за час оренди його вдосконалили, модернізували, навели лад, який там був дещо відсутній, та забезпечили сучасною системою охорони.
Тобто, ті зароблені кошти, які зазвичай «господарем» кладуться собі до кишені, трудовий колектив цього підприємства витрачав на модернізацію та вдосконалення своїх робочих місць, а в підсумку і всього виробництва.
Отже, коли із муніципальної, «злегка» занедбаної станції, її працівники зробили «цукерку», тоді одразу вирішили її прибрати до «турботливих» рук чергового «стратегічного» господаря.

Але головне тут є те, що це підприємство – стратегічного рівня та напрямку! А такі підприємства взагалі не можна віддавати у приватну власність! Із різних причин. Не варто всі їх тут перелічувати, повернуся лише до тієї, яка була на початку цього допису.
А саме – приватні компанії, особливо монопольні, не повинні мати права керувати життєдіяльністю нашої країни та окремого її громадянина, тому що вони не несуть юридичної відповідальності у разі глобальних проблем, пов'язаних з форс-мажорними обставинами.

Абсолютно у всіх угодах, які укладаються між приватною компанією та її контрагентом, зокрема і державним, є такий пункт, в якому йдеться про те, що в разі форс-мажорних обставин приватна компанія не несе юридичної відповідальності.
Форс-мажорні обставини – це обставини непереборної сили, наприклад – природні стихії, війни, наслідки глобальних катастроф тощо.
Тобто, якщо, наприклад, енергетичне підприємство Ахметова дає збій з форс-мажорних обставин та припиняє постачати споживачам електроенергію, то цей Ахметов може тільки розвести руками та в кращому разі забезпечити населення свічками по ціні в десять разів дорожче аніж у крамницях. Адже він в жодному разі не допустить, щоб альтернативним постачальником електроенергії став хтось із його конкурентів. Бо його менше всього цікавлять потреби громадян, втім як і все, що не приносить прибутку.
І на відміну від дій держави, яка у подібних випадках за законом несе відповідальність та знаходить альтернативні варіанти, цей «Ахметов» завжди буде шукати лише особистий зиск. Бо за законом він не несе ніякої відповідальності!

А якщо ще й пригадати, що у нас все ж таки зараз йде війна, і наша область межує із лінією фронту, то тут йдеться саме про ті форс-мажорні обставини, які вже настали(!), і «завдяки» яким приватний підприємець може не нести ніякої юридичної відповідальності при будь-яких порушеннях угоди з його боку! Навіть якщо ті порушення були з якихось інших причин, не пов'язаних із форс-мажором! Розумієте про що йдеться..?
Тобто, при будь-яких обставинах він юридично вже(!) не відповідальний, бо ж війна!
(Принаймні, за допомогою хороших юристів, під війну можна багато чого списати…, і при цьому ні за що не відповідати)

Ми можемо скільки завгодно лаяти наших державних керівників, але вони хоча б несуть юридичну відповідальність при будь яких обставинах, зокрема і форс-мажорних.
Проте власники стратегічних приватних підприємств «мають право», в разі якоїсь «незгоди» з державою, викручувати руки – як державі, так і пересічним громадянам, перетворюючи їх на заручників своїх безмежних забаганок!

Зараз Україні потрібно, аби навпаки – ті стратегічні підприємства, які вже були розбазарені по підступних руках різних пройдисвітів, повернулися до власності держави. Наскільки це можливо, покаже час та здоровий глузд майбутньої влади, в тому числі і місцевої.
Коли встановиться ця справедливість, невідомо. Але сьогодні ми можемо принаймні не допустити нових прихватів, які призведуть до повного колапсу — коли доля держави та кожного її громадянина чомусь має залежати від примх та забаганок окремих вічно «голодних» панів…
………
Наостанок хочеться додати, що справжній патріотизм – це не штучне фарбування себе у патріотів. Тим більш, не вигукування популярних гасел на кшталт «зниження тарифів у чотири рази» або «бандитам – тюрми».
Справжній патріотизм – це коли ти сам не є бандитом великого «прихвату» з дуже дрібною душею…