Візьміть чай, канапки та ККУ це життєвий лонгрід.

Проста історія про звичайну людину та нашу систему. Найстрашніше, що в подібній ситуації може опинитися будь-який простий добропорядний громадянин, тому що в нашій країні на 2019 рік всього 1-2% виправдувальних вироків.

Ну що, погнали....

Все частіше в нашому суспільстві трапляються випадки поліцейського та прокурорського свавілля відносно звичайних громадян, які живуть своїм життям, як кажуть будинок – робота, доки випадково не опиняться не в тому місті, не в той час та доки не попадуть в лапи «системи», про що просто замовчувати не можна.

В нашому випадку мова піде про звичайного чоловіка, Літвіна Михайла Григорійовича, який мешкає в передмісті Сєвєродонецька Луганської області. За своєю освітою він токар, працював інженером на заводі м. Сєвєродонецька, виробляв проектні документації з металобудівництва. Має сім’ю та хворих батьків.

06 червня 2018 року Михайло був затриманий працівниками Сєвєродонецького ВП ГУНП в Луганській області в порядку ст. 208 КПК України, за підозрою в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 345 КК України (умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків), після чого йому було обрано запобіжний захід в вигляді тримання під вартою в слідчому ізоляторі.

Але про все за порядком. Щоб було зрозуміліше, почнімо з версій обвинувачення.

Обвинувачення вказує, що в день затримання Михайла, тобто 06.06.2018 працівник «Х» Сєвєродонецького ВП ГУНП в Луганській області, (що є потерпілим в цій справі) знаходився при виконанні своїх службових обов’язків та був одягнений в цивільний одяг. Працівник «Х» біля магазину «Рибка Плюс», за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Федоронка 55/27 побачив раніше не знайомого йому Михайла Літвіна, який нібито був п’яним та справляв свої природні потреби у громадському місті. Побачивши цю неприємну картину, далі, поліцейський «Х», з метою припинення адміністративного правопорушення, пред’явив своє службове посвідчення та вимовив свої законні вимоги припинити адміністративне правопорушення.

Але Михайло Литвин, розуміючи, що порушує і, що «Х» є працівником поліції, підійшов і вдарив сидячого в автомобілі поліцейського. Після того, коли поліцейський «Х» вийшов з автомобіля, Літвін Михайло вдарив його кулаком в область носу, після чого почав боротися з ним, намагаючись нанести удари руками та ногами.

Проте, такі обставини є безпідставні та зроблені на припущеннях.

По-перше, Літвін М.Г. знаходився біля дерева за житловим чотириповерховим будинком, де розташовані гаражі. В цьому місті нікого не було. Дитячий майданчик знаходиться аж за кутом цього дому, там також нікого не було. Виходить, що там де був Михайло, це не громадське місце. Відповідно про жодне порушення громадського порядку не може йти мова.

По-друге, потерпілий працівник поліції «Х» був одягнений в цивільний одяг, Михайло поліцейського раніше не знав та не міг знати, також поліцейський своє посвідчення не пред’являв та не казав, що він поліцейський.

Те, що говорить сторона обвинувачення – про пред’явлення службового посвідчення – не підтверджується жодним дослідженим в судовому засіданні доказом та спростовуються свідченням свідка.

Так, 10.01.2019 року допитаний в ході судового розгляду у якості свідка мешканець того, будинку, де все трапилося, пояснив, що під час вказаної події, біля дитячого майданчику та біля місця, де все проходило, нікого не було, що поліцейський в цивільному одягу намагався тягнути до своєї машини Літвіна М.Г., що вони почали наносити один – одному удари руками та за цей весь час ніхто не казав, що з них хтось є поліцейський, тобто поліцейський не представлявся.

Коли прокурор Сєвєродонецької місцевої прокуратури Карпенко О.В. почав ставити запитання вказаному свідку, чому той раніше давав інші покази, нібито поліцейський пред’явив своє посвідчення – свідок відповів, що це йому наказали говорити в самій прокуратурі міста. Після цих слів свідка прокурор Карпенко О.В. почав кричати на нього, погрожуючи кримінальною відповідальністю та лише на неодноразові зауваження судді прокурора вдалося заспокоїти.

Звичайно, я розумію прокурора, який завжди правий, але раптом з’являється свідок, говорить не те, що треба, та ще й заявляє, що його підмовили в самій прокуратурі. Все, вся справа валится. Це жах для правоохоронної «системи»!!!

В обвинувальному акті вказано, що Літвін М.Г. справляв свої природні потреби в громадському місті, тобто здійснював адміністративне правопорушення, що стало підставою відреагувати з боку поліцейського. І цей факт також не підтверджується жодним дослідженим в судовому засіданні доказом. Слідчі при розслідуванні вказаної кримінальної справи взагалі не допитали в якості свідка жодного з числа мешканців будинків двору, де трапилася подія, з метою підтвердження обвинувачення.

Але, не зважаючи на такі обставини, обвинувачений Літвін М.Г. свою вину визнав. Але тільки в частині того, що він дійсно 06.06.2018 року вдарив рукою в обличчя молодого чоловіка, одягненого в цивільний одяг, раніше йому не знайомого, з яким у нього раптово виник конфлікт. Після чого вказаний незнайомець у цивільному одязі також ударив Літвіна М.Г., а згодом вже почалась боротьба.. Про те, що цей молодик «Х» у цивільному одязі є поліцейським та ще при виконанні своїх службових обов’язків Літвін М.Г. не знав та не міг про це знати, так як вказаний незнайомий про це нічого не говорив та своє службове посвідчення не показував.

Покази обвинуваченого Літвіна М.Г. в судовому засіданні прокурором спростовані не були. Ще треба також відзначити важливий моменти: обвинувачення Літвін М.Г. не ґрунтується ні на досліджених в судовому засіданні доказах, ні на нормах матеріального та процесуального права, ні на практиці Європейського суду з прав людини.
При таких обставинах слідчий та прокурор взагалі неправильно кваліфікували дію обвинуваченого Літвіна М.Г. за ч.2 ст. 345 КК України, так як зміст суб’єктивної сторони вказаного злочину виходить зі змісту вжитої у вказаній статті КК України юридичної конструкції «у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків».
У вказаній статті прямо вказано, що злочин вчиняється саме у зв’язку з діяльністю працівника правоохоронного органу. Така діяльність чомусь не влаштовує винного, він нею невдоволений, що і спонукає його до вчинення злочину. Таке спонукання (мотив злочину) викликає у винного бажання не допустити діяльності працівника правоохоронного органу, змінити її характер, припинити її чи вчинити злочин через діяльність, яке вже відбулася.

Це і є метою злочину. Як уявний бажаний результат вона вказує на те, що злочин може вчинюватися лише с прямим умислом.

Таким чином, жоден доказ сторони обвинувачення, досліджений в судовому засіданні, не вказує на те, що Літвін М.Г мав мотив злочину та прямий умисел на заподіяння тілесних ушкоджень працівнику «Х» через виконання ним службових обов’язків. Навпаки ж, всі докази, досліджені в судовому засіданні спростовують винуватість Літвін М.Г. саме у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 345 КК України.

Взагалі, слідство в цьому кримінальному провадженні провели на «швидку руку», за два з половиною тижня, не об’єктивно, не всебічно, не повно та упереджено, не дослідили всі обставини кримінального провадження, не знайшли та не допитали в якості свідків мешканців двору, де трапилася подія. Всі інші докази були здобуті з порушенням певної процедури, слідчий та прокурор взагалі проігнорували вимоги діючого Кримінального процесуального Законодавства України щодо досудового розслідування.

Так, слідчим отримано копії лікарської документації потерпілого з порушенням положень ч.2 ст. 93 КПК України, без проведення слідчих дій, будь – яких запитів до лікарні. Судово-медична експертиза теж проведена з грубим порушенням положень Кримінального процесуального кодексу України та чинних Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров’я України № 6 від 17.01.1995 року.

Не зважаючи на неправильну кваліфікацію дій Літвін М.Г. слідчим та прокурором, а також порушення діючих норм Літвін М.Г. з 06.06.2018 року та по 09.04.2019 року, тобто 10 місяців знаходився незаконно під вартою, в ДУ Старобільський слідчий ізолятор.

Під час майже кожного судового засідання в Сєвєродонецькому міському суді Луганської області захисниками була надано певна кількість обґрунтованих клопотань про визнання доказів недопустимими, а також клопотань про звільнення Михайла з-під варти, так як він утримується безпідставно.

Всі клопотання адвокатів прокурор жодного разу спростувати не міг, лише усміхаючись говорив якусь маячню, мабуть, був впевнений, що має підтримку з боку суду. Але 09.04.2019 року, після численних клопотань адвокатів суддя змінила запобіжний захід та звільнила Михайла з-під варти.

Але прокурор, який підтримує обвинувачення, впевнений в правоті «системи». Йому аби була галочка – вирок, а за галочкою людська доля, ось тільки це прокурору все одно… На жаль!

Відповідно до діючого Кримінального процесуального кодексу України Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно правових стандартів ЄСПЛ щодо доказів і доказування у кримінальному процесі - «Правило про належну процедуру»: доказ має бути отримано з дотриманням належної процедури, тобто з дотриманням вимог закону щодо порядку здійснення/складення/фіксації процесуальної дії/рішення/результатів.

Відповідно до ст.62 Конституції України, ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а тому припущення, сумніви, що можуть виникати із вищевказаних недопустимих та неналежних доказів/документів щодо доведеності вини Литвин М.Г., у інкримінованому йому злочині повинні трактуватись на його на користь.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01.11.1996 р. докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, або встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

На превеликий жаль, усі вказані праві норми взагалі не дотримувались прокурором Сєвєродонецької місцевої прокуратури, який підтримує обвинувачення Літвін М.Г. в судді.

Таким чином, прокурор Сєвєродонецької місцевої прокуратури продовжує наполягати на необґрунтованому обвинуваченні Михайла та визнавати його невинуватість не хоче.

Так, 07.06.2019 року, прокурором Сєвєродонецької місцевої прокуратури, який зрозуміє, що справа відносно Михайла тріщить по швах, подано клопотання до судді Сєвєродонецького міського суду Комплєктовій Т.О. про проведення повторної судово-медичної експертизи потерпілого поліцейського та застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення слідчих дій в порядку ст. 333 КПК України, тобто нарешті законно вилучити медичну документацію потерпілого.

А чому це не було зроблено підчас досудового розслідування, чому офіційно, як того передбачає закон, слідчим не було вилучено лікарську документацію??? Що прокурор не бачив, грубих помилок в кримінальному провадженні??? Чи, аби справу впхнути в суд, а там нехай суддя розбирається???

Так і дійсно, справу впхнули, а суддя Комплєктова Т.О. рятує становище обвинувачення. Так дане клопотання суддя Комплєктова Т.О. задовольнила, в порушенні ч.4 ст. 333 КПК України, не зважаючи на обґрунтовані заперечення адвокатів, а також на те, що клопотання прокурора подане на офіційному бланку прокуратури, без дати та без номеру реєстрації в канцелярії прокуратури.

Як потім мені прокурор сказав, що в цьому нічого страшного немає, це нормально…
Мабуть знову прокуратура заручилася підтримкою судді, свого колишнього колеги.

Я розумію дії прокуратури м. Сєвєродонецька, вони будь-яким чином намагаються врятувати цю справу та отримати вирок відносно невинуватого Михайла будь-якою ціною, чому дуже заважають адвокати, не даючи смогу поширитися прокурорському та поліцейському свавіллю.

Прокурор є представником цієї недосконалої правоохоронної «системи», в «лапи» якої дуже просто потрапити та вийти практично неможливо. Я впевнений, що як людина, прокурор розуміє, що Михайло невинуватий та й може з цим погодитися в суді. Але це прокурору не дає робити ця «система», яка ніколи не помиляється зі своєю «жертвою», якщо взяли під варту, значить «система» права і все! А якщо прокурор і визнає невинуватість Михайла, то сам прокурор може стати «жертвою» «системи», якого керівництво різними способами покарає так, що взагалі пропаде бажання у прокурора відстоювати права людини.

Також, справа в тому, що у разі визнання Михайла невинуватим саме за ч.2 ст. 345 КК України, то стає питання про незаконне тримання Михайла під вартою протягом 10 місяців… І за це повинні відповідати слідчий та прокурор!

Я впевнений, такі факти є всюди, але потрібно з цим щось робити, ламати цю «систему», де не працюють практика Європейського суду з прав людини, принципи Верховенства Права, законності, рівності перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, де прокурор з суддею за одно!

Взагалі, мене дуже сильно обурює, коли на призначене судове засідання всі учасники приходять без запізнення та чекають в залі суддю, але прокурора не має. З особистого досвіду, а також з вказаної судової справи, прокурор на судове засідання приходить з запізненням, йде спочатку до судді в кабінет, там хвилин 10-20 щось роблять, а потім разом з суддею заходить до залу судового засідання, з таким поглядом, ніби він – прокурор і знає яке рішення буде прийняте суддею.

У цій справі не йдеться про якихось чиновників, які просто купили суддю, як це часто в нас буває, а про звичайного чоловіка, якому псує життя продажна система.

Тут немає місцю великим грошам чи шантажу, просто прокуратурі не хочеться приймати виправдане рішення та «зливати» справу. Це їм точно не піде на користь. Особливо, коли все так добре починалось.

Я впевнений, такі факти всюди, але потрібно з цим щось робити, ламати ці прокурорського-суддівські схеми!

За Нами буде перемога – Слава Україні!!!

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація