site.ua
топ-автор

- Ну от нахуя таке було робить, - гірко спитав циклоп Поліфем, притискаючи до закривавленої пики кесь мемекаюче ягня. - Нормальні люде так си робять?

- Так ти ж сказав шо з“єсиш панство, - віинувато відповідав з дальнього кута печери Одисей. - Ганявся за нами по хаті, потім в піжмурки грали, потім в слона, потім в города, але в города не пійшло, бо в нас усі міста скінчаются на «ы». Афіны Мікєны Мегары, а шо на «ы» вигадаєш? Ышкар-Ола? Потім в мішках стрибали наввипередки… Потім ти Філомілєта злапав та до рота йо запхав, потім плювався йом на довжину. А Антіфа таки ковтнув, як ся поперхнув. Шо ми мусили думати? Думали шо таки з“єсиш…

- Так то ж па пьянай лавачкє!- зревів Поліфем, та жбурнув ягня на голос. Ягня розлетілося об стіну «как пакєт молока» - Нахуя мені вас єсти? Я шо, людожер? В мене худоби он кіко! Ягнятки, свині, куріпочки, корівки на молоко. Сука, прийняв вас як людей… а ви мені єдне око видовбали. Підараси ви, а не ахілеси.

- Слухай, давай конструктивно, - примирливо сказав Одісей, обачливо не вилазячи з дальнього кута. - Ну, накоїли по п“яні. Бува. Шо вийшло — то вийшло. Ти й сам міг на цв“яха оком ся натовкти. Диви, ти ж чолов“яга в літах. Батьки, мабуть старенькі. Помруть, тобі пенціон буде, як сирітці з каліцтвом першого ступеню. Співати може по ринках будеш та на святах по храмах «гражданє, сматріте, я не віжу». Я тобі ліру змайстрячу та поводира дам. Так шо, може випустиш нас, га?

- Мій батя — Пасідон, - зі злістю одповів Поліфем, отрираючи криваві сльози з вилупленогого ока. - Він олімпійській бог, том вапще безмертний. Як він тобі помре? Який нахуй пенціон? Випущу я, випущу... Бебехі я вам всім випущу. Та свиням згодую. Такшо готуйте ся до долі лютої.

- Покажи хоч око, - примирливо сказал Одісей. - В смислі, посадочне мєсто.

Поліфем підняв велетенську космату голову.

- Мда, - констатував Одісей. - Виглядає не альо. Як друга дупа, тіко в лобі. Та тіхо, не скидуй ся, шо ти такой нєрвний? Я ж думаю — що зробити можна… Слухай, а в тебе вай-хвай тут є?

- Скуди? Тут острів.

- А вівтар в хаті є? Хоч маленький.

- Десь в кутку стоить. А на шо тобі? За упокій свій помолитися хочеш? Давай, давай. Не помішає.

Одисей відшукав хатній вівтар для жертвоприношень, здув з нього пилюку, насипав якогось порошку з торбинки, що висіла на паску, розколупав та витрусив до купи останній цибурбан, й зачиркав кресалом. В печері запахло кимось гімном, ацетоном, лавандою та конопелькою.

- Наркомани кляті, - злісно сказав Поліфем, принюхуючись до аромату. - Наколються своєю анашою, а потім добрим циклопам патиками очі видовбують. Дай хоч мені разок дунуть. Все єдно больше нікакой радості в моїй жизні.

- Не заважай працювать, - зосереджено відповів Одисей, роздмухуючи полум“я. - Бо не получіцца. Связь тут в тебе хуйова, бо печера.

Затім став на коліна перед вівтарем, закотив очі гори та завив гекзаметром.

- Гермес, Водій-Псіхопомп, шо богів олімпійскіх посланець! Виклик прими Одісея, Лаертова сина! Гроші, шо жертвував я в твоїм храмі афінськім, можеш вважати авансом поповнення щщоту!..

- Зовсім єбанулись, наркамани, - сумно мовив Поліфем, та не домовив. На вівтарику щось тріснуло, йобнуло, та на мармуровій дошці з“явилася голографічна фігурка малесенького чоловічка в крилатих сандаліках.

- Тіко коротко, - сказала фігурка. - В мене діла.

- Коротко — то коротко, - погодився Одисей. - Гермесику, цімборчику, мені конче треба до Гефеста достукатися. Треба одну річ невеличку зробити. Сплата налом без щщьот-фактур.

- Не можна. Божий коваль спить та не працює. - відповів голографічний Гермес. - Субота.

- Овва! - здивувався Одисей. - Це шо, Гефест в ївреі подався? А-фі-геть. Значить, в крані нєт води?

- Та прі чом тут жиди! Вчора ж п“ятниця була, вечір. А Гефест — він же пролєтаріат, хоч і олімпійський. Сам понімаєш шо в пролєтаріата ввечері п“ятниці буває.

- А-а-а… - зрозуміло покивав головою Хитромудрий. - Ну тада понятно. А може там є хто замість нього на діжурстве? Тіпа замісників? Якшо в когось з олімпійців колесо від колесниці відлетить, там же є кась група швидкого реагування… Тут реально роботи — хуйня, на півгодини.

- Перемикаю. - Голографічний Гермес зник, замість нього в димку конопель ся явили два опухлих єбала. Одне було в окулярах, друге з підбитим оком.

- Тєхпаддержка слухає.

- Хлопці, рятуйте. Треба око відеоспостереження поставити. На неєбєзвозмєздной основі. Налічман. Начальство ваше ще до вечера проспить, а я добре віддячу. Я цар Итакійський

- Зовнішню камеру чи внутрішню? - спитав єбальник в окулярах. - В смислі — на дах ставимо чи в хату?

- Ем-м-м… - Одісей замислився та озирнувся на Поліфема. - В голову.

Єбала подивились одне на одного.

- Не, ну а чо? - спитало підбите очкастого. - Мєдного вєлікана Тала ж ми робили, а там праці побільше було. Мєханіческого вепра для Артеміди теж ми. Шо ми, одне око не зробимо? Діктуйте адрєс.

- Поліфемчіку, - лагідно, щоб не дратувати ніщасного циклопа запитав Одисей. - Якій в тебе адрєс?

- Та я в душі нєєбу, - похмуро відповів циклоп, обмацуючи дірку від ока. - Всі кажуть шо «остров циклопа», а гіографічіского названія в книжці нема.

- Добре, самі знайдемо, - сказало очкасте єбало. - Освободіть в центрі поміщєнія вільне місце діаметром десь два метри. Виїжджаємо.

***

- Ієбіческа сіла! - сказав технічний даймон в синьому кобмінезоні, огладаючи вавку. - Чим це ви його?

- Розпеченою патикою, - винувато відповів Одисей. - З розбігу. Панімаєш…

- Та панімаю, - сказав Підбитий, розкладаючи чімаданчік та достаючи з нього різзні мідні, бронзові, залізні та скляні штучки. - П“ятниця. Ну шо, треба штири дирки по краям атверстія просвердлити.

- На шо? - підозріло запитав Поліфем з банкєткі.

- На кріплєнія для встановлення мідного ока спостереження. Ти менше питай, та тихо сиди. І не сіпайся, бо буде трошки непріятно. Ачкарік, давай дрєль. Свердло десь на півпальця в діаметру бери, бо череп тут шо в того тріцератопса.

Ачкарік підійшов з дріллю до циклопа та уважно придивився.

- Еге, тут не дрєль, тут пірфоратор треба...

- Поліфемчику, може ти винця для наркозу хильнеш? - по-доброму запитав Одісей. - Зі вчора ще залишилось. Тіко палицю свою затім між зубів затисни, шоб сотрудніков в екстазі не покусать.

- Давай! - рішуче сказав циклоп, із шкварчанням додудлив з міху залишки вина, та затис в зубах свого дрюка. Потім винув його на мить.

- Тіко ти мені всякі казки розказуй, про гераклів та пірсєїв, поки мені відєонаблюдєніе вставлять будуть. Я люблю, коли ти всяке таке брешеш. Ну шо, давайте, починайте, садісти-окулісти. Браття Менгеле, блять, - та знову вставив палицю в рота, й спробував заплющити око, але не зміг — бо ока ще не було.

***

Минуло штири години.

- Ну шо? - спитав Ачкарік.

- Та шось ніпонятне — відповів Поліфем, невпевнено крутячи головою. - Все якесь то синє, то сіре, в гарізантальну полосочку ще й смикається.

- То калібровка іде, - відповів Підбитий. - Зараз ми тобі будемо свєтофільтри підбирати, а ти кажи — не забагато червоного та зеленого?

Технічний даймон почав приставляти скельця до ока, а супутники Одісея, відчувши що небезпека, здається, минула, повилазили із схованок, та із цікавістю придивлялися до процесу.

- Айботвоюмать! - раптом заревів циклоп. Вся сахнулися від страшного пацієнта.

- Шо, боляче було? - співчутливо запитав Одісей.

- Та ніхуя не боляче, нашо ви моїх овець на ніц обскубли? Таке руно було! Не тіко паскуди, та ще й крадіжники!

Всі подивилися на поліфемових овець, що збилися гуртом в куток та тривожно зтудов бебекали. Руно у овець було на місці.

- І бендюкі твої чому голі? Ви шо, справді підараси, а нє ахілєси?

- Поліфемчику, - обережно спитав Хитромудрий. - Може ми, тобі коли око проштрикували, нічаянно в мазгі попали? На місці твоє руно. Он, вівці волохаті шо ті лами. Й хлопці одягнені. Не так на випускний біл, звісно, але в хітонах…

- Всьо понятно, - сказав Підбитий. - Лінзу інтралопії нічаяно поставили. Тіпа рєнтгєну. Через неї руно та одяг не видно, просвічує наскрізь, тіко тіло видно. Січас поміняємо, одна секунда.

- А ну, зачекай, - запитав Поліфем. - А бабів теж без одягу буде видно?

- Істєствєнно, - відповів Ачкарік. - Баби ж теж люди, хоч по єншій спеціфікації. Підставляй око, зараз лінзу зніму…

- Цурпалки забери! - грізно сказав циклоп. - Бо я зараз тобі самому лінзи зніму, та будеш як твій калєга підбитий, тіко на обидва оки. Нехай буде ця… інтролопія. Всьо, сіанс ісцелєнія скінчено. Всім спасібо, досвідання.

Техніки зітнули плечима, відійшли із Одісеем осторонь, подеренчали там чимось срібним та зникли в облаці конопельно-ацетонового диму.

Поліфем, як зачарований ходив по печері, мацаючи всякі речі. Команда Одісея, хоч і була одягнена, чомусь рефлекторно прикрила руками сором, як футболісти в стінці перед штрафним ударом.

- А-ху-єть! - сказав Поліфем. - Карочі, рібята. Мені конче треба по ділам. Ви як хочете, пливіть собі, чи залишайтесь покашо гостювать, тіко потім камень в печеру на місце закатіть та ключік під килимком сховайте. А я вже срочно опаздую.

- Куди? - спантеличено запитав Одісей.

- Турпутьовка горяща. Є тут один остров. Лесбос. Давно хтів провєдать. Посілянкі, кажуть там цікаві. Ніколи такого не бачив, а хотив би хоч одним оком, - Поліфем гигикнув, - як вони це роблять. В туристичних цілях. Треба ж колись на світ подивитись.

- Оце фартануло мужику, - мрійливо сказав сержант расчьоту балісти Поліктор, дивлячись в широку волохату спину швидко тікаючого до свого човна циклопа Поліфема. - А здавалось — де був той фарт? Єдне око видовбли… Слухай, камандір, а багато та штука з інтралопією коштує?

- Дафігіща, - відрубав Одисей. - Та ще й не продаєцця смертним, бо то божествєнне олімпійскє іздєліе. Не для людей. Поліфем — син морського бога Пасідона, тому в віде ісключєнія, та в связі з виробничим каліцтвом. А тобі — зась. Своїми очами дивись.

Команда сумно зітхнула.

А Одісей непомітно помацав в кишені хітону кругле скельце. Тому шо баби — створіння настіко хитрі, що навіть Хітромудрих можуть обдурити, і дуже важливо бачити єх наскрізь. Крім того, краще раз побачити, ніж сто разів почути.

Але ну йо нафіг, коли хтось твою жінку буде отак роздивлятися.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація