site.ua
топ-автор

- А тепер — ділись! - сказав Панбог, та ляцнув пальцями над першою протоклітиною, шо мала створити усе життя у Всесвіту.

- Із ким ділитися? - спросила протоклітина, підозріло дивлячись на Панбога.

- Овва! - сказав Панбог. - Я ще житя створити не встиг, а в мене вже таксіст з Богуслава вийшов. Та ні з ким. Саме з собою ділись.

- Сам із собою — то можна, - погодилась протоклітина, ся напружила та розпалась на дві. Друга тучже переєбла першу скалкою по голові.

- Де ти ся лазило, син курвячий, тришта пятсот мільярдів років від образуванія Сесвіту, а воно тіко додому ся зволіло принести! Панбоже, нє, ну от чєсно, ви такого гада бачили?

- Нє, - сказав розгублено Панбог. - В мене гади тіко на п“ятий день творення заплановані, а сьо лише третій. Де Я міг тих гадів бачити? Карочі. Не сваріться, а ділицця.

- Не хочу я більше ділицця, - похмуро сказала перша протоклітина. - Поділився вже на свою голову.

- Бо молнією в“єбу… - вкрадчіво сказав Панбог. - Бо є небо та електрічество, і всьо шо для того треба я вже зробив ще вчора. Но то, на счьот трі…

Протоклітини напружилися, та знову розпалися навпіл. Дві новоутворені тучже підбигли до мамки, стали смоктать сіську та просити вєласіпед. Панбог прихильно посміхнувся до них з небес.

- Нє, я не поняла, - сказала друга протоклітина першу, гойдаючи дітко. - А цей, другий, в тебе від кого?

- Від мене, - похмуро сказала ісходна протоклітина.

- Та я бачу шо від тебе, я ж не сліпа. Схожі. А від кого ще?

- Ні від кого. Тут окрім нас нікого нема. Ділєніе.

- О, то ми вже хату та майно ділимо? Ти лазиш де ніпонятно, потім в тебе діти ніпонятно скудов, и тепер вже ділимо майно!

- Панбоже, - взопила перша протоклітина до небес. - А жізнь — це сільно обязательно? Не можна якось зробити гарний світ, але без життя? Тіко друга ітерація, і вже повний пиздець! Ну я Тебе прошу, ну Боже! Ну шо Тобі стоєть?

Бог тіко зітхнув.

- Ти потерпи кропаля, чуваче. Нє, Я вже сам понімаю, шо виходе не альо. Я ж не зовсім тупий, я же Бог! А шо я можу зробити? Життя — воно тіжоле. Ну, спробуйте всі ще раз ся поділити.

Всі протоклітини знову луснули навпіл.

- О, то я тепер багатодітна! - заверешала друга протоклітина. - То я так понімаю, шо питання по розподілу імущества більше не стоить!

- Ахуєть, - похмуро сказала перша протоклітина. Дві нові клєтки скубли йому чуба та просили вєласіпєд та плейстейшн.

- Мда, - сказав Бог. - Якшо Я Сам не знав — то хто міг знати? Слухай, ся не переймай. Кось воно буде. Післязавтра зроблю риб та гадів, до риб зроблю тобі пиво та футбол. І тілівізор. А до гадів — москалів. І автомати. В опщем буде весело. А через штири мільярда років, чи близько того, зроблю з тебе богуславського таксіста. От тоді оторвесся на вся гроші. Ну всьо, Я пішов. Вибач, В Мене діла.

Клітини ще раз розполовинилися та почали вопросітельно лупати мітохондриіями, чомусь не на Бога, а на першу протоклітину.

- Падло ти, а не бог, - тоскно сказала в спину Панбогу перша протоклітина. - Нахуй таке життя. Це не жизнь, це мучєніє.

Панбог зробив вигляд шо нічого не почув, та пішов робити трави та дерева.

- А, ось ти де! - сказала друга протоклітина, вилазячи з первобітного бульону. - Спрятався. Я тут з дітями пораюсь, а воно з Панбогом теревенить! Тіпа по хаті нем шо робить!

- Галочко, не зайобуй, - відповів перший. - І без тебе хуйово.

- А шо таке у нас случилось? Спінінг поламався? Так риб ще нема...

Перша протоклітина ся понурила, сіла на тікошостворену твердь земну, та погрузила обличчя себе в долоні. Друга повагалася, потім сіла поруч та притисла си до першої.

- Ну котіку. Ну вибач. Бач шо коїться. А дітки геть розумні, загальна біомаса вже перевищила два кома штири на десіть у двінадцятій степені тон. Кожному сраку витерти і образованіє дать.

- Ієбіческа сіла, - сказала перша протоклітина та заплакала. - Піздець мені, пропала молодость. Короче, бери всьо імущество, та шоб я тебе не бачив.

- Та шо ти ниєш, дітки без бога наліпили з себе кихсь динозаврів, стадо павіанів, та кажуть шо один з павіанів в Верховну Раду йде діпутатом. Бач куди наша клітина забралася! Я ж не за себе на тебе лаю. Я за малих… Ти спати йди, а я тобі борщику на завтра нароблю. Та узвару на ранок. Не вбіжайся.

- Та я не вбіжаюсь, - сказала перша протоклітина, подумала та незграбно цьомнула другу в щочку. - День був тіжолий. Шо в бога, шо в мене...

- Но то. Потерпи трохи, штири мільярда років, а потім підеш в свій Богуслав, в таксісти, згідно Слову Божому. - сказала друга протоклітина та жалісно сьорбнула носом. - Іди таксюй, розвлікайся, покі женщіна тут страждає.

- Та куди вже я від тебе піду, - сумно сказала перша протоклітина, підсіла ближче та обійняла другу.

- Вам яку рибу на післязавтра робить? - спитав Панбог, роздвинувши небеса.

- Ліща! - сказала друга. - А ще краще фарєль. Бо вона в різні страви йде. Чи тунця.

- Судака! - сказала перша протоклітина. - Бо під пиво він охуєнний! І бичка. Або чіхоню, тіко сушону.

- Ну от нашо ви знову починаєте сваритися? - з ласковою докорою спитав Панбог. - Я ще гадів не встиг зробити, а тута знову зрада. На один день вас покинути ніззя. Так ліща вам чи судака?..

І так ми з тої протоплазми й живемо та ся маємо.

***
Але. Коли пішов собі Бог робити гадів та дерева, а діти вже спали, то перша протоклітина теж хропіла в матраца. Й друга поцьомкала єї тихесенько за вушко, та сказала тихо, шоб не збудити: Ле тиж зі мною поділився навпіл, як нікого не було. Умнічка. От єслі би ти чаще по хаті ся порав, більше зарабатував та меньше бухав... Боже, боже, а казали ж тобі, Панбоже - нашо така жізнь? От й він терпить, та я терплю. Й ти, Панбоже, терпи.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація