site.ua
топ-автор

Паріс перевернув списа тупим кінцем догори та погрюкав в пузо дерев“яного коня.

- А ну, вилазьте студов! Досить вже дурака включать. Шо ми, ніпанімающі? Га, шо мовчите, ахеяни?

Коняка таки мовчала.

- Може спалимо його к їбіням? - запитав пелтаст, шо стояв поруч. - Як самі вилазити не хочуть?

- Спалити, негайно, бо воля священа того вимагає… - тучжі завив віршами жрець Лаокоон. - Богів олімпійсьих, бо буде нам срака тіжола…

- А ну цить! - рявкнув Паріс. Після смерті Гектора він сильно відчував себе командіром. - Йди в храм до себе распоряжацця… Спалить, спалить... Ти спочатку зроби такого коня. Тут однієї дрєвєсіни тіко на зимове опалення для половини Трої. Шо скажеш, Оленко?

- Я так думаю, шо ахєйців треба студи виколупать, а коня забрать. Та в хаті поставити. Бо тож художнє ізделіе, - відповіла Олена Прегарна, достобіса схожа на польску акторку Магдалену Мельцаж.

- Тягніть драбину, - рішуче віддав наказ Паріс. - Та відколупайте ізделію пузо. Нехай вони звітту повипадаюсть, а коня заберемо в Трою. В саду поставимо. Нехай діти граються.

Пелтасти хутко збігали за драбиною, приклали ії до дерев“яного коня та почали вовтузитися із металевим пєтлямі, шо зачиняли черево іздєлія.

- Пішло, пішло, пішло… - сказав пелтаст — Ієба-а-ать!..

Із черева коняки лавою, зі дзвоном та гуркотінням, змітаючи альпіністів, посипались склянки тьомного коліру.

Всі троянці порозбігалися та позалягали, іспользуя складкі мєстності.

- Шо це було? - спитав Паріс, вилазячи з канави та обтрушуючи хітона. - Цицькі Афродіти! А ну, принесіть одну скляночку.

Самий сміливий пелтаст підкрався до купи, витяг із неї склянку, метнувсь до канави та подав камандіру. Паріс скрутив фанфуріку голову та обережно принюшився. Потім попробував на смак

- Настойка на спірту, - авторитетно оголосив Паріс. - Сімедсять два градуси, плюс-мінус. Хєрня якась.

- Бійтесь данайців, дари пріносящих… - знову завив Лаокоон, здіймаючи руки гори.

- Та завали вже пельку! - люто заорав Паріс на жерця. - Шоб ти так дарів боявся, коли тобі єх парафіяни до храму тягнуть. А ну пішов нахуй ссюди! Як відокремили церкву від держави, то я зараз тобі так голову від остального відокремлю!..

- Мені шось тоже це не дуже альо, - похмуро сказав Еней, син Анхіса. - Шоб таке корисне ахеянці залишили? Ти ж єх знаєш, вони шо не вип“ють — то понадсьорбують. А шо там на пляшці написано?

Паріс покрутив скляночку в руках, та вдивився в етікєтку.

- Та шось по ахєйскому. Ніц не зрозуміле. Медицина якась. Я так думаю, шо коли вони зйобувались, полкову аптєку покидали, бо в човни вже не лізло. Карочі. Пхайте все назад в коня, та тягніть до Трої. Там розберемось.

***

Через штири години, як звечоріло, Одісей разом з групою куретських пластунів-спіцназовців обережно підійшов до троянської брами. За ними в потьомках ховалися два батальона важкої штурмової спартанської піхоти.

Одісей постукав у зачинену фірточку, шо була пропиляна в брамі, та забрана рішоткою типу «рабіца.

- Га? Є хто на господі?..

Троя мовчала, як той кінь.

Одісей тихесенько відчинив браму, та одним оком зазирнув на двір. Поперек проходу лежав та хропів троянський діжурний у званні сіржанта.

- Перепрошую пана…

Діжурний перевернувся на єнший бік та захропів ще сильніше.

Одісей зробив руками тактичний знак, та куретський спіцназ безгучно влився в браму, розтікаючись по векторам займаючі тактичні пойнти. Один з куретів зачепився за голу бабу, шо лежала на тротуарі й виматюкався. За спіцназом, достаючи пофарбовані в зелене для невідімості махайри, в калітку вломились спартанскі броньовані дуроломи, гуртуючись по відділенням та розбігаючись по вулицям.

- От і все, - сумно сказав Одісей. Йому треба було йти до палацу, шоб там койсь хуйні не скоїлось. Він рушив в напрямку царської резиденції, зачепився за ту ж саму бабу, та теж виматюкався.

***

Олена Прегарна сиділа на сходах палацу, та дивилась пустими очами в нікуда.

- Гм-гм… - ввічливо сказав Одісей.

- Сука ти, - відповіла Олена. - Хітрамудра. Я так й знала, шо це кесь западло. Шо то було вапще?

- Глод. По-вашому «бояришнік». Настій, сімдесят два градуси.

- А в коробках?

- Касєти Алегрової та Міхаіла Круга.

- Нєлюді.

- То війна, Оленко… - Одісей сумно зітхнув. - Заєбало все, я домів хочу. Жінку давно не бачив. О, до речі, про жінок… шо робиш ввечері? Є прідлаженія.

Над Троєю ставало заріво пожежі. Хтось десь несамовито вив.

- Чоловіка в наркологію везу.


- Якого?

- Паріса. А шо, другий теж тут? - Олена помітно напружилась.

- Мєнєлай? Та тут. Біга десь із своїми спартанцями, різню всіляку робить та творить насілія. Про тебе, до речі питав.

- Ну то я пішла, - Олена спішно стала зі сходів, поправила прічоску та ся направила в хату, де був викопаний підземний хід. - Бо він єбанутий, ти ж сам знаєш. Бувай, короче, Хітрамудрий. Спасібо тобі за всьо, сучий ти сину. Шоб ти здох.

- Блядувать було не треба, - похмуро відповів Одісей. - Сиділа б дома в Спарті — ніхуя б не случілось. Чи курвила б собі по мєсту житєльства. Нашо було в Трою їхати шо просто поїбацця? От ви, баби, всі такі — накурвите, а потіч чоловікі з-за вас нап“ються, та Трою спалять. То женщінов провина, не богів, що згинуть і герої, і вожді...

- Йди нахуй, - сказала Олена Прегарна, - Гомер всратий.

Та пішла в хату тікать через лаз.

- Бо від долбоемізму лікує лиш один алкоголізм… - сумно закінчив вірш Одісей, дістав цибурбан, запалив та сів на сходи палацу.


Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація