site.ua
топ-автор

J’y suis, j’y reste, старі Атреєві зарізякі, та сабах уль-кахар, панство-фрєменство, нємірні чюхчі піщаного Аракісу.

Сьогодні старий фрємен Аль Бас уль Мурірум, або позивний Марара — шо по вашому, по атріццьки, значить Горький, розкаже вам на ніч, чому не треба брать шопапало у Бене Тлейлаксу, та чому корисно вміти читати багато, та шкідливо вміти читати мало — бо краще вже зовсім не вміти читати, а дивитись картінкі. Слава Податєлю, та приступимо.

Кось здружили ся наші Атрейдеси та ми, дружні атрідам фрємєни, з Тлейлаксами з Запорізької АЕС. Вони нам підкидували всякі непонятні речі та свіжі овочі. Овочі ми просто їли, а речи, шо совсєм непонятні — складували в каптьорку, а шо було болєе-мєнєе понятно — забивали тим цвяхи, або, якшо дрібні, то як брєлкі носили.

А коли на Аракісу стала зима, прислали нам іздєліє Тлейлаксу з ЗАЕС - то була ходяча буржуйка, шо ніхто не знав куди пхати дрова, бо в неї не було подходящого отвєрстія. І та буржуйка почала жить самостоятільно. Ходить по сієтчу та включать єлектричні устройства - бо до того була вона намудрована. То ото Фокс дзвоне на Тлєйлаксу, та каже - Стєфаничу, ти ж знаєш, шо розумні буржуйкі заборонені з часів Батлеріанського Джихаду. Вона вже з котом общаєцця як робот-мусорнік з "Зоряних війн". Зараз знову начнуться смутні врємєна. В нас тут харконени рязанські лізуть, й не хватало нам ще проблєм з вашими устройствами. Нам би просто пєчку. Знаеш. Таку просту, залізну, з дверцятами, і шоб труба у вікно стирчала.

Бо якшо нема — то можна бочку залізну від соляри, як в американському кіно бомжі ся гріють.

Нам тут і так страшно, а тут ще ваша конструкція нишпорить по сієтчу. Там в тих хрюконненів знову готуються до якогось святкування — дев“яносто п“ять років створення Радянського Союзу — заєбісь празднік-ювілей, а на другій день в них тридцять першого грудня «ми всігда ходім з друззямі в баню», а першого січня— не мені тобі розказувать шо вони з бодуна іспалняють. Там така грядка свят, шо за три дні все не випити, то вони за два тижні вже нахуярились прєдварітельно, шоб спірт не спортився, та садять по нам «сто двадцять». Воно понятно шо все в море здуває, ти ж в курсє які тут піщані бурі, з мінамьота в гектар попасти не можна, але таки нервує. Бо можуть здуру почати по своім стрілять, в них таке буває, то до нас точно прилетить.

(А піщані бурі, мої добрі атрейдеси, в нас такі, шо в мене раз з мотузки штани шо сохли зірвало, ріп-стоп, мультікам, хоч я їх замість пріщепок зажимами від настольних лямп причепив. Та унесло до сусідів алкашів, шо їх тучже пропили швидше, ніж я за тими штанями прибіг)

А Стєфанич каже - зараз я тобі інструкцію пришлю, там всього штирнадцять листочкув на А4. То дуже сумирна буржуйка, на самом деле. От як б ми вам розумний танк-гхолу прислали - то була би ріально проблема.

Фокс каже - я тобі шо, мєнтат? Штирнадцять листочкув я за всю школу не прочитав. Не, за кріс-отвьортку дяка, канєшно. Але нам не треба буржуйка, шо лазить по сьетчу та гарчить на фріменув. Бо я комбат-гєрцогу буду скаржитися. Ти мені вижимку до абзацу зроби, а ще ліпш — картінку.

Тіхо, тіхо, каже мастер Тлейлаксу. Там є хтось із связістов, шо вміє читать?

Нє - каже Фокс. Нема. На Аракісу то заборонено галактіческім домовленням. Бо грамотний связіст гірш ніж неграмотниій. Неписьменому легше пояснити — ото туди, осьо — сюди. А письмені відразу вийобуватися починають. Є три мінамьотчіка та лікарь. Давать?

Давай, каже Тлейлаксу. Тіко мінамьотчіка. Бо лікар, звісно, краще, але якшо він у вас лише один, то єслі справа не піде, то у вас ще два мінамьотчіка залишиться.

Я сратий, то єсть старий фрємен, просьок шо зі мною то вже буде два лікаря, прєдусмотрітельно взяв туалетну бумагу та пішов курить в дюни. І правільно зробив, бо воно як пиздануло, шо вертикальний сьетч з сайдінгу перетворив ся на шарік внутрішнім давлєніем. Ну, не зовсім на шарік, а на ту довгу надувну хуйню, з якої клоуни сілякіх коників на радість дітлахам крутять.

Шаї-Хулуди шо коти під піском повтікали. Вилазять з реактору ці два фрімена, та хрестяться во славу Махді. Тут внізапно вигулькує із патьомок та підходе до місця випробувань сам комбат-гєрцог.

- А шо тут вообще проісходе? Блять, ви на час дивилися, півдругої ночі на Аракісу!

- Та таке. Іспитували нові наркотікі. Спайс маст флоу! - каже Фокс, ховаючи за спиною кусь погнуту бляшанку.

- Главноє, шоб шоу не маст гов он. Бо в мене сабака трохи не всрався. В мене жінка, відьма Бене Гесеріт, офіцер по вихованню, каже — якшо ще щось без команди йобне, то вона бере пістолет, дві обійми, і кожному пацаватому хадераху робить повний квізац. Най вже зараз починають читати літанію проти страху.

Всьо, доброї води та добрих снів тим, хто не на чергуванні, і шоб всьо в мене було тіхо в галактіке! І шоб води багато не пили, бо еканоміть треба! - суворо каже комбат-гєрцог, та уходе по піску в ночь, у напрямку кунга.

Внізапно повертається.

- А шо це в вас так тепло біля хати в грудні, шо хоч дістікомб розстьобуй? - підозріло питає комбат-герцог. - І крига коло Башні на штири метри по морю скресла? Шо, опять шось розбирали? Не, лікарі Суккської Медичної Школи поза підозрою, то святі люди, вони шкоди не роблять по опрєдєлєнію. В знак того у них на патчах червоний хрест витатуйований. Але шо тут робить мінамьотчік? Мальчік мой, ти в курсі, шо було з тими двома дурними водіями харвеструв, шо розбирали невідому круглу бляшану хуйню зеленого коліру «чіста пасматрєть шо там внутрі»?

Ти знаєш шо я ледь відмазав їх перед комбріг-імператором, шоб родини без виплат не залишилися, але на балісеті вони вже грати не зможуть?

- Падключілі? - раптом питає з піску камунікатор голосом тлейлаксу Стефанича по гучному зв“язку. - Всьо нормально пройшло? Мінамьотчік уцелєл, чи треба ще одного? Прєдпаслднєго?

- Падхуячілі, - ледь чутно відповідає едукованний мінамьотчік. - От йоб твою мать, як жеж невчасно прокинувся!

- А ну дай сюди, - внізапно каже гєрцог Фоксу, та забира в йо бляху. А то пожований жовтий трикутник, а на ньому чорна крапка та три чорних промені від тієї крапки.

- А то теж дай сюди, - та забирає камунікатор.

- Стефанич, то ти? - подозрітельно добрим голосом питає в камунікатора комбат-гєрцог, вимкнувши гучномовець. - І тобі добрий. Та нє, не поздно. Вже похуй. Та нє, нічо страшного, нову базу побудуємо. Нам жеж тут нехуй робить, кроме как ліквідіровать наслідки ваздєйствія тлейлаксіанської техніки. От ви точно впевнені шо то була пєчка, а не шось заборонене мінськіми угодами Великих Домів? Чи знову девочка шось напутала з посилками? Ага, пожартували та прикрутили до буржуйкі. А фрємени неграматні, та не знають як виглядає знак «радіаційна небезпека». А як би вона справжня була — то була б справжня раззия. Ім же похуй шо там намальовано.

Наш старий тлейлаксу шось мирмить в слухавку.

- Давай с тобою домовимось. Усьо, шо технічєскі складніше помідорів та картоплі, ти будеш через мене слати. Я розумію, шо ти добра хочеш, та тих хрюконенів не любиш, але в мене мінамьотчіків теж нідахуя. Ага. Ага. Домовились, хал йалум. Кінець зв“язку.

Комбат-гєрцог віддає комунікатор мінамьотчіку, матюкаєццо на бойовій мові Атрейдесів та знов мандрує по дюнам до кунгу.

- Пане комбате! - волає Фокс. - А з мєханізмою тлейлаксіанською шо робить?

- Связістам віддайте, нехай там йобне - каже не обертаючись гєрцог. - Связістов в мене дахуя, а користі від них навпаки.

Потім зупиняється.

- Еге. То ж інтернету не буде… Тоді в санчасть. Ат, шайтан! Лікарів мало, а користі теж навпаки, багато. Слухайте, хлопці. Ви ж свабодні фрємени, шо вам боятися тої залязякі? Тім более, шо ви з нею вже якось здружилися. Нехай поки у вас поживе, а як новогодне перемир“я скінчиться, ми йо з мінамьоту на ту сторону закинемо.

Все, я пішов, бо мене моя Бене Гесеритка з“їсить. Ила-ль ли Каа. І більш ніхуя крім фонаріков та чайніка без дозволу не включать

І уходе. А мінамьотчік десь ся дів так непомітно, шо ніякій асасін би не зміг.

Ми залазимо з Фоксом на дюну, сідаємо на ще теплий пісочок, з якого вже виліз молодий Шаи-Хулуд, которого Фокс починає чухати за вухом, та починаємо співати нашу стару фрєменську пісню.

«Сядем в дюнах, при двох лунах,
Муад“діб проскаче.
На війноньку фрєменоньку -
А дівчина плаче…»

А потім разом на два голоси як заведемо!

«Ох, тьох, тьох, віть-тьох-тьох-тьох, муад“діб проскаче,
На війноньку фрєменоньку, а дівчина плаче.»

А те з піску тіко пащу розкриває, наче теж заспівати хоче, а не може, бо голосу не має. І так добре на нашому тихому Аракісу, наче в казку попав. І хата наче трохі від морозу спухла, вже не така страшна.

«Не плач киця, не журися,
Ми довіку пара.
Лікар Сукко, кріс-шаблюкой.
Ріже сардукара...»

- Та йди вже, йди, нідатьопа, - каже добрий Фокс піщаному чірв“яку, сіяя синіми від спайсу очима. - Злопай кийсь харвестер. Тіко той бєтєєр не чіпай, він поламатий та не їзде, тому нам з ньго кожен день шіссят літрів соляри зписують.

«Ох, тьох, тьох, віть-тьох-тьох-тьох, ми довіку пара,
Привезу тобі з війноньки череп сардукара.»

***
От такі у нас справи на Аракісові, але шось запиздівся я, шо та Шехєрєзада, а час спати, тому ила-ль ли каа всім фрємєнськім пацанам, немірним чюхчам, регулярам пана башара комбріг-імператора Атрейдесів та распіздяям пана комбата-гєрцога. І даже связістам скушной ночі та штири-п'ять-нуль.

Лайла са“їдаа.



Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація