Ролик про Путіна на YouTube підірвав інтернет і мою слабку свідомість.

Ось він — https://www.youtube.com/watch?v=7DnFmnZVqrY

Коротко своїми словами.

Царь і Помазаннікъ із посіпаками і лакеями черговий раз вийшов «в народ» щоб паабщацця і пропіаритись перед камерами десь в Хабаровську.

Згідно протоколу навколо купа жополизів і «всєнародная любофф» із градацією від «О, Вєлікій і Магучій!» до «Хачу Рєбьйонка от Путєна!». Фотографи, телекамери, грізні охоронці-опричники щільним колом, чиновники із безмежним замилуванням на масних пиках, ретельно відібрані чистенькі вдячні аборигени.

Все як завжди.

І раптом маленький хлопчик на руках у бабусі викрикує в лице Самого: «Палачіна!»

Той аж ошизів від несподіванки: «Чаво?!»

Малий знову: «Палачіна! Палачіна! Палачіна!» Це навіть не «злодєй», «убійца», чи якийсь простий «палач», а самий найвищий ступінь — палачіна.

Тепер ошизіли всі навколо, включно з бабусею. Очевидно, що вона теж ніколи не чула від свого онука цього слова.

А камери знімають.

Ну, Царь — Анпіратор, спробував перевести спілкування з дитиною в інше русло: «А как завут тваєго сабачку?»

Малий знає що каже: «Джек!»

Ну, тіпа, дєло здєлано, і Анпіратор одвертається до знайомого світу лакеїв і сраколизів, але малий знову гукає йому в спину: «Палачіна! Палачіна!»

Чмо вдає що не чує і робить вигляд, що захоплений бесідою із черговою фанаткою його вєлічія, але малий не здається. Його, що називається «поперло». Він голосно гукає: «Дядя! Дядя! Дядя!»

Бабуся, чинуші, лакеї і опричники в шоці.

Ігнорувати це вже не вдається і Памазаннікъ повертається до дитини із вимученою посмішкою: «Ну што, мой хароший?».

І малий видає знову: «Палачіна! Палачіна!»

«Палачіна» пробує робити харошу міну при херовій грі і, за звичкою, цьомає малого (на цей раз в животика не получається, то просто в щічку). Малий негайно витирається від слини огидної «Палачіни».

Якийсь чинуша – жополиз одразу пропонує дитині: «Нє витірайся!» (одразу згадалося, як колись дрібненький дворянчик – підлабузник, з яким випадково на прийомі поручкалася цариця, перестав мити свою руку і роками ходив із смердючою долонею, показуючи її гостям).

Царь-Анпіратор тим часом похапцем втік від маленького хлопчика. І видно що «Палачині» було дуже сцикотно і паскудно на серці.

Адже вустами невинної дитини промовляє Бог.

Це перед лакеями і сраколизами, ба навіть, перед іноземними політиками можна корчити із себе Царя Царів, Великого Миротворця, Геніального Правителя, Стратега і Тактика, Мачо в кінці кінців.

Тут ніхто не заперечить і буде грати шалене обожнювання і замилування – через страх, вигоду чи протокол.

А малу дитину примусити до цього неможливо.

Перша аналогія – казка Андерсена «Голий король». Дуже схожа ситуація.

Але мені на думку спадає інша. Більш реальна.

Ми всі оточені Знаками і Знаменнями.

Згадайте «вінок Януковича», чи руйнування пам'ятника Кию, Щеку, Хориву і Либеді, або нападу ворона і чайки на голуба у Ватикані.

Так і тут.

В опері «Борис Годунов» цар просить юродивого біля церкви помолитися за себе.

На що юродивий, який вважався блаженним і «гласом Божим», відповідає: «Нельзя молиться за царя Ирода! Богородица не велит!»