site.ua
топ-автор

Брязь! Брязь! Лусь! Дзень! Бах! Бабах! АААААААА!!!!!

Дзенькіт шабель, постріли мушкетів і пістолів, іржання коней і гарматний гуркіт долинали із клубів порохового диму і куряви, і змішувалися в дивовижну симфонію ненависті і смерті.

Це українці вбивали українців.

Ті ж самі українці, що раніше, всього за десять років перед тим, разом громили круля, царя і султана. Разом і під одним прапором. І ніхто не міг їм протистояти - ні орда, ні європейські гармати, ні північні бєрдиші і піщалі.

А тепер вони були під різними прапорами і з різних боків. І знову ніхто не міг їм протистояти, крім них самих.

І чорна рілля була кулями ізорана, і білим козацьким тілом зволочена і українською кровію щедро полита.

І ворони вночі клювали ясні козацькі очі і не було кому свічечку запалити, китайкою очі накрити, високу могилу насипати і калину посадити над Лаврінами, Михайлами, Грицями і Максимами.

Над Україною вставало криваве сонце Руїни.

Після кожної такої битви все менше і менше залишалось козаків і все більше українських міст займали московські окупаційні гарнізони. Аж поки українська держава зменшилась до розмірів Січі. Та і то Задунайської - на землях гостинного султана, якого ще недавно горді і незалежні козаки посилали в своєму листові голою задницею їжака вбити. А скоро і тієї Січі не стало.

Зате плодилися і множилися роди старшин і полковників.

Після кожної братовбивчої різні черговий старшина колишньої Української козацької держави ставав багатший і заможніший, отримував гроші і землі від царя, а діти і родичі його отримували дворянство в Московії.

Виявляється бути старшиною над козаками - надзвичайно вигідна справа - сам не воюєш, не стріляєш, шаблею не рубаєшся. Лише спостерігаєш з горбочка в німецьку зорову трубу як сірома українська бере один одного на ножі за помахом твоєї булави. А потім тільки і справи,що підписати чергові «статті» з царем-батюшкою і отримати титул графа і десяток тисяч кріпосних.

Козацьку державу знищили не московські воєводи, не турецькі аги і не польські крилаті гусари – її знищили свої власні старшини-запроданці.

Причому продавалися задешево - хто за хутірець порядний, хто за ставочок і млиночок, хто за пасіку.

Коли до російського царя Петра І перебіг один із козацьких старшин, щоб донести де стоять війська Мазепи, то Пьйотр Вєлікій поплескав його схвально по щоці і сказав: «Спасіба, хахльонок!». І дав срібного рубля з гаманця.

А потім був Батурин. І була різня,де московські «чудо-богатирі» піднімали на штики дітей і жінок. І плили тисячі плотів по Сейму і Дніпрі із розп'ятими козаками.

Зате у «хахльонка» був срібний рубль. І відбиток царської п'ятірні на щоці.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація