Сидить Дон Педро під кипарисами, на терасі своєї розкішної вілли на березі Середземного моря, тримає келих охолодженого шампанського Dom Perignon і говорить сам до себе:
«Люди — це покидьки! (показує келихом на білосніжні будинки, зелені парки і вулиці у себе за спиною) — Я відродив це прекрасне місто, прорубав тонель в горах, проклав автобан, пробурив нафтові і газові свердловини, залучив сюди міжнародний капітал! І хто з цих жителів — виродків пам'ятає, що я зробив для них усіх?»
Сьорбає шампанського: «Люди — це паскуди без честі і совісті! (дивиться на яхти і кораблі біля причалів) — Я своїм коштом побудував цей порт, ці ресторани і готелі, ці банки і торгові центри! Ну і що? Хто згадав про мене хоч добрим словом, хто подякував?»
Сьорбає знову: «Люди — це невдячні потвори! — жбурляє келих із шампанським вниз на каміння, — Я витяг їх усіх із гною, дав їм роботу, влаштував заможне сите життя! І хто пам'ятає про мою тяжку щоденну працю?»
Затуляє руками лице і гірко плаче: «А варто було лише один раз відтрахати козу......»
Здавалось би, який тут зв'язок із Путіним і збитим турками бомбардувальником?
