site.ua
lessia.vassylenko
Леся Василенко
новачок

Заздрість. Це другий фактор, який заважає партнерству й співпраці між третім та першим сектором, між волонтерами та державою. Чиновник завжди буде зв'язаний правилами, службовими обов'язками. Чиновнику не можна в соціальні мережі. Чиновник не може, коли хоче, піти, не може без узгодження зробити жодного кроку. А волонтер може і робить, бо вільний. І цій свободі не можна не заздрити.

У волонтерів заздрощів менше, але в них немає розуміння. Вони не можуть збагнути, що державні працівники мають обмеження. Волонтер не розуміє, коли звинувачує працівника Міноборони в тому, що той не був в АТО, і взагалі ніде не був далі свого кабінету, тим самим наступає на болюче. Швидше за все, той працівник хотів би бути там, в АТО, тримати автомат поряд зі своїми однокурсниками й товаришами. Але він не підійшов за професією, чи має навики, через які змушений сидіти в кабінеті в Києві і тільки слухати, як воно там.

Волонтер не розуміє субординацію і бюрократію. Просто не вкладається в голові, що держ працівник не може прийти з ідеєю, з проектом, з описаним бюджетом до начальства; що те ж начальство в 99 відсотках випадків просто скаже ні, а за ініціативу ще й догану випише.

То ж волонтери беруть ініціативу в свої руки і пробиваються напролом до начальників міністерств та відомств самі. Чують відмови, але не опускаючи рук, просто летять до вищестоящого начальства. Якщо й там відмова, винахідливий волонтер, знаходить нові шляхи і приводи для зустрічі і повторює все те саме знов, поки не знесилені чиновники вже не мають вибору, та здаються. В решті решт, проекти запускаються, приносять користь людям, рятують життя, оптимізують процеси, і волонтери отримують похвалу. Іноді волонтерам навіть дають віжці правління і призначають на високі керівні посади. Державні працівники могли тільки мріяти про такий кар'єрний ріст.

І на цьому етапі з'являється конкуренція. Держ службовцям важко підкорятись новим начальникам, які з іншого світу, розмовляють іншою мовою і незрозуміло ставлять задачі. В той же час не підкоритись не можуть, тому що від цього залежить премія, зарплата і завтрашній день.

У волонтерів в той же час з'являється самовпевненість та амбіції, які на жаль, ще не встигли підкріпитись достатнім досвідом та знаннями. І от починається протистояння та тертя.

Здорові відносини між державою та громадськими організаціями передбачають наявність спільної мети, координації дій та повної взаємодії. В Україні з переліку є лише спільна мета: допомогти армії, захистити державу. (Хоча і в волонтерів і в держави є, насправді, досить причин вважати, що кожен з них переслідує якусь іншу, власну, потаємну мету).

Для нормальних відносин має бути взаємоповага, має бути довіра. Потрібні гнучкість та терпіння. Кожна сторона має забути про амбіції, посади, звання. Потрібно розуміти, що не можна самому вирішити всі проблеми і знайти відповіді на всі питання. Шлях до перемоги лежить лише через партнерство, рівність та взаємодію. А для цього як волонтери, так і держава мають зрозуміти кілька простих правил, які є запорукою здорової демократії та розвиненого громадянського суспільства.

P.C....далі буде