site.ua
kirill.sazonov
Кирилл Сазонов
топ-автор

Віктор Андрійович пройшов по президентському кабінету, сів у крісло та солодко потягнувсь. «Ох, були ж часи», - томно промовив він. Двері тихенько відчинились, до кабінету зайшов Петро Олексійович. «Ба! Що я бачу?! Вітя, ти часом нічого не переплутав? Що ти робиш у моєму кріслі?» - спитав Петро Олексійович та грізно насупив брові.

«А я тут ні до чого. Це Сазонов знов казку писав, та щось переплутав, мабуть сп'яну. Казав я ще тоді Наливайченку, що біда з ним. Тож бо й написав зараз він, що Віктор Андрійович у президентському кабінеті. І так стало. Бо мабуть колдун, я давно помічав таке», - поспіхом почав виправдовуватися Віктор Андрійович, та Петро Олексійович не дав себе збити.

«Ти не пересмикуй. Ну, написав хтось «у кабінеті», та стало по його – і що? Ти навіщо у президентське крісло поліз, га? Я тебе питаю – нащо тобі то крісло? Ти що, Яценюк до крісла президентського лізти?», - напирав він.

«А що, Сєня нормальний політик», - почав було Віктор Андійович, але під важким поглядом кума замовк. «Арсеній Петрович – наш партнер по коаліції. Та, можливо, конкурент на президентських перегонах. Але тебе наші з Арсенієм Петровичем відносини не стосуються, зрозумів, Вітя?» - голос у Петра Алексійовича був важким, як металеві кулі, що виплавляють на заводах Ахметова. Саме таке порівняння спало на думку Віктору Андрійовичу, доки він крався до дверей. «То я піду вже», - тихенько спитав він и поспіхом вислизнув з кабінета.

За дверми роздався грохот, звук падіння тіл та радісний жіночій голос: «О це так завася деньок, на ловця звір біжить. Зараз я тобі…» За дверима було чутно сопіння, та глухі звуки ударів. Петро Олексійович якось непроізвольно почав рахувати – «Один, два, три, чотири, п'ять…» після чого було чутно, як впало щось важке, високе, побите на непотрібне. У двері тихо постукали. «Так, заходьте», - трохи нервно запропонував Петро Олексійович.

«А я до вас по справах», - до кабінету увійшла Юлія Володимирівна, протираючи кастета ганчіркою. «Є разговор що до кандидатури міністра енергетики», - відразу попередила вона. «Може, міністра екології?» - перепитав Петро Олексійович. «Можна і екології. До купи на здачу», - погодилась Юлія Володимирівна, та раптом замовкла, зосереджено дивлячись за спину Петру Олексійовичу. Він простежив напрямок погляду – Юлія Володимирівна дивилася на крісло. Вона уважно дивилася на крісло президента та мовчала. Але скільки було у цьому мовчанні. «Спалю. Спалю це крісло на хрен. Задовбали вже», - теж раптом прийняв рішення Петро Олексійович – «стула офісного придбаю. Гривень за триста. Дістали вже…»

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація