Психологічні аспекти глобального потепління
Навколишнє середовище це та частина природи, яка трансформувалася в результаті тривалої еволюції планети під впливом людської діяльності. Існування та розвиток суспільства неможливе без сприятливих умов в оточуючому середовищі. На сьогодні сучасний світ характеризується все більшим і більшим зростанням екологічних проблем. Надзвичайно суттєві є зміни в кліматі, що привели до масштабної екологічної проблеми людства – глобального потепління.
Досліджуючи причини виникнення такої проблеми, як глобальне потепління, визначили, що основною загрозою є людина. Саме не усвідомлення наслідків людської діяльності привело навколишнє середовище до критичного стану.
Ключове рішення полягає в максимальному усвідомленні кожного з нас екологічних проблем та важливість відповідального ставлення до екології в цілому. З точки зору психології не усвідомлення суспільством важливості цього питання супроводжується кліматичним скептицизмом: відторгнення наукових фактів, безвідповідальність, недовіра та невпевненість у власних силах, небажання/страх змінювати свою поведінку, почуття безпорадності.
Кліматичний скептицизм – це соціальний супротив науковому консенсусу про загальноприйняті наукові факти глобального потепління. Однією з причин є змінена логіка мислення людства про знання, яка наразі є медійною, а не когнітивною. Сучасне суспільство існує під впливом медіа, що не дає можливість людині мислити самостійно і в психіці з'являються захисні механізми.
За класифікацією Анни Фрейд виділяють такі захисні механізми:
- заперечення – з'являється в трендовому скептицизмі — невизнання факту підвищення глобальних температур; атрибутному скептицизмі – непризнання антропогенного характеру потепління; скептицизмі в відношення шкоди – непризнання небезпеки глобального потепління;
- репресія – свідоме ігнорування думки про шкоду байдужого ставлення до екології, яка викликає відчуття незручності;
- проекція – нав'язування власного супротиву наукового факту іншим, як наслідок не має відчуття відповідальності за них.
Наступною причиною кліматичного скептицизму є когнітивний дисонанс, тобто розрив між тим, що людина знає, і тим, що вона може зробити. Зерно теорії сприймається просто: два когнітивних елементи (думки, спрямування, вірування), так би мовити, перебувають у дисонансному відношенні, якщо одна із сторін випливає послідовно за іншою. Оскільки дисонанс є психологічно некомфортним, його існування мотивуватиме особистість редукувати його і досягти гармонії (консонансу). Далі, якщо дисонанс існує, особистість буде активно уникати ситуацій та інформацій, які здатні породжувати дисонанс. Тобто повне неприйняття, загальна недовіра до науки про довкілля і до будь-яких авторитетів і звернень в цій області.
Підсумовуючи, відвернути глобальне потепління можна за умови повного усвідомлення і прийняття науково-доведених фактів про стан екології, узгодження діяльності людини з природними процесами, ліквідації відчуження між ними, а також пізнання законів розвитку та взаємодії суспільства й природи. На думку вчених, шляхи вирішення цієї проблеми потрібно шукати в екологічній психології, яка показує тісний взаємозв'язок екологічних проблем з психологічними, а також те наскільки важливим для екології є людський фактор.
Аналізуючи, взаємодію людини від народження до смерті з екологічним простором, ми бачимо зв'язок між тим як людина сприймає навколишнє середовище та її психологічним станом, і навпаки. В екологічній психології принцип системності полягає в тому, що довкілля та суб'єкт розглядаються як єдина система, в якій дослідники намагаються максимально враховувати всі фактори, що діють як на суб'єкта, так і на середовище.
Екологічна психології за своїм призначенням займається:
- дослідженням екологічної свідомості шляхом виявлення особливостей сприймання людиною оточуючого середовища та виділення значимих для суб'єкту чинників виникнення глобального потепління;
- виявленням мотивації екологічної поведінки, що розкриває причини дій осіб, які відповідальні за завдання шкоди довкіллю, а також протилежних їм за спрямованістю – тих, що намагаються будь-якими (навіть неадекватними) засобами зупинити дії перших;
- аналізом психологічних наслідків дії різноманітних факторів середовища на людину;
- аналізом психологічних наслідків екологічної кризи;
- розробкою психологічних засобів екологічного виховання.
Екологічна психологія визначає, що різна форма подання психіки як об'єкта еколого-психологічних досліджень ставить нас перед необхідністю обґрунтування підходу, в рамках якого психічні стани і свідомість індивіда розглядаються не тільки як різні прояви, але і як різні етапи становлення психічної реальності у взаємодії людини з навколишнім середовищем. У зв'язку з цим постає необхідність розробки методологічних підстав, які дозволяли б будувати вивчення психічних процесів, психічних станів і свідомості як різних форм прояву і рівнів психіки людини, єдиних за своєю природою, але знаходять різну форму прояви у взаємодії індивіда з навколишнім середовищем.
Згідно з рекомендаціями екологічної психології, я зробила висновки щодо шляхів донесення до свідомості людей важливість відповідального ставлення до екології і визначили конкретні кроки, які можливо робити вже зараз:
по-перше, покращення рівня екологічної освіти в навчальних закладах, шляхом впровадження екологічних уроків, лекцій до навчальних програм;
по-друге, проведення заходів спрямованих на екологічну просвіту населення, таких як фестивалі, концерти, тренінги, майстер-класи;
по-третє, залучення мешканців міст, країн до активної громадської діяльності, створюючи громадські організації з еко-напрямом.
Коли кількість еко-свідомих людей збільшиться, кількість еко-проблем зменшиться.
