Адвокат persona ficta: чи страждають від злочинів юридичні особи?
Потерпілий у кримінальному провадженні — особа, яка найперше «проживає» негативні наслідки вчиненого кримінального правопорушення, часто фізично чи психологічно страждає від таких наслідків. Справедливо, що для реалізації своїх законних інтересів потерпілому має бути відведено відповідну процесуальну роль. Але це зрозуміло, якщо мова про фізичну особу, а якщо потерпілий — юридична особа? Адже юридичні особи, як і фізичні, можуть мати статус потерпілого в кримінальному провадженні. Внаслідок кримінальних правопорушень їм може бути завдано майнової шкоди.
Іншими словами: чи страждають юридичні особи від кримінальних правопорушень?
Подекуди слідчі й прокурори вважають, що бізнес «не страждає» від кримінальних правопорушень, а тому такі кримінальні провадження не в їхньому пріоритеті.
Статус потерпілих юридичних осіб і їхніх адвокатів став темою обговорення на сімнадцятій професійній дискусії JustTalk. Учасники порушили зокрема такі питання: чи достатнім є актуальний обсяг процесуальних прав потерпілого і його адвоката; які можливості є в потерпілого в актуальних умовах; якими можливостями та правами потерпілого треба доповнити КПК України; які стереотипи має сторона обвинувачення щодо потерпілих юридичних осіб та як це заважає досудовому розслідуванню; чим можуть бути корисними потерпілі юридичні особи для сторони обвинувачення.
Потерпілий: обмежений чи не обмежений у правах?
Коли юридична особа зазнає шкоди через кримінальне правопорушення, вона, звичайно, очікує на швидке та результативне розслідування. Втім, органи досудового розслідування не завжди готові реалізовувати такі запити бізнесу. І причин тому декілька.
Артем Крикун-Труш, адвокат, юрист в DLA Piper і спікер дискусії, виокремив такі причини, як-от:
- завантаженість органів досудового розслідування;
- необхідність у матеріальному «стимулюванні» окремих слідчих та прокурорів;
- пріоритети слідчих і прокурорів не збігаються з інтересами потерпілого;
- небажання слідчих та прокурорів комунікувати з потерпілим і його адвокатом.
Деякі із зазначених причин вирішити швидко неможливо, зокрема проблему завантаженості. Захищати ж інтереси потерпілих потрібно «тут і зараз». Тому стало звичайною практикою те, що адвокати допомагають органам досудового розслідування виконувати роботу останніх: розробляють план розслідування, готують проєкти документів, збирають докази тощо.
Однак можливості адвокатів збирати докази є набагато вужчими за той інструментарій, що є в органів досудового розслідування. Тому частими й кризовими є ситуації, коли адвокат вичерпав усі свої можливості, а сторона обвинувачення використовувати свої інструменти не поспішає чи зовсім не має наміру. На думку Артема, для подолання подібних ситуацій можна використати такий інструмент, як звернення до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів. За його словами, раніше, згідно із судовою практикою, слідчі судді задовольняли такі клопотання адвокатів потерпілих. Однак 2 квітня 2020 року Верховний суд ухвалив постанову в справі № 161/19398/17. Правова позиція в цій постанові передбачає, що потерпілий, його адвокат не мають права подавати до слідчого судді клопотання про тимчасовий доступ, але мають право ініціювати це питання перед слідчим та прокурором.
Оскільки слідчі судді керуються правовими позиціями Верховного cуду, то після ухвалення вказаної постанови клопотання потерпілих про тимчасовий доступ слідчі судді залишають без задоволення.
Поряд з цим Віра Михайленко, слідча суддя Вищого антикорупційного суду України й спікерка дискусії, звернула увагу на те, що навіть після ухвалення Верховним cудом зазначеної постанови все ж трапляється практика слідчих суддів, які задовольняють обґрунтовані клопотання потерпілих про тимчасовий доступ до речей і документів.
Більшість учасників дискусії погодилися з тим, що для потерпілих та їхніх адвокатів потрібно передбачити можливість звертатися до слідчих суддів з клопотанням про тимчасовий доступ. Це може бути реалізовано як шляхом внесення змін до КПК України, про що зазначила Віра Михайленко, так і шляхом викладення Великою палатою Верховного суду відповідної правової позиції. Останнього, як вважає Артем Крикун-Труш, було б достатньо, аби слідчі судді «на місцях» задовольняли такі звернення потерпілих.
Зі свого боку Ігор Семак, прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та спікер дискусії, запропонував «легалізувати» те, що адвокати вже й так фактично роблять для слідчих і прокурорів, а саме: складають проєкти документів, фактично здійснюють певні процесуальні дії. Спікер зазначив, що навряд чи сторона обвинувачення відмовиться від такої допомоги, адже в цьому є лише економія часу та раціоналізація, а «зазіхання на владу» немає.
Багато учасників дискусії звернули увагу на те, що потерпілий не може самостійно призначати судову експертизу. Артем Крикун-Труш зауважив, що таку можливість має сторона захисту. Тому необхідно таку можливість надати й потерпілому.
Лунали в студії JustTalk і радикальніші ідеї щодо розширення обсягу прав потерпілого і його адвоката.
Артем Крикун-Труш зазначив, що потерпілий міг би звертатися до слідчого судді з проханням повідомити про підозру. Підставою для такого звернення мало б бути затягування з повідомленням про підозру з боку сторони обвинувачення. Тетяна Павлюковець, адвокатка, юристка в EVERLEGAL і учасниця дискусії, погодилася з тим, що ця ідея є радикальною. Адже в разі її реалізації слідчі судді тільки й будуть розглядати такі звернення потерпілих і їхніх адвокатів щодо повідомлення про підозру. Адвокатка водночас запропонувала альтернативу: надати слідчим суддям повноваження зобов'язувати сторону обвинувачення після закінчення певних строків прийняти одне з рішень: або рішення про повідомлення про підозру, або рішення про закриття кримінального провадження. На думку учасниці, такий механізм допоміг би скоротити строки кримінального провадження, а досудове розслідування було б ефективнішим.
Учасники дискусії, зокрема Ігор Семак, Віра Михайленко, Денис Гюльмамедов, детектив НАБУ, погоджувалися з тим, що розширення можливостей потерпілого в кримінальному провадженні потрібне, але має бути помірним. Тому варто уникати таких крайнощів, як-от повідомлення про підозру через слідчих суддів, проведення обшуків адвокатами або залучення адвоката потерпілого до групи слідчих і прокурорів.
Віра Михайленко, зокрема, наголосила, що (1) право ініціювати проведення експертизи або самостійно її замовляти та (2) право на звернення за тимчасовим доступом до речей і документів — це ті дві можливості, які справді потрібно передбачити для потерпілого. Водночас усі інші питання й ідеї, порушені на дискусії, спікерка вважає проблемою застосування законодавства «на місцях».
На противагу думці про помірність «реформ» процесуального статусу потерпілого Артем Донець, адвокат і спікер дискусії, наголосив, що надання широких прав потерпілим і їхнім адвокатам не матиме негативних наслідків. На думку адвоката, потерпілий не є опонентом чи ворогом для суспільства і держави, а тому, маючи широкі права в кримінальному провадженні, не діятиме на шкоду стороні обвинувачення. Крім того, учасник згадав про часи, коли всі вважали, що приватні нотаріуси «перереєструють всю Україну в приватні руки», а приватні виконавці «залишать державу ні з чим». Цього не сталося. Тому він вважає, що не варто боятися делегувати повноваження потерпілим, адже це схожий процес.
Потерпілий як додатковий ресурс для сторони обвинувачення
На дискусії лунало багато думок щодо використання експертизи та ресурсів потерпілої юридичної особи та її представника.
Наприклад, сторона обвинувачення на етапі досудового розслідування могла б покласти виконання тих чи інших процесуальних дій, які вимагають великої кількості часу або рутинної роботи, на потерпілого, його адвокатів чи юристів. Звичайно, це можливо за наявності бажання в слідчого чи прокурора та за умов злагодженої комунікації з потерпілим, ставлення сторони обвинувачення до нього як до партнера.
До того ж якщо розслідування потребує спеціальних знань і вузькоспеціалізованих фахівців, то сторона обвинувачення навряд чи самостійно і без залучення потерпілого впорається з розслідуванням. Як зазначила Світлана Малиновська, адвокатка й учасниця дискусії, «процес збору доказів у деяких вузькоспеціалізованих справах часто не може обійтися без спеціальних знань і оперативної інформації, якою володіє юридична особа потерпілий. Тому роль потерпілого в таких випадках надзвичайно важлива з самого початку процесу».
Сісти за стіл та проговорити: важливість комунікації між потерпілим та стороною обвинувачення
Як і на попередніх дискусіях JustTalk, так і на сімнадцятій дискусії учасники наголосили на тому, що сторона обвинувачення часто не зацікавлена в комунікації з потерпілим і його адвокатом. Така ситуація є наслідком не стільки завантаженості, скільки упередженого ставлення до потерпілого й адвоката — що останні лише заважатимуть досудовому розслідуванню.
Анна Савченко, адвокатка, юристка в ПрАТ «Київстар» і учасниця дискусії, навела приклад з власного досвіду, що показує негативні наслідки надто пізнього залучення потерпілого. Адвокатка зазначила, що сторона обвинувачення часто залучає їхню компанію як потерпілого, вже коли справу направляють до суду. І такі кримінальні провадження мають негативні для потерпілого наслідки, оскільки докази зібрано з порушеннями, а вплинути на досудове розслідування потерпілий уже не може.
Водночас одним з успішних прикладів того, як сторона обвинувачення комунікує та співпрацює з потерпілими, є приклад Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Специфіка САП полягає в тому, що вона здійснює досудове розслідування тих кримінальних правопорушень, у яких потерпілими є здебільшого державні компанії. Останні, зазвичай, не зацікавлені в результатах кримінального провадження. Саме тому САП вимушена навіть спонукати потерпілих долучатися до кримінальних проваджень і надавати докази.
Водночас варто враховувати різницю в завантаженості в органах досудового розслідування на місцях та в новостворених антикорупційних органах.
Висновки
Процесуальний статус потерпілого і його адвоката є справді обмеженим.
Але якщо звернутися до усталеної на JustTalk думки, що «проблема не в книжці — проблема в голові», то обмеження існують не лише на рівні КПК України, а й на рівні планування досудового розслідування, простої комунікації сторони обвинувачення з потерпілим та судової практики.
Усунення обмежень на першому рівні здійснюється шляхом звичайних законодавчих змін. Більшість учасників погодилася з тим, щоб надати потерпілому право звертатися за тимчасовим доступом, право проводити судову експертизу та право складати проєкти документів для слідчих і прокурорів.
Усунення ж обмежень на другому рівні має здійснюватися комплексно: зокрема шляхом підвищення кваліфікації працівників органів досудового розслідування, затвердження стандартів досудового розслідування і політик комунікації між учасниками кримінального провадження.
Також органам досудового розслідування треба зменшити навантаження, що можна здійснити, делегуючи деякі функції сторони обвинувачення потерпілому.
Ознайомитися детальніше з тим, про що розмовляли учасники сімнадцятої професійної дискусії JustTalk, можна у відеозвіті, який доступний за посиланням.
Також ви можете ознайомитися з відеозвітом і текстовим звітом п'ятнадцятої дискусії «В якій ти ролі… адвокат потерпілого?», на якій було порушено питання, пов'язані з потерпілими фізичними особами.
