Засади і цілі кримінального провадження закріплено в ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України.Кримінальний процес в Україні ґрунтується на принципах зокрема, але не виключно: верховенства права, законності і змагальності сторін.
Можна констатувати, що сторона обвинувачення має усталену практику формулювати текст повідомлення про підозру в дуже широкому вигляді (в сенсі обсягу) та дуже деталізованому вигляді (в сенсі переліку й аналізу доказів і правових підстав). Іноді складається враження, що повідомлення про підозру є чимось на кшталт «розминки» перед обвинувальним актом. У ній викладається весь попередній перебіг досудового розслідування разом з аналізом зібраних на той момент доказів винуватості особи та іноді навіть твердження щодо подальших планів обвинувачення з розслідування кримінального провадження. Така практика не є ані продуктивною, ані зручною для сторін кримінального провадження та суду, а отже, суперечить цілям кримінального провадження.
По-перше, така зайва деталізація виправдана лише однією ціллю — унеможливити для сторони захисту оскарження такого повідомлення про підозру у зв'язку з необґрунтованістю формулювання підозри і непідтвердженістю доказів. На мою думку, в такій ситуації достатнім буде стислий виклад фабули підозри із зазначенням лише ключових точок і етапів кримінального провадження, на відміну від ретельно виписаних у хронологічному порядку процесуально-значущих дій. Аналогічно має бути з описом і аналізом здобутих доказів у повідомленні про підозру.
Адекватним і достатнім з огляду на завдання кримінального процесу є посилання лише на основні докази, але разом з цим має бути і відсилка щодо наявності низки інших доказів, які у своїй сукупності дають стороні обвинувачення достатні підстави для прийняття рішення щодо повідомлення особи про підозру. Я наполягаю, що повідомлення про підозру є рішенням саме сторони обвинувачення як результат інтелектуальної роботи; воно процесуально оформлюється згідно з вимогами КПК на підставі зібраних доказів, їхнього системного аналізу і наслідків проведення процесуальних дій.
По-друге, з точки зору сторони захисту широке й розлоге формулювання підозри є більш продуктивним для прискіпування та спроб оскарження повідомлення про підозру з формальних підстав, через створення логічних конструкцій та конфліктів фабули обвинувачення з доказами у кримінальному провадженні (наприклад: затримання особи при отриманні імітаційних купюр замість справжніх купюр може трактуватись як замах на отримання неправомірної вигоди, бо з незалежних від особи причин вона не отримала очікуваного).
Варто при цьому пам'ятати, що всі ці контраверсії можна усунути або через зміну підходів сторони обвинувачення у формулюванні підозри, або шляхом напрацювання відповідної практики слідчих суддів під час розгляду скарг сторони захисту на повідомлення про підозру. Вирішення цього питання в стилі «напишу побільше, а там хай спробують у суді опрокинути» насправді не є вирішенням проблеми ні в процесуальному сенсі, ні в юридично-технічному, бо зберігає дефектний підхід, залишає невирішеними проблемні питання важливого правового явища та збільшує і без того надмірне навантаження на суди.
Вихід — писати так, як радив класик: щоб тексту було тісно, а думкам вільно.
Артем Донець,
адвокат, керівник адвокатського об'єднання «Донець і Партнери»,
м. Харків
Спеціально для JustTalk
Читайте позицію судді ВАКС Віри Михайленко щодо «короткої підозри»
