Діалог та відновлення стосунків між потерпілим і правопорушником; справедлива й реальна компенсація шкоди, завданої потерпілому; ефективне запобігання рецидивам; повага як до потерпілого, так і до правопорушника під час вирішення конфлікту — цей перелік не притаманний сучасному кримінальному судочинству України. Водночас це далеко не повний перелік переваг, які має відновне правосуддя як альтернативний спосіб вирішення конфліктів, спричинених внаслідок скоєння кримінальних правопорушень.

119546157_780512906069399_3866742979829800730_o.jpg?_nc_cat=108&ccb=2&_nc_sid=cdbe9c&_nc_ohc=KyR_T5-q8IAAX-_SyMC&_nc_ht=scontent.fiev10-1.fna&oh=1cefcfee5adca1465b3df5f16078bf1a&oe=5FC51858

Питання відновного правосуддя у світі та Україні якраз і стало темою для обговорення на чотирнадцятій експертній дискусії JustTalk. Учасниці й учасники порушили, зокрема, такі питання: «Що таке відновне правосуддя?», «Які переваги інституту відновного правосуддя перед, наприклад, інститутом звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим?», «У яких категоріях справ відновне правосуддя не застосовується?».


Відновне правосуддя: що це таке і які його переваги?

Основна мета покарання — виправлення особи та запобігання вчиненню нових правопорушень як нею, так й іншими людьми, для яких вона буде прикладом. А втім, статистичні дані та наукові дослідження доводять, що з «виправленням» і «запобіганням» у «покарання» є проблеми.

119595689_780513742735982_4776246209881344325_o.jpg?_nc_cat=104&ccb=2&_nc_sid=cdbe9c&_nc_ohc=IT8ZmJZAbl4AX_SaGIR&_nc_ht=scontent.fiev10-1.fna&oh=351b72cbe8cabc8d0498bfa2e3c5a337&oe=5FC531F0

Роман Коваль, спікер дискусії й голова правління ГО «Інститут миру і порозуміння», звернув увагу на щорічну кількість кримінальних правопорушень, які скоюють неповнолітні в Україні. Згідно зі статистикою, таких приблизно 2,6% від усієї кількості кримінальних правопорушень. Окрім того, приблизно 68% тих неповнолітніх, які відбувають покарання, в майбутньому знову вчиняють кримінальні правопорушення. І щорічна статистика стала, тобто українська система кримінальної юстиції не досягає цілей виправлення особи та запобігання вчиненню нових правопорушень.

Водночас зі слів Романа Коваля, за результатами досліджень, в Україні з 2004 до 2012 року із 700 кримінальних справ, у яких було застосовано процедури відновного правосуддя, був лише один випадок скоєння повторного злочину.

Відновне правосуддя є інструментом вирішення конфлікту безпосередньо між винною у вчиненні злочину особою та потерпілим і відбувається через посередництво третьої спеціально підготовленої, незалежної та неупередженої сторони.

Особливість відновного правосуддя полягає в тому, що в ході його застосування враховуються інтереси та потреби як винної особи, так і потерпілого. Наприклад, потерпілий має можливість висловитися та розказати безпосередньо правопорушнику про ті наслідки, які виникли внаслідок скоєного правопорушення.

Учасники дискусії неодноразово наголошували на тому, що система кримінальної юстиції України ставить потерпілого «осторонь» від процесу. Наприклад, учасниця дискусії й правниця Марія Лисенко звертає увагу на те, що, коли ми говоримо про злочин, де є потерпілий, то розуміємо, що кривдник направляє свою дію насамперед проти нього, не зовсім думаючи, загалом, які це може мати наслідки для суспільства чи для громади. Відповідно, відновне правосуддя, певною мірою, це отаке визнання як травми потерпілого, так і наслідків для потерпілого. До того ж це є більш вимірювано, певним чином і в певних ситуаціях, ніж якісь штучні або ефемерні наслідки для суспільства.

119422843_780514492735907_7852286503773868910_o.jpg?_nc_cat=110&ccb=2&_nc_sid=cdbe9c&_nc_ohc=fSPN2DzsQBMAX9Ptj3R&_nc_ht=scontent.fiev10-1.fna&oh=f34211758cbe18f080777dc104819904&oe=5FC68CE0

Можливість потерпілого розповісти «свою історію» безпосередньо правопорушнику позитивно впливає і на останнього. Адже правопорушник справді бачить те, до чого призвело його протиправне діяння, усвідомлює ці наслідки й має можливість запропонувати свій варіант компенсації завданої потерпілому шкоди. Зі слів спікера Романа Коваля, таке усвідомлення наслідків, визнання своєї вини та вчинення дій, спрямованих на компенсацію шкоди, і є дійовим каяттям винного.

119504747_780513002736056_8349885079093262747_o.jpg?_nc_cat=103&ccb=2&_nc_sid=cdbe9c&_nc_ohc=b62WneMd_ocAX_CrpsN&_nc_ht=scontent.fiev10-1.fna&oh=d0c22d71d5ac82a5384be4c6182c0ee6&oe=5FC48842

Надія Стефанів, спікерка дискусії й суддя Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду, зазначила, що застосування процедур відновного правосуддя, навіть за умови, що КПК України їх не передбачає, може справді вплинути на ухвалення справедливого судового рішення. За її словами, суд, призначаючи покарання, враховуватиме, наприклад, те, що така процедура взагалі проводилася, тобто винний справді хотів щось зробити для виправлення наслідків правопорушення.

Отже, першочергова спрямованість відновного правосуддя на зцілення психологічної травми потерпілого та надання правопорушнику можливості відновити почуття власної гідності шляхом каяття і виправлення шкоди є перевагою перед кримінальним судочинством.

Поза цим, вирішення конфлікту за допомогою відновного правосуддя має економічні переваги, адже є в рази дешевшим. Відновне правосуддя, якщо його застосовувати у більшості випадків, також може допомогти «розвантажити» органи досудового розслідування, прокуратури та судів від багатьох категорій злочинів. За словами Надії Стефанів, це дало б можливість суддям приділяти більше уваги тим справам, які є немедіабельними (тобто такими, до яких не застосовуються процедури відновного правосуддя).

119590260_780513289402694_870489649746828620_o.jpg?_nc_cat=103&ccb=2&_nc_sid=cdbe9c&_nc_ohc=e4t5fAxM5qQAX_wmQSa&_nc_ht=scontent.fiev10-1.fna&oh=22c938251b6ddc91447db7ff47ac7e73&oe=5FC75232

За словами Романа Коваля, важливою перевагою є і те, що рівень виконання угод з компенсації шкоди, які були досягнуті між винним та потерпілим, досягає 80–90%. Водночас рівень виконання судових рішень за цивільними позовами у кримінальних провадженнях становить лише 10%.

Варто зазначити, що сторони самостійно визначають, у який спосіб винна особа усуватиме ті негативні наслідки, які виникли внаслідок скоєння кримінального правопорушення, компенсуватиме шкоду. Це та можливість, яка теж не передбачена кримінальним судочинством.

Отже, переваги застосування процедур відновного правосуддя перед такими інститутами як звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям винного або примиренням винного з потерпілим є очевидними. Це підтверджується статистичними даними та реальними історіями, якими спікери ділилися з учасниками дискусії.


Чи є відновне правосуддя універсальним інструментом?

Попри те, що застосування процедур відновного правосуддя має безліч переваг і позитивних результатів, не в кожному випадку скоєного кримінального правопорушення можливо використати альтернативний спосіб вирішення конфлікту.

119555646_780514169402606_8425609436919142669_o.jpg?_nc_cat=101&ccb=2&_nc_sid=cdbe9c&_nc_ohc=c6FYjbYlqIwAX-vbY4C&_nc_ht=scontent.fiev10-1.fna&oh=6b1c27f9a1f677358da5fd98984763f7&oe=5FC536A7Учасники дискусії Катерина Ярошенко з Української фундації правової допомоги та Роман Романов, директор Програми «Права людини та правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження», порушили питання переліку обов'язкових критеріїв медіабельності справ, тобто умов, лише за наявності яких потерпілий та правопорушник можуть вирішити конфлікт за допомогою відновного правосуддя.

Роман Коваль зазначив, що таких критеріїв є три. По-перше, до процедури відновного правосуддя обов'язково має бути залучений потерпілий — фізична особа. По-друге, сторони конфлікту мають однаково визнавати обставини справи. А по-третє, має бути добровільність та готовність до проведення процедури з обох сторін.

Крім того, Надія Стефанів звернула увагу, що, справді, не щодо всіх кримінальних правопорушень можливо застосувати відновне правосуддя. Зокрема, за її словами, стандарти правосуддя, дружнього до дитини, вимагають, навпаки, щоб неповнолітній потерпілий, зокрема внаслідок насильницького кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення проти статевої свободи або недоторканності, та винний заходили до зали судового засідання з різних боків. Тобто справді є немедіабельні конфлікти.

Отже, процедури відновного правосуддя не є універсальною «пігулкою» для системи кримінальної юстиції: є випадки, в яких єдиним шляхом досягнення справедливості за скоєне кримінальне правопорушення є реальне покарання винного.


Інтеграція процедур відновного правосуддя у кримінальне провадження

Оскільки однією з вимог для застосування відновного правосуддя є добровільність обох сторін щодо участі в ньому, постають питання: як ініціювати застосування відновного правосуддя, хто може ініціювати його, як переконати іншу сторону конфлікту у доцільності проведення відновного правосуддя?

119556405_780513866069303_7455876050299378286_o.jpg?_nc_cat=111&ccb=2&_nc_sid=cdbe9c&_nc_ohc=ohuZdCkarPUAX_TJ6-u&_nc_ht=scontent.fiev10-1.fna&oh=88a0a20a8256beb6776b544de56908c1&oe=5FC72F32

Віктор Лобач, спікер дискусії та експерт Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх, зазначив, що дуже важливою є зацікавленість саме прокурора в ініціюванні процедур відновного правосуддя. Цьому сприяє наявність, по-перше, відповідних моральних факторів, таких як сумлінність у виконанні службових обов'язків, відповідальність перед суспільством тощо. По-друге, це практичний інтерес прокурора, який полягає в тому, що його проактивна поведінка, інформування про процедури відновного правосуддя учасників кримінального провадження та ініціювання застосування цих процедур у перспективі розвантажить його ж роботу та зменшить рівень злочинності в цілому.

Водночас спікер вважає, що прокурори є консервативними й мало зорієнтовані на альтернативне вирішення справ, наводячи приклади з прокурорської практики. Наприклад, 2008 року прокурорам було розіслано лист Генерального прокурора Олександра Медведька «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи у кримінальному переслідуванню», але він майже не втілився у життя.

119480620_780512986069391_30418852355999981_o.jpg?_nc_cat=101&ccb=2&_nc_sid=cdbe9c&_nc_ohc=v3caqg_Ac40AX9AUhWn&_nc_ht=scontent.fiev10-1.fna&oh=768f7662c90957d2d23c045e0ddddad5&oe=5FC6E0FC

З іншого боку, Станіслав Петренко, учасник дискусії та прокурор, вказав, що, за його спостереженнями, потерпілих можна поділити умовно на три групи. Перша група — це потерпілі, яким байдуже. Вони бажають забути все, що сталося. Друга група — це потерпілі, які бажають, щоб їм просто компенсували матеріальні збитки. Крім цього, їх більше нічого не цікавить. Третя група — це потерпілі, які «бажають крові», тобто найсуворішого покарання для винного.

Винних же можна поділити на дві групи. Перша група — це особи, які вчинили кримінальне правопорушення вперше, всіма доступними силами прагнуть виправити цю ситуацію і більше злочини загалом вчиняти не планують. Друга група — особи, які системно скоюють кримінальні правопорушення.

Таким чином, за словами Станіслава Петренка, складно комбінувати групи потерпілих і винних таким чином, щоб склався діалог і сторони погодилися на позасудовий шлях вирішення конфлікту.

119576917_780514042735952_1509590696432844993_o.jpg?_nc_cat=103&ccb=2&_nc_sid=cdbe9c&_nc_ohc=88PGk4W2OyoAX8abGmL&_nc_ht=scontent.fiev10-1.fna&oh=d6f6df40c67ba2192eec5873a3a30fcb&oe=5FC3C727

У відповідь на таку класифікацію прокурора учасниця дискусії Ірина Шиба з Фундації DEJURE зазначила, що необхідно розрізняти позицію особи та її потреби й інтереси. Наприклад, «бажання крові» є позицією, а не реальним інтересом чи потребою потерпілого. Така позиція може свідчити про те, що особа насправді хоче вибачення. Вона не вірить у те, що це можливо. Або просто їй боляче. На думку учасниці, саме стереотипи з боку прокурорів, адвокатів і суддів, а не лише з боку потерпілих і винних, є основною перешкодою у реалізації відновного правосуддя.

Ірина Шиба також навела цікавий приклад прокурора, який після тренінгів, пов'язаних із застосуванням відновного правосуддя, та власне його застосування вперше за 15 років своєї практики у справі неповнолітнього подав клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Отже, для застосування відновного правосуддя у більшості тих кримінальних проваджень, у яких це робити можливо, активну позицію мають займати саме прокурори, адвокати та судді. Адже безпосередньо правопорушник або потерпілий можуть і не знати про таку можливість або ж мати хибні уявлення про процедури відновного правосуддя. Тому навіть просте інформування та пояснення переваг відновного правосуддя можуть докорінно змінити ситуацію.

119551861_780513452736011_8362129499575051043_o.jpg?_nc_cat=101&ccb=2&_nc_sid=cdbe9c&_nc_ohc=02roQGcClpEAX_lmI7s&_nc_ht=scontent.fiev10-1.fna&oh=b7e0c13c342da91b4ac2de6d3c0de222&oe=5FC71517

Не оминула дискусія і питання інтеграції правопорушника в громаду після скоєння ним кримінального правопорушення, тобто налагодження стосунків з людьми, які проживають з правопорушником в одному середовищі. Для цього можна використовувати такі процедури відновного правосуддя, як кола примирення або ж сімейні (групові) наради, які також показують ефективність у профілактиці повторного скоєння кримінальних правопорушень та виправленні завданої шкоди.

Віктор Лобач вказав, що значна увага питанню ресоціалізації неповнолітніх правопорушників приділяється у проєкті Закону України «Про правосуддя, дружнє до дитини».


Висновки

Важливо те, що для реалізації всіх переваг відновного правосуддя в Україні вже вчиняються активні дії як на організаційному рівні, так і на рівні законодавства. Наприклад, поширенню цієї практики в кримінальних провадженнях активно сприяє Верховний Суд, який підтримує діяльність координаційної ради в межах проєкту «Впровадження відновного правосуддя в Україні», що реалізується Інститутом миру і порозуміння та Фондом демократії Організації Об'єднаних Націй. Також наразі парламент розглядає проєкт Закону України «Про медіацію» (ухвалено в першому читанні в липні цього року).

Учасники дискусії звернули увагу і на питання навчання медіаторів, механізмів акредитації та перевірки їхньої діяльності, яке не врегульоване навіть проєктом Закону України «Про медіацію». Наразі стандарти навчання, за якими готують медіаторів, та механізми супервізії й моніторингу є лише на практиці.

На завершення дискусії Роман Коваль влучно зазначив, що у відновному правосудді сторони самостійно постановляють, яким чином вирішується конфлікт. Є лише три вимоги до угод, які укладаються між сторонами: справедливість, здійсненність і пропорційність. І медіатор має право втручатися в діалог лише у випадку порушення хоча б однієї з цих вимог. «Це інший світ», — зазначив спікер, порівнюючи відновне правосуддя з «традиційним», у якому замість сторін усе вирішують представники органів досудового розслідування, прокуратури та суди.

Оскільки потерпілий і правопорушник можуть дійти справедливого для обох вирішення конфлікту і поза межами кримінального провадження, то відповіддю на питання «Чи покарання — єдиний шлях досягнення справедливості?» буде однозначне «ні».

119574801_780514646069225_2774487163035345523_o.jpg?_nc_cat=109&ccb=2&_nc_sid=cdbe9c&_nc_ohc=1wLMk20akosAX8Kurby&_nc_ht=scontent.fiev10-1.fna&oh=1bd8ee0fbc88bc6610be0b7595dcbf85&oe=5FC3D940