Можна лежати на мосту і дивитися, як тече вода, або бігати, або бродити по болотах у червоних чобітках, або ж згорнутися клубочком і слухати, як дощ стукає по даху. Бути щасливою дуже легко.
Туве Янссон, «Все про мумі-тролів»
Для мене бути щасливою — це читати!
У передчутті чогось нового й захопливого заходити в книгарню, вдихати запах книг і особливу атмосферу спокою, який там завжди панує… Тримати книги в руках, гортати їх і зупиняти себе, щоб не купити всі й одразу.
Я завжди читаю. Щось швидше, щось повільніше і з роздумами, щось купую і відкладаю на потім, деякі книги занадто особисті, щоб ними ділитися, а інші — хочеться дарувати і рекомендувати всім.
Карантин вніс суттєві зміни у наше повсякденне життя, але додав часу на читання. Тому хочу поділитися з вами книгами, які рекомендую до прочитання.
Мирослав Маринович, «Всесвіт за колючим дротом»
Спогади і роздуми дисидента про прожите життя, 10 років з якого минуло у концтаборі та на засланні. Історія родини, цінності, які закладалися з дитинства, вплив руху шістдесятників і розповіді про знайомство з Миколою Матусевичем, В'ячеславом Чорноволом, Атеною Пашко, Борисом Антоненком-Давидовичем, Михайлиною Коцюбинською, Оксаною Мешко. Історія створення Української Гельсінської групи та початок правозахисного руху в СРСР.
Автор дуже детально описує арешт, слідство, суд, нелюдські умови тримання, голод, холод і важку працю і при цьому постійно пише про просвітлення і зростання Духу, про велику дружбу між ув'язненими, про їхню надзвичайну солідарність.
Книга просто пронизана «свідченнями про вчинене добро, бо зло й так галасливе — воно не дасть про себе забути…»
«За роки концтабірного життя засвоїв один з найголовніших життєвих уроків — важливо не те, що ми падаємо, а те, що ми знаходимо відвагу після цього піднятися. Цей біль падіння говорить про те, що всі духовні процеси вертикальні. Якщо ви не стримитеся до гори, то падаєте. Табір був для мене великою школою. У дивовижних випадках я пробував бути християнином. Як можна любити ворогів своїх, коли ти в таборі? Теоретично це легко прийняти, але в реальному житті усе по-іншому. Євген Сверстюк спонукав мене задуматися про це і навчив перевіряти свої постулати віри через Євангелію. Це був фантастичний досвід, який став великою школою для мене», — зауважує Мирослав Маринович.
Розмірковуючи про справедливість і можливість запустити в Україні механізм верховенства права, автор зазначає, що «злочин відходить у минуле лише тоді, коли він — засуджений та розкаяний. Безкарність робить злочин привабливим, а злочинця — нахабним. Він не тільки не поважає того, хто не карає його за злочин, а, навпаки, зневажає його, оскільки тлумачить прощення як слабкість».
Також мене дуже вразила сцена, коли після припинення голодування автора відправили у покарання етапом і в якійсь пересильній тюрмі посадили у камеру до «кримінальних», які без слів віддали йому хлібні пайки.
«Навіть не знаючи, який злочин вчинили оті мої несподівані доброчинці, я гаряче молив Бога. Що Він пробачив їм усе, хоч якою важкою не була їхня провина. Саме тоді я виразно усвідомив, що в серці навіть найбільших злочинців тліє іскра Божа, — і горе тому суспільству, яке не вміє її вчасно розпізнати і належно роздмухати!»
Уривки із розмови з важкохворою сестрою змушують задуматися над цінністю кожної людини. «Яким би маленьким хробачком не повзала іноді по землі людина, вона не має права відчути себе мізерною, бо вміщає в собі цілий Всесвіт, величний хоча б у своїй неповторності».
Автор підбиває важливі підсумки такого достатньо складного життєвого шляху, який розпочався у молодості. «Ось ми і вийшли на те головне джерело, звідки людина черпає свою силу, — дух людський. Тільки він може переконати невинну людину, що краще сісти за ґрати, ніж миритися з несправедливістю. Якщо совість людини спокійна, то можливості духу безмежні».
Теплоти, щирості та особливості додають світлини з домашнього архіву. Завдяки їм повністю занурюєшся у цей «персональний всесвіт», яким діляться з тобою.
Ця книга сьогодні — як ковток свіжого повітря, коли багато хто вагається, чи варто добиватися та прагнути правди і справедливості. У час відсутності чітких орієнтирів добра і зла та інформаційної війни важливо знайти час і осмислити всю жертовність людей, які віддали своє життя, здоров'я, молодість і благополуччя заради нашої свободи й незалежності.
Можливо, саме ця книга спонукатиме пробудитися від «громадянської сплячки» та пасивності й допоможе збагнути власне призначення у своїй країні.
Лора Гілленбранд, «Незламний»
Історія виживання, стійкості та звільнення під час Другої світової війни.
Якщо ви любите історії життя та становлення непересічних особистостей, то ця книга однозначно для вас!
Головний герой цього біографічного роману Луї Замперіні — американський легкоатлет, учасник Олімпійських ігор 1936 року — під час Другої світової війни, ставши льотчиком, проходить через моторошні випробування.
Дитинство, сповнене кримінальних витівок і руйнування кордонів, а також страждань від цькування через етнічну належність до італійців, формує у хлопчика жорсткий характер і в результаті приводить до бажання займатися бігом.
Авторка детально описує спортивну кар'єру Луї, участь в Олімпійських іграх у Берліні 1936 року і зустріч з Адольфом Гітлером.
З книги можна почерпнути дуже багато цінної інформації про бойові дії на Тихому океані, детальний розпорядок військового життя того часу, особливості військових літаків, а також про гіркоту від втрати друзів. Вражає кількість людей, загиблих від нещасних випадків і через несправність техніки, що, напевно, супроводжує всі воєнні дії у різних куточках світу. 35 946 людей загинуло в небойових ситуаціях, переважна частина — у випадкових аваріях. Але з усіх жахіть, що чатували на військових після аварії літака в океані, найбільше їх лякав японський полон.
Особливої уваги заслуговує розділ з описом сорокаденного дрейфування на рятувальному плоті в океані та боротьба за виживання. Ніби сам пливеш у суцільній безнадії на спасіння, кожної хвилини ризикуєш втратити життя, і при цьому жага до виживання будить усі первісні інстинкти.
Однак найбільше мене вражає розділ про дворічне перебування в японському полоні, де були нелюдські умови утримання: голод, побиття і знущання охоронців.
«Падіння „Зеленого Шершня“ поставило Луї і Філіпа в екстремально скрутне фізичне становище з відсутністю їжі, води та даху над головою. Але охорона Кваджалейні намагалась позбавити їх того єдиного, що ще залишилось, — гідності. Самоповага і почуття власної гідності, потаємне озброєння душі, лежать в основі людяності; бути позбавленим цього означає бути знелюдненим, відкинутим геть від роду людського… за таких обставин вберегти надію на порятунок було майже неможливо».
Книга також описує ядерне бомбардування у серпні 1945 року. Тоді в японських таборах перебували більше сотні тисяч полонених з армій союзників, у випадку висадки американців на японські острови всі вони підлягали страті. І це масове вбивство було заплановано на 22 серпня 1945 року, а готувалися до цього злочину протягом усього літа. Лише ядерне бомбардування 6 і 9 серпня врятувало Луї Замперіні та сотню тисяч в'язнів від неминучої смерті.
А після повернення додому герою, окрім відновлення фізичних сил, потрібно було здолати своїх демонів, які мучили його поранену свідомість. Якими б страшними не були фізичні наслідки полону, емоційні травми були набагато підступнішими і тривалішими. Але Луї знаходить свій особливий шлях і зцілюється. Нарешті війна для нього закінчилась.
Враження від книги надзвичайно глибоке. Ми йдемо слідами Луї, залишеними ним в історії, та вчимося прощати тим, кому, здається, пробачити неможливо. Тут є все: можливість оцінити власні труднощі та проблеми, задуматися над жахіттями війни та жорстокістю людей, наділених владою, а також знайти багато маленьких і великих хепі-ендів. Надихніться сильною жагою до життя та проживіть його гідно!
Сергій Плохій, «Брама Європи.
Історія України від скіфських воєн до незалежності»
Сергій Плохій — професор Гарвардського університету, один з провідних фахівців у світі з історії України та Східної Європи.
Щоб зрозуміти тенденції, які лежать в основі поточних подій в Україні, та їхній вплив на світ, потрібно зрозуміти їхні витоки. Саме це і є головним задумом книги. Цікавий і легкий виклад історії — від скіфів до нашого часу, з висвітленням процесів, що вплинули на розвиток і становлення української держави. Адже українці мають таке саме право пишатися своєю роллю у зміні світу, як і інші нації. Тут історія України розповідається з урахуванням історії її регіонів, що сприяє розумінню їхнього розвитку в конкретний період.
Варто періодично згадувати, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни і врешті-решт здобула незалежність. Незважаючи на те, що зараз важко передбачити результат і наслідки нинішньої кризи або майбутнє України як держави, подорож у минуле допоможе розібратися в потоці щоденних новин і вдумливіше реагувати на події.
Віра Левко,
суддя Дніпровського районного суду м. Києва
спеціально для JustTalk
