Covid-19 вплинув на всі сфери діяльності людини — не винятком стала і професійна дискусія JustTalk, яка знову відбулася онлайн. На одинадцятому обговоренні учасники звернули увагу на такі питання, як взаємозалежність системи громадського здоров'я та системи правопорядку, дотримання прав людини в умовах «надзвичайної ситуації» в Україні, виконання нашою державою міжнародних зобов'язань, практика притягнення осіб до адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення карантинних обмежень тощо. Вказані питання стали актуальними саме через пандемію, але досі залишаються невирішеними. Тож для зміни ситуації на краще та готовності до можливих нових спалахів епідемії думки експертів наразі є вкрай необхідними.
Загострення наявних проблем
Безпрецедентна епідемія коронавірусу змінила на деякий час спосіб життя як окремої людини, так і держави. Оскільки вірус вивчено недостатньо, держави не можуть повністю гарантувати ефективність своїх дій, здійснюваних для боротьби з вірусом та його наслідками. Попри таку непевність майбутнього, пандемія не є підставою для непослідовних, необґрунтованих дій держави. А запроваджений карантин не є підставою для необґрунтованого та непропорційного обмеження прав і свобод людини.
Володимир Курпіта, експерт у сфері громадського здоров'я та голова правління Центру розвитку людського капіталу, вказав на те, що є дві стратегії держав у боротьбі з коронавірусом. Перша стратегія, яка полягає в тому, що держава проводить роз'яснення населенню стосовно причин та очікувань, пов'язаних з вірусом, спрямована на набуття населенням колективного імунітету. Прикладом держав з такою політикою є Швеція, а на початку епідемії була і Велика Британія. Другою ж стратегією спікер назвав політику запровадження обмежувальних заходів для зупинення передачі вірусу — її обрала більшість країн.
Коли Україна пішла шляхом другої стратегії, перед нею постали проблеми, пов'язані з обмежувальними заходами. Зокрема, Володимир Курпіта вказав на зростання кількості фактів домашнього насильства з початку карантину. Надалі для розв'язання цієї проблеми потрібні ресурси сфери громадського здоров'я, а також буде порушено питання соціальної та медичної допомоги жертвам домашнього насильства. Спікер закликав правничу спільноту допомогти фахівцям у сфері громадського здоров'я порушувати це питання. Понад те, за його словами, можна було хоча б один брифінг міністра охорони здоров'я присвятити саме проблемі домашнього насильства, а не лише статистиці захворюваності на Covid-19.
Також є питання щодо нової державної політики стосовно психічного здоров'я, якої наразі немає, та щодо проблеми з лікуванням осіб із хронічними захворюваннями: люди, які б мали отримати медичну допомогу, тривалий час її не отримували, тому що було введено заборону на проведення планової госпіталізації. Все це може призвести до погіршення стану здоров'я людей.
Отже, обираючи другу стратегію для боротьби з вірусом, а саме запроваджуючи карантин, Україна не врахувала особливостей, які є в державі, і просто запозичила досвід інших європейських країн без подальшої його адаптації. Тим самим загострилися проблеми, які й так існували, але не були на порядку денному.
Яка ситуація з дотриманням прав людини?
Учасники дискусії жваво обговорювали ситуацію з виконанням Україною своїх зобов'язань за міжнародними договорами, зокрема за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Запроваджуючи надзвичайну ситуацію, що передбачено Кодексом цивільного захисту України, та карантинні обмеження, український уряд фактично обмежив права і свободи людини: свободу на вільне пересування, право вільно залишати територію України, право на медичну допомогу, право на працю, право на мирні зібрання тощо. Водночас Кодекс цивільного захисту України не передбачає обмежень прав і свобод за надзвичайної ситуації. Обмеження можливі лише після введення надзвичайного стану, чого не було зроблено. Так Україна фактично порушує низку прав і свобод, які гарантує Конституція України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод тощо.
Конвенція у статті 15 передбачає право держав тимчасово відступити від своїх зобов'язань в умовах надзвичайного стану, тобто фактично обмежити права і свободи людини виключно в необхідних межах. Наша держава не здійснила цю процедуру, що своєю чергою може спричинити низку скарг до Європейського суду з прав людини стосовно невиконання Україною своїх зобов'язань.
Ольга Буткевич, професорка, віцепрезидентка Української асоціації міжнародного права та спікерка дискусії, зазначила, що 10 із 47 держав зробили відступ і таким чином убезпечили себе від «проблем надалі». Вона також вказала, що ймовірність того, що хтось подаватиме заяву до Європейського суду з прав людини через обов'язок ходити в масці на вулиці, мала. Водночас у спікерки є великі сумніви, що Україна не матиме величезної кількості заяв до Європейського суду з прав людини, наприклад, через порушення права на працю, порушення права власності.
На ремарку Марії Лисенко, юристки й учасниці дискусії, про те, чи не буде відступ країн-учасниць Конвенції від своїх зобов'язань своєрідною «індульгенцією» для порушення прав людини, Ольга Буткевич відповідала, що система моніторингу з боку Ради Європи стримує держави від непропорційних обмежень прав людини навіть за умови відступу.
Лунали думки і щодо визнання постанови уряду, якою було запроваджено карантин, неконституційною. Прикладом такої практики у світі є, зокрема, Чехія, Хорватія, а також Румунія, де Конституційний Суд визнав указ президента про введення обмежувальних заходів неконституційним.
Євген Крапивін, експерт Центру політико-правових реформ та спікер дискусії, зазначив, що не варто займатися «юридичною спекуляцією» і дискутувати щодо того, яким актом в Україні було введено обмежувальні заходи. Найголовніше, на його думку, — це пропорційність обмежувальних заходів. Тобто ці заходи мають відповідати трискладовому тесту, сформованому практикою Європейського суду з прав людини: заходи має бути введено відповідно до закону, в законний спосіб і з метою, яка є прийнятна у демократичному суспільстві.
У зв'язку із запровадженим карантином актуальнішою стала і проблема захисту персональних даних в Україні, на що учасники дискусії теж звернули увагу. Ольга Буткевич зазначила, що Україна вже отримала щонайменше три повідомлення, зокрема від Генерального секретаря Ради Європи, через те, що законодавство України, яким запроваджено карантин, не містить положень про захист персональних даних і має серйозні порушення в цьому аспекті.
Поряд із цим Євген Крапивін зазначив, що в Україні є законодавство щодо захисту персональних даних і є орган, який контролює його дотримання — Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. До нього, наприклад, можна подавати скарги, однак суспільство не знає про такі можливості. Зокрема, через таке незнання на практиці «ситуація із захистом персональних даних дуже плачевна», — повідомив Євген Крапивін.
Отже, правничій спільноті, як і в питанні домашнього насильства, необхідно порушувати питання захисту персональних даних, а також поширювати інформацію про правові механізми для оскарження порушень у цій сфері.
Чому населення не дотримується обмежувальних заходів?
Ще одним питанням, яке учасники розглянули під час дискусії, було застосування на практиці статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статті 325 Кримінального кодексу України. Вказані статті передбачають відповідно адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення, зокрема, правил карантину. За змістом обидві статті майже аналогічні. Тобто особу, яка порушила карантинні обмеження, може очікувати або адміністративна, або кримінальна відповідальність. Тож виникають питання: яким чином органам правопорядку та судам застосовувати ці статті; яким чином обирати, підлягає особа адміністративній чи кримінальній відповідальності; як розрізнити ці дві статті.
Євген Крапивін, відповідаючи на питання Юлії Лісової, адвокатки Української Гельсінської спілки з прав людини та учасниці дискусії, зазначив, що не бачить різниці між складом адміністративного та складом кримінального правопорушення, які передбачені у вказаних статтях. Зі слів спікера, через недосконалість законодавства розмежування схожих складів адміністративних та кримінальних правопорушень є системною проблемою в Україні. Прикладом цього є, зокрема, проблема розмежування між дрібним хуліганством, яке є адміністративним правопорушенням, і хуліганством, яке є злочином.
Попри наявність і адміністративної, і кримінальної відповідальності за порушення правил карантину, практики застосування статті 325 Кримінального кодексу України майже немає.
Що ж до практики притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил карантину, то її достатньо. Але вона показує, як нерозумно держава використовує ресурси органів правопорядку. Наприклад, поліція склала багато протоколів за малозначні порушення, водночас серйозніші правопорушення не фіксувала. Євген Крапивін вказав на те, що дев'яносто відсотків цих протоколів не завершились покаранням для людини. Частину з них повернули судді на допрацювання. Деякі провадження було закрито або у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, або у зв'язку з малозначністю діяння, або там, де суди обмежились усним зауваженням. За словами спікера, частина суддів справді розуміє, що, якщо людина не носила маску, наприклад, на вулиці, яка була абсолютно пустою, ця дія формально утворює склад правопорушення, але не може завдати жодної шкоди іншим особам. За таких обставин суди просто звільняли від відповідальності. Деякі судді ж підходили до таких ситуацій формально. Наприклад, хлопця, який їхав на велосипеді з піднятим комірцем до очей по продукти, таки притягли до відповідальності. Його оштрафували, тому що, на думку поліції, засіб індивідуального захисту хлопця не «дотягував» до захисної маски. Євген Крапивін наголосив, що більшість справ завершились «нічим» не через те, що судді широко тлумачили право, а тому, що поліція неякісно складала протоколи.
За словами учасників дискусії, неправильний розподіл ресурсів, зокрема на виявлення малозначних правопорушень замість серйозніших, а також несерйозне ставлення самої влади до карантинних правил, зокрема відсутність масок на обличчі в публічних місцях, зменшує її вплив на населення та знижує ефективність її рішень — тобто фактично рішення влади не виконуються. Під час чинного карантину це може і не спричинити серйозні негативні наслідки. Але в перспективі через відсутність довіри до влади і її рішень у разі настання подібних епідемій «змусити» населення дотримуватися обмежень буде важче. А через невиконання правил карантину ситуація із захворюваністю може бути набагато гіршою.
Володимир Курпіта додав, що поряд з багатьма позитивними моментами, які зроблено за період карантину, з точки зору громадського здоров'я можна зробити «закид» до влади. Адже поки Україна акцентувала на обмежувальних та каральних заходах, мало уваги було приділено поведінковим заходам. «Перебування на вулиці без маски, насправді, є питанням власної безпеки і питанням особливостей поведінки, яку ми набуваємо в ході обставин„, — пояснив спікер. Тобто носити маску на вулиці необхідно не для того, щоб не оштрафували, а задля власної ж безпеки.
Справді, пояснення простих правил, обґрунтування своїх дій, постійні роз'яснення, прищеплення населенню корисних для здоров'я навичок, тобто постійна комунікація з населенням, збільшили б значущість рішень та кроків влади. Водночас рішення уряду все ж було спрямовано на покарання порушників, що виявилося неефективним.
Висновки
Пандемія поставила багато інших викликів. Ольга Буткевич зазначила, зокрема, про наявність невирішених біоетичних питань в Україні. Незрозуміло, наприклад, що робити, якщо система охорони здоров'я України не спроможна забезпечити необхідним усіх людей. У 2002 році Україна підписала Конвенцію Ов'єдо (Конвенцію про права людини та біомедицину), але досі не ратифікувала її, — хоча там такі питання розкриваються.
Учасники звернули увагу також на нещодавні слова Віктора Ляшка, головного державного санітарного лікаря України, про те, що дезінфекція під'їздів та заборона гуляти в парках мали виключно психологічний характер. Тобто такі заходи не були доцільними з точку зору епідеміології. І тут теж виникає питання ефективності використання ресурсів держави для боротьби з вірусом, а також питання методів управління державою.
Одинадцята дискусія JustTalk вийшла інформативною і підняла актуальні системні проблеми в органах влади та правопорядку. Ці проблеми, за словами Євгена Крапивіна, в умовах пандемії просто гіпертрофувалися. Стали очевидними відсутність політики правозастосування в органах правопорядку, відсутність планування та обґрунтованої політики що на рівні уряду, що на рівні конкретного органу правопорядку.
Втім, спікер Володимир Курпіта впевнений, що Україна, як і весь світ, вийде з пандемії, але вийти ми маємо із засвоєними уроками, які мають бути відображені у політиках та законодавстві. Впевненість у тому, що ми вийдемо сильнішими з кризи, має і спікерка Ольга Буткевич, але за умови, що звертатимемо увагу на порушення з боку органів державної влади та фіксувати їх.
Тож дослуховуймося до порад експертів — пильнуймо не лише за своїм здоров'ям, а й за органами влади.
