Не порушуючи обмежень, пов'язаних із введеним карантином, учасники експертної дискусії JustTalk традиційно продовжили обговорювати проблемні питання кримінальної юстиції. На десятій дискусії, яка була проведена онлайн, учасники дискутували про інститут суду присяжних в Україні. Під модеруванням Лариси Денисенко були порушені актуальні питання, зокрема про роль інституту присяжних для кримінального процесу, про можливості впровадження його класичної моделі, яка суттєво відрізняється від тієї моделі, що існує наразі в Україні та про вплив суду присяжних на правову систему та суспільство.


5ea07610df639.jpg


Інститут присяжних – елемент демократії

Впровадження інституту присяжних є реалізацією конституційних положень про участь народу у здійсненні правосуддя. Така участь полягає у безпосередньому прийнятті громадянами рішення про винуватість чи невинуватість особи – вердикту, на підставі якого суд ухвалює обвинувальний/виправдувальний вирок. Відтак, громадяни мають можливість впливати на прийняття важливих рішень, не маючи юридичної освіти і користуючись лише власним досвідом. При цьому суддя жодним чином не може впливати на думку присяжних.

Поряд з можливістю суспільства брати участь в судочинстві як елементом демократії, обвинувачений, обираючи розгляд своєї справи судом присяжних, реалізує своє право бути судимим рівними собі, а не якоюсь окремою «кастою» суддів. Це право бути судимим членами спільноти, в якій обвинувачений перебуває, — про це зазначив Аркадій Бущенко, суддя Верховного Суду і спікер дискусії.


Чи дійсно в Україні є суд присяжних?

В умовах низького рівня довіри українського суспільства до суду, про що наголошували учасники дискусії, впровадження та розвиток інституту присяжних міг би позитивно вплинути на сприйняття судової влади, адже громадяни були б її частиною і після самостійного ознайомлення з процесами, які відбуваються в судах, вже по-іншому оцінювали б діяльність судів.

Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року впроваджено суд присяжних, але українська модель цього інституту містить в собі значну кількість суперечностей, недоліків та ознак, які йому не притаманні.

Олександр Банчук, заступник Міністра юстиції України і спікер дискусії, зауважив, що нинішні склад, спосіб формування та зміст суду присяжних, який визначений у КПК України 2012 року, не відображають конституційні положення, які передбачають існування суду присяжних. Те, що наразі є, саме за способом формування, за складом і за повноваженнями – це не є судом присяжних, а є судом, скоріше, з народними засідателями, які існували за радянських часів.

Так, списки присяжних в Україні формуються з осіб, які добровільно вирішили бути присяжними. Але такий підхід до способу формування списків призводить до того, що кількість присяжних є недостатньою, тому що більшість громадян відмовляються брати участь в розгляді справ. За словами учасників дискусії, є декілька причин відмови громадян бути присяжними в суді.

По-перше, громадяни мають право відмовлятися. Надання такого права звільняє їх від обов'язку приймати важливі рішення. Наслідком цього може бути відсутність почуття відповідальності за те, що відбувається в суспільстві. «Ми все ж таки перебуваємо, на жаль, в такій патерналістській моделі існування, коли всі вимагають чогось від влади, зокрема від судової влади, не приймаючи відповідальності на себе», — зазначив Андрій Костін, народний депутат України, Голова Комітету ВРУ з питань правової політики і спікер дискусії.

По-друге, громадяни відмовляються від участі в суді присяжних через затягування розгляду справ в часі.

Для усунення вказаних причин учасники дискусії вважають, що необхідно змінити право бути присяжним на обов'язок, тобто запровадити обов'язок громадян брати участь в суді, а також відповідальність за порушення такого обов'язку. Поряд з цим, в кримінальних провадженнях важливо дотримуватися строків розгляду, оскільки інститут присяжних фінансується державою, — чим довше розглядається справа, тим більше коштів потрібно для роботи суду присяжних, зокрема для компенсації витрат присяжних.

Крім проблем на етапі формування списків присяжних, учасники звернули увагу на ті питання, що виникають на етапі вже розгляду справи в суді.

Так, Аркадій Бущенко зазначив, що відповідно до КПК України вердикт ухвалюється більшістю голосів присяжних, в той час як в класичній моделі суду присяжних вердикт приймається одностайно. Наприклад, якщо один присяжний голосує проти визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні злочину, в той час як інші голосують «за», — суд не може ухвалити обвинувальний вирок. Це порушуватиме стандарт доведення вини (доказування) «поза розумним сумнівом», адже є хоча б один присяжний, який сумнівається.

Проте наразі КПК України передбачає можливість визнання обвинуваченого винуватим навіть за наявності присяжних, які голосують «проти», тобто дотримання цього стандарту може не відбуватись.

Поряд з цим виникають інші проблеми, які мають бути враховані при запровадженні класичного інституту присяжних, — це гарантія безпеки присяжного, який проголосував не так, як інші, а також уникнення впливу на присяжних зі сторони суспільства та засобів масової інформації. Це має враховуватися особливо під час розгляду суспільно-значимих справ.

На дискусії звернули увагу на те, що вирок суду, ухвалений на підставі вердикту присяжних, не може переглядатися в апеляційному провадженні. Але КПК України передбачає, що в разі невідповідності висновків суду обставинам справи, вирок може переглядатися. Винятку для вироків, які ухвалювалися на підставі вердикту присяжних, немає. Відтак, в Україні можна скасувати вердикт присяжних. В класичній же моделі неможливо переглядати вердикт, за винятком ситуації, коли він ухвалюється невмотивовано, тобто без посилання на обставини і докази та без обґрунтування позиції.

Отже, попри наявність суду присяжних, українська його версія не відповідає фундаментальним ознакам цього інституту. Тому законодавчі зміни мають стосуватися не лише стадії формування списків присяжних, але і стадії судового розгляду.


Нові можливості для всіх

Учасники дискусії, окрім недоліків законодавства, яке регулює інститут присяжних, обговорювали нові можливості та позитивні зрушення, що можуть з'явитися у зв'язку із запровадженням класичної моделі суду присяжних.

Спікер дискусії Андрій Костін, наприклад, вказав на те, що для суддів суд присяжних – це можливість не ухвалювати дуже відповідальних рішень у складних справах, в яких суддя може сумніватися у своєму вироку навіть після його ухвалення. Цю відповідальність на себе беруть присяжні, коли голосують за те, є винним обвинувачений чи ні. Завдяки цьому тиск суспільства на суддів, наприклад, у резонансних справах може зменшитись. Водночас, суддя має правильно керувати самим процесом розгляду справи, зокрема для того, щоб присяжні не мали змогу ознайомитися з недопустимим доказами, щоб присяжні не були піддані зовнішньому впливові. В разі порушення судом процедурних правил, які призвели до того чи іншого вердикту присяжних, вирок суду може переглядатися в апеляційній інстанції.

Суд присяжних може надати нові можливості і стороні обвинувачення. Як приклад прокурор Київської місцевої прокуратури Станіслав Петренко вказав, що в ході розгляду справи присяжні можуть бачити докази, які фактично є недопустимим, але суд їх такими не визнав. Такі докази можуть містити очевидну інформацію, яка вказує на вчинення обвинуваченим злочину. Це призводить до того, що навіть за умови подальшого визнання доказів недопустимими, присяжні будуть керуватися цією інформацією і визнають обвинуваченого винним. Так вони ухвалюватимуть вердикт на користь сторони обвинувачення.

Що ж до сторони захисту, то суд присяжних має застосовуватися залежно від обставин. Він може бути необхідним у випадках, коли є ймовірність того, що присяжні визнають обвинуваченого невинуватим. Але є випадки, коли розглядати справу судом присяжних недоцільно. Прикладом останнього можуть бути ситуації, коли обвинувачений є представником тієї чи іншої меншини, або певної стигматизованої групи. Відтак, лише через наявність у присяжних певних стереотипів до представників таких груп обвинувачений може бути визнаний винним, хоча, можливо, злочину і не вчиняв. Тобто упередження людей сильніше за будь-які намагання бути об'єктивними присяжними.

Звернув увагу на ймовірність виникнення таких ситуацій Роман Романов, директор програми «Права людини та правосуддя»Міжнародного фонду «Відродження» і учасник дискусії. Як приклад він навів випадок, в якій українець опинився під кримінальним переслідуванням за вчинення дрібної крадіжки, перебуваючи в країні, де діє суд присяжних. Перше, що йому порадила його адвокатка, було: не обирати суд присяжних, бо в місцевій громаді наявний стереотип, що більшість крадіжок вчиняють мігранти, тож присяжні будуть упередженими.

Цей приклад, зокрема, ілюструє і роль адвоката в процесі, професійність якого дозволила врахувати особливості контексту конкретного випадку і не допустити дискримінації та утисків за певними ознаками.


Чи готові ми до впровадження інституту присяжних?

На дискусії порушувалось також питання готовності України до впровадження інституту присяжних – як наявності в держави коштів, так і моральної підготовки тих, хто залучений до кримінального процесу.

Від спікерів та учасників лунали ідеї щодо реалізації пілотних проєктів, правових експериментів. Ідеться про те, щоб у декількох регіонах, областях на певний період запровадити суд присяжних в класичній його моделі. Таким чином можна було б проаналізувати ті моменти, які не врегульовані законодавством, але потребують цього.

Водночас, спікер дискусії Андрій Костін вважає запровадження пілотних проєктів лише на деяких територіях дискримінаційним. Ті обвинувачені, які будуть знаходитися на територіях, де пілотний проєкт не працюватиме, будуть обмежені у праві на суд присяжних, — це є порушенням права на рівний доступ до суду.

Він пропонує відібрати ті кримінальні правопорушення, стосовно яких за статистичними даними здійснюється невелика кількість проваджень, і запровадити суд присяжних саме за цими статтями і на всій території України. Завдяки цьому і навантаження на суди не буде значним.

Для ефективної роботи інституту присяжних судді, сторона захисту та обвинувачення мають бути готовими до цього. Вони повинні будуть доносити свої аргументи таким чином, щоб громадяни, які не мають юридичної освіти, могли зрозуміти їх.

Судді теж мають підготуватися до нової процедури розгляду справи. Так, Аркадій Бущенко, наприклад, вказує, що недопустимі докази присяжні не мають бачити і в цьому сенс недопустимості як ознаки докази. А тому судді до початку розгляду справи судом присяжних мають виключати такі докази, адже вони впливатимуть на думку присяжних. Суддя Вищого антикорупційного суду та учасник дискусії Олексій Кравчук пропонує введення окремого слухання доказів на предмет допустимості. І таке слухання можна запровадити вже зараз, не чекаючи впровадження інституту присяжних.

Тобто розгляд справи судом присяжних має відповідати меті його запровадження. Для цього процес необхідно доповнити окремими процедурами, зокрема і тими, які є незвичними для наших суддів.


Висновки

За результатами дискусії всі учасники погодилися з тим, що ідея запровадження суду присяжних в класичній його моделі є прогресивною для України і має бути реалізована. Поряд з тим, що інститут присяжних має бути якісно врегульований на рівні законодавства, підготуватися має і правнича спільнота – організовувати спільні мут-корти (навчальні судові процеси), отримувати навички ораторського мистецтва для спілкування з присяжними простою, не юридичною мовою тощо.

Не має бути ілюзій, що робота суду присяжних буде злагодженою з самого початку його запровадження. Це один із висновків дискусії. Але впевненість в тому, що проблему можна розв'язати спільними зусиллями професійної спільноти, є вкрай важливою для досягнення успіху, і учасники дискусії таку впевненість продемонстрували.