Радію тому, як багато людей уважно слідкували за грою збірної України на Євро. Вірю, що розвиток спорту є корисним для розвитку країни, тому дуже за те, щоб люди, ще вчора байдужі до футболу, сьогодні звернули на нього увагу. Сподіваюсь, для когось із вас це не закінчиться після вильоту наших, тому трошечки введу в курс справ тих, хто поруч з футболом геть нещодавно ;)

Чому вам варто мене слухати?
По-перше, я щиро і досить глибоко цікавлюся футболом десь з 1986 року.
По-друге, за траєкторією моєї освіти і перших спроб роботи, я мав стати спортивним журналістом, і повірте, був би одним з найкращих ;) Якби не звернув трохи в інший бік.
По-третє, я зблизька вивчав, як розбудовуються футбольні системи в різних країнах світу і продовжую це робити. Також, я добре знайомий і приятелюю з людьми, які занурені у футбол в Україні – від УАФ до клубів різного рівня, тож маю багато інформації з перших рук.
По-четверте, ми з командою розбудовуємо футбольний клуб, де вже фактично вибудовано повноцінну дитячу футбольну академію, і для якого ми закінчуємо розробку стратегії, що за кілька років приведе нас до професійного рівня. І якщо вас цікавить офіціоз, я там навіть числюсь президентом ;)
Це я не хвалюся, а просто пояснюю, що я трошечки в темі.

Про що я напишу сьогодні?
Про те, чому перемога України над Англією була б дивом. Про те, чи є в нас шанси швидко надолужите гігантське відставання від лідерів світового футболу. Чи дійсно наші зробили на ЄВРО все, що могли. Чи міг нас знову врятувати Довбик. Ну і по ходу ще щось важливе точно згадаємо.

Так от, сучасний футбол – це не просто 11 людей вийшли покопати м'ячик проти 11 інших людей. Сам матч на високому рівні – то верхівка айсбергу, і на те, що під водою, більшість уваги не звертає. А там багато всього. От давайте трошки порівняємо футбольну Україну з Англією.

У Англійців є своя піраміда професійного і майже професійного футболу. Там в ній 11 рівнів, де загалом грають 1700(!) клубів. Нижче є ще 12 рівнів, де клубів в рази більше, але вони живуть трохи своїм життям і там аналізувати важче.
Що ж в Україні? Навіть якщо заплющити очі на різницю рівнів цих дивізіонів і клубів – можна говорити про 4 рівні і 89 клубів, які хоча б трохи схожі на системні футбольні організації.
А якщо не заплющувати і порівнювати найкращі зразки на однакових щабелях – то можна впасти в депресію. Адже різниця між київським «Динамо», яке виграло найвищий рівень змагань у нас, і «Манчестер Сіті», яке у них, – колосальна. В усьому. В бюджетах, рівні менеджменту, науковому підході, роботі з вболівальниками…
Якщо ж взяти умовний 7-8 клуб вищих ліг – наприклад «Тоттенхем» і ФК «Львів», то навіть порівнювати соромно. А якщо спускатися ще нижче дивізіонами і брати наші і їхні аналоги, різниця взагалі буде такою, що аж говорити нема про що.

І все ж це не випадково.
Був я колись, в англійському Ньюкаслі. Місто, співставне за розмірами і за значенням для країни з моїм Кривим Рогом. Принаймні до президентсва Зеленського ;) Так от, в цьому Ньюкаслі – більше, ніж 80 повнорозмірних трав'яних футбольних полів. В Кривому Розі того, що можна назвати полями – і 10 не буде. Міні-майданчики можна не рахувати, бо різниця буде не в 10 разів, а значно більше. І це некриворізько-ньюкаслівські парадокси, а реальна різниця на рівні держав. Ну і ви ж, мабуть, здогадуєтесь, що навчити дитину грати в правильний футбол без якісних полів – неможливо. Тобто до якогось рівня можливо, але далі ти вріжешся в стелю, яку ніяк не здолати. Ми от прямо зараз в «Пенуелі» це проходимо.

Я можу ще довго розповідати про кількість дитячих футбольних шкіл, про рівень підготовки тренерів, про культуру вболівання, що плекалася десятиріччями. І головне – що все це НІЯК не розбудуєш швидко. Навіть, якщо дуже захочеш. Навіть, якщо кілька чесних професіоналів знайдеш і поставиш на чолі. Бо ми – бідна країна. А побудувати якісне футбольне поле коштує не один мільйон. І утримувати його – теж великі гроші. А платити за футбол багато ми не можемо, та й не привчені. І тому за квиток на кожен матч англійської Прем'єр-ліги 20-40 тисяч вболівальників платять по 30 футнтів. А у нас «Колос» з Ковалівки возить вболівальників на ігри за свій рахунок. Це я вже не кажу про витрати на мерч, хот-доги і пиво, які кожному англійському клубу приносять мільйони за один матчдей. А українському не приносять.
І навіть не згадую про телеправа, за які будь-який англійський клуб вищого дивізіону за рік отримує від 100 мільйонів фунтів стерлінгів, а у нас «Динамо» Київ радіє, якщо має 1 мільйон.

І от з усього цього складається той величезний (в Англії) і значно менший масив, вибачте на слові, футбольного матеріалу, який має виштовхнути найкращих гравців на гору – в національну команду. І нічого дивного, що дива тут не стається. Зрозуміло, рівень зірковості і крутості футболістів – то достатньою мірою суб'єктивні категорії. Але є певні об'єктивні показники. Один з них, який визнається в усьому світі – це www.transfermarkt.com, сайт, який за складними алгоритмами оцінює вартість гравців. Іноді він помиляється, але більш об'єктивної і авторитетної системи нема.

Так от, склад України на цьому чемпіонаті там вартує 197 мільйонів Євро. А склад Англії – 1 мільярд 260 мільйонів. Тобто 2 англійці — Кейн (120 млн.) і Стерлінг (90 млн.), які вчора нас вбивали, важать на порядок більше, ніж наші 26 гравців. А в запасі ще сиділи, наприклад, Фоден (80 млн.), Сака і Гріліш (по 65 млн.) кожен з яких капіталістами оцінюється мінімум в 2-3 рази вище, чим наші основні зірки Маліновський, Зінченко і Циганков. Перший з яких зіграти не міг через травму. І для нас це надкритично – бо за ним прірва. А англійці могли легко виставити ще 2 склади, кожен з яких об'єктивно був би потужніший за наш.+

Тепер про Артема Довбика, про існування якого більшість з вас дізналася 4 дні тому. Завдяки рятівному голу шведам, пресу і топіку. Артем – непоганий гравець, але за оцінкою того ж трансфермаркту – він один з трьох найскромніших наших футболістів. І це досить об'єктивно. Після юнацького футболу Артем поїхав до данського чемпіонату, далеко не найсильнішого в світі. Там він 3 сезони грав за місцевого гранда «Мідтьюланд» (впевнений, ви навіть не чули про такий ;)). Грав, м'яко скажемо, невдало. За 3 сезони – 18 ігор, 1 гол. Потім перейшов до місцевого середняка, де теж все не склалося – 18 ігор з мусорним часом, 2 голи. Останній сезон – повернення додому, в «Дніпро-1», і теж не феєрія – 24 гри, 6 голів (2 з пенальті). Скоріше за все Довбик би взагалі не поїхав на Євро, якби на страшенний дефіцит у нас форвардів, як класу, і не травма натуралізованого бразильця Мораеса. Я вірю, що в Артема є шанси ще перезавантажити кар'єру, адже хлопцю лише 24 роки і дані в нього непогані, але вірити, що він може нас рятувати систематично – то значить трошки нерозумітися в нинішніх футбольних реаліях. Ну чи вірити, що в законотворчості нас можуть врятувати козак Гаврилюк чи, пробачте, ківа.

І останнє. Чи могла б збірна все ж здолати англійців? Звичайно могла. В футболі і не такі сенсації трапляються. Врешті решт, українська «Таврія» могла б обігнати англійський «Макларен» на трасі Формули-1. Якби водій Макларену був геть п'яний. Чи не прийшов би. Чи якби Макларен з Ферарі перед тим зіштовхнувся. Чи якби механіки критично помилилися, і мотор у Макларена барахлив страшно. А Таврія якби ідеально все робила.

І справа тут не в тому, що не викладалися, неправильно тренували чи недостатньо патріотичні.
Зрозуміло, викладатися завжди можна більше. Але це – теж справа навичок, звичок, рівня медицини і відновлення в команді. і ми тут далеко не лідери в порівнянні з найкращими європейськими збірними
Щодо тренерської роботи – то тут нам реально пощастило. Шевченко несподівано для мене (я навіть публічно визнавав свою помилку і вибачався колись ;)) виявився гарним тренером, а найняті йому на допомогу італійці – добротними профі. Я зараз не кажу про те, що їхні контракти мутні і, скоріше за все, не дуже законні, у нас у футболі все таке ) Не забувайте про те, що у всяких англійців – тренерські штаби точно не гірші, тому вирішальну перевагу нам тут отримати було неможливо. А на муть з наймом Шевченка і ко я готовий закривати очі. Бо нарешті у нас збірна виглядала як команда. Жодних скандалів, очевидно гарна атмосфера всередині і відчутні зсуви в парадігмах мислення і дій на полі гравців. Це точно дорогого коштує. І Шевченко, людина з величезним авторитетом у футбольному світі, з європейськими звичками і менталітетом, відіграв тут вочевидь величезну роль.

Ну і про патріотизм. Я розумію ніцоїстів, яким хочеться всього і одразу. Але якщо порівнювати рівень національної свідомості збірної України 5 років тому і сьогодні – то це небо і земля. І хай іноді це показушно і для когось не дуже щиро – краще хай так. Чого ми чекаємо від значною мірою руськомірського футбольного середовища, яке десятиріччями складалося в Україні, і на яке ніхто не звертав і, за великим рахунком не звертає уваги?
Впевнений, самовіддане виконання гімну з рукою біля серця ВСІМА гравцями збірної, поступовий перехід на українську в соцмережах, носіння з гордістю «бандерівської» форми, ефектне групове скандування «Україна» перед своїми вболівальниками і «пишання Україною», яке все частіше звучить в інтерв'ю, прямо зараз робить велику справу у вихованні молодих футболістів, які на національну команду рівняються.

І в цьому наших футболістів треба підтримувати. А не кліпашити, що вони далекі від досконалості. Вони точно кращі, ніж вони ж вчорашні. І в партіотизмі, і в командному дусі, і в грі. Просто футбол, на відміну від тієї ж музики чи бізнесу – напряму конкурентний. Це в музиці ти можеш бути просто хорошим і мати свого слухача. І нічого, що Бобі МакФеррін чи «Океан Ельзи», чи Білі Айліш кращі. Знайди свою нішу, влюби в себе глядачів і рубаш в ній бабло і славу. Не звертаючи увагу на всіх інших.
А в футболі ти приречений виходити на двобій з чуваками, які стартували з кращих позицій, мають значно більше ресурсів, не менше тебе вкалують і хочуть перемогти. Щоб потім якийсь Серьожа, сидячи на дивані, написав «І що, не можна було 11 футболістів знайти, які б ту Англію винесли?»

ЗІ: за цю статтю мені ніхто не платить, тому в дрібницях можуть бути неточності ;) Але, сподіваюсь, ключові моменти виклав зрозуміло і дохідливо.