Значить, уявляю, як це ефектно працює.
Сєрьога з Кривого Рогу, що трошки був попрацював на шахті, а потім пішов охоронцем в супермаркет, наслухавшись розмов більш прохаваних товарищів і втомившись від того, що дружина пилить за маленьку зарплатю (та і взагалі пилить), позичив 400 баксів у тестя. Заплатив якійсь фірмі за візу і за квиток на бусік і виїхав на Гдиню через Київ. Трошки, звичайно, стрьомно, але зарплатня, еквівалентом 14 з половиною тисяч гривень манить сильно.
І тут такий в Києві — білборд підсвічений: «Живи та працюй в Україні!». Красивий, синенький... Скупа чоловіча сльоза пробігла по Серьогіній щоці. Він сперся на забор, кілька разів діставав і знову ховав до кишені свій мєйзу... А потім таки рішуче написав повідомлення в вайбері на контакт позначений «Віка-віза»: «Ізвінітє, у мєня помєнялісь обстоятєльства, я нє смогу поєхать».
Чи така горлиця, пані Наталя із Ковеля, що вже 14 років живе переважно в Італії, останні 10 доглядаючи за паном Джузепе, якому було 82, зараз 92, а він все ніяк... От приїхала, як завжди, у відпустку, дитину побачити, що без неї вже здоровим парубком стала. Та й до Києва треба, якусь там довідку переробити, бо зі спадком матері, що померла, а Наталя на поховання навіть вирватися не змогла, якісь проблеми випливли.
І тут бачить вона його — оте синє світло в кінці безкінечного заробітчанського тунелю: «Живи та працюй в Україні!».
- І дійсно, — подумала пані Наталя, — а чому б ні? Повернусь я в своє ПТУ і буду знов вчити майбутніх кухарів! Я ж технолог, як ні як. І зарплатні там, кажуть, підняли, вже десь за 4000 гривень перевалило, а це ж десь 120 євро аж на місяць буде!
Перехрестилася вона на той диво-білборд і пішла далі своїми справами, але рішення десь в глибині своєї заробітчанської душі вже прийняла!
Це ж десь так воно має працювати, оте синє диво, за задумкою його авторів, які на нього наші з вами гроші витратили?
