До такого висновку спонукає взірець Польщі між двома світовими війнами.

Після І світової та радянсько-польської воєн Друга Річ Посполита мала 14,5 млн селян, 3 млн найманих сільськогосподарських робітників, 4 млн промислових працівників, 1,4 млн трудівників інтелектуальних професій.

Польська економіка потребувала імпорту сировини на 70-90%, залежно від ресурсу та галузі економіки, промисловість та фінансова система залежала на 40-70% від іноземного капіталу. Наприклад, 25% всього виробництва сталі належало холдингу у колишній німецькій Верхній Сілезії, який радісно купив німецький металургійний магнат.

Логічно, що аграрна нація обмежувалась лише кредитуванням промисловості, або ж будівництвом колій до вугільних басейнів. Зате аграрну реформу проводила завзято тричі і безрезультатно: менше 1% землевласників і далі контролювали 50% всієї ріллі, хоча формально нових власників знайшло 3 млн га ріллі. Небагато відносно чисельності агрогосподарств у 3,1 млн одиниць.

Цікаво, що найбільші вільних масивів ріллі мали польські поміщики на Західній Україні. Але селянські партії "Пяст" і "Визволенє" вважали за краще не рушати структуру землекористування "сходніх кресів", аби українці, не дай Боже не отримали економічної переваги.

Навіть етнічна дискримінація мала "аграрний" характер - вільні масиви ріллі на Волині відвели "осадникам"-колишнім польським силовикам. Вони мали показати зразковість аграрного виробництва для "хамів"-українців.

Із зразковістю господарства вийшли проблеми - в середньому, "осадницьке" господарство мало понад 450 злотих збитку на гектар, зате "осадники" вправно займались аграрним рейдерством. Фактично, поляки йшли на "пацифікації", щоб прикрити безмір'я "осадників". Хоча зараз розповідають, що то українці людобуйством займались.

Українське селянство за таку етнічну політику радісно помстилось польській держскарбниці - наприклад, Тернопільщина у 1938 році не сплатила 40% належних податків.

Це при тому, що Польщу через безробіття покинуло 2 млн осіб, виробництво нафти упало на 46%, цукру - на 14%, сталі - на 15%.

Але такі господарські провали лише надихнули польських шовіністів до нових звершень - до колоніальної експансії в Африку та Латинську Америку. Такі плани західні демократії зупинили без жодних чудодійних санкцій.

Звісно, що плани експансії вимагали гонки озброєнь. На такі трати попросили "скинутись" рядових поляків.

Планували купити навіть лінкор і авіаносець, але зібраних за 2 роки 8 млн злотих вистачило лише на дві океанські субмарини голандського виробництва.

Хоча до шовіністичної "Морської колоніальної ліги" на вересень 1939 року входило мільйон поляків, що радісно крокували на пропагандистських мітингах.

Є думка, що рід господарських занять формує світобачення.Очевидно, економічні вправи не укріпили Другу Річ Посполиту.

Свої океанські субмарини польські моряки так і не змогли використати для атаки німецьких субмарин.

Польське військо мало понад 800 одиниць бронетехніки. Але людність Речі Посполитої радісно повірила міфу, що злочинний режим кинув хлопчиків-кавалеристів голіруч на німецькі танки.

Описане як мінімум має наштовхнути до роздумів - а чи будуть дієвими нові економічні санкції проти РФ, що радісно входить у модус управління господарством "горить сарай, гори і хата"?

Також - чи здатна виграти війну нація, яка шукає кращої долі через зміни у землеволодінні, або ж через трудову міграцію? Тут вже про Україну.

ivan.kirichevskiy
Іван Киричевський

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації