Відповідно до міжнародної класифікації населення старше 50 років ділять на три категорії – люди зрілого віку (50 – 60 років), похилого (61 – 74 роки) та старечого (старші 75 років) віку. Відсоток людей старших за 65 років постійно зростає, фізична активність їх знижується, спектр захворювань асоційованих в тій чи іншій мірі з віком розширюється. Демографічне постаріння населення потребує перебудови роботи соціальних та медичних закладів. Серед найбільш поширених захворювань в цих вікових групах на першому місці патологія серцево-судинної системи (71% від усіх померлих похилого віку), та опорно-рухового апарату, що обмежує рухову активність.

У цих вікових групах значно зростає захворюваність на катаракту та глаукому, що також обмежує фізичну активність та життєвий комфорт людини. Що ж таке старість і яку її відмінність від інших періодів життя людини? Які механізми її формування та шляхи «згладжування» проявів старості? На ці та інші питання людина шукає відповіді з самого її зародження.

Перші праці по геронтології написав Гіппократ, який описував зміни шкіри, м'язів та їх тонусу, атиповий перебіг захворювань у старості. У XІX ст. Шарко ,французький лікар і вчений вперше обґрунтував положення про єдність фізіології та патології, тобто процесів старості, її захворювань. Кожна функція, вважав Шарко, має тенденцію руйнувати механізм, з допомогою якого це відбувається. «Корелятивна репарація», на думку вченого, цьому протидіє. Ці постулати, з одного боку, підкреслюють єдність анаболізму і катаболізму, а з іншого боку, важливий принцип дезінтеграції цієї єдності (дефект репаративної кореляції), що притаманний старості.

На сучасному етапі існує більше 10 теорій процесів старіння, але всі вони не дають вичерпної відповіді чому старіє людина. Разом з тим, більшість геронтологів погоджуються ,що старість – це багатоступеневий тривалий процес повільного зав'ядання (погіршення стану здоров'я), що поширюється на всі фізіологічні функції та метаболічні процеси в органах і системах. Метаболічні зміни що виникають з віком є наслідком дії на організм різноманітних зовнішніх чинників і сприяють накопиченню дефектів в певних генах (епігенетика),з модифікацією процесів апоптозу, порушенням симбіозу еукаріотичних і прокаріотичних клітин господаря. Як наслідок, виникає розбалансування основних гомеостатичних систем( первинних – водний, електролітний, мікроелементний, мікроекологічний, оксидантно/антиоксидантний статуси та вторинних – імунна, гормональна, нервова системи), що має на початку функціональний характер, а в подальшому — незворотній, органічний з розвитком недостатності систем та органів. Це запускає внутрішньоклітинне накопичення активних форм кисню, продуктів перекисного окислення ліпідів та білків, вільних радикалів; активацію мітогенезу при порушенні контролю його активності.

Швидкість та ступінь інтенсивності старіння залежить від генетичної схильності. Все більше геронтологів схиляються до точки зору, що теорія катастрофи помилок і теорія біологічного годинника, що пов'язує тривалість життя кожного виду з наявністю в окремо взятій клітині генетично запрограмованого біологічного годинника, що відраховує і запускає механізми, які приводять до руйнування, старіння зменшення і смерті.

Які ж базові принципи організації харчування у осіб старших вікових груп?