За останні пару десятиліть населення планети вже двічі «додавало» черговий мільярд. У 1999 році населення планети досягло шести мільярдів. У 2011 році була подолана планка в сім мільярдів людей. Зараз нас майже 7,8 мільярда і до кінця 2020 року може стати вже 7,85. А що ж буде, коли пройде ще 30 років?
За оцінками ООН, вже у 2023 році, якщо динаміка зростання чисельності населення не зазнає разючих змін, на планеті з'явиться восьмимільярдний житель, а до кінця століття населення Землі перевищить 10 мільярдів. А далі що? Перенаселення, нестача води та їжі, не кажучи вже про інші ресурси, і хвилі біженців? Або все не так вже й погано?
Страх, який супроводжує нас всю історію
Як ви думаєте, скільки людей жило на планеті, коли були написані слова: «Наше населення настільки величезне, що Земля ледь зможе нас витримати»? Здається, вони сказані зовсім недавно. Але це слова карфагенського богослова Тертуліана, який жив в кінці II — початку III століття нашої ери. Вони були вимовлені, коли населення планети ледве сягало 300 мільйонів осіб.
При цьому Тертуліан, як і багато інших, хто висловиться з цього питання пізніше, бачив у голоді, війнах та епідеміях ті інструменти, які наша планета має, щоб усунути надлишок населення. Має і періодично ними користується.
Показовий приклад — Юстиніанова чума, перша зафіксована пандемія чуми, яка охопила всю територію тодішнього цивілізованого світу. Протягом двох століть вона виявлялася у вигляді окремих епідемій та досягла апогею в середині VI століття нашої ери, забравши життя близько 125 мільйонів осіб.
Досить довго населення планети зростало порівняно скромними темпами. Негативні фактори, які підстьобували смертність і не давали народжуваності можливість форсувати зростання населення, супроводжували людство до середини XVIII століття.
Перший мільярд наша популяція набрала тільки у 1804 році — рік проголошення Наполеона Бонапарта імператором Франції. Пройде ще 123 роки, і тільки у 1927-му населення нашої планети подвоїлося — на Землі стало два мільярди людей.
Від наступного мільярда планету відділяло лише кілька десятиліть — всього 33 роки. Тільки відгриміла Друга світова війна, і до 1960 року населення зросло вже до трьох мільярдів. Далі — ще швидше: через 14 років, у 1974 році, вже чотири мільярди. Ще через 13 років (1987 рік) — п'ять мільярдів, через 12 років (1999 рік) — шість. Всього за XX століття населення планети збільшилося на 4,41 мільярда: з 1,65 мільярда у 1900 році до 6,06 мільярда у 2000-му.
Таким чином, тільки за минуле століття населення зросло в 3,7 раза. І це не дивлячись на дві світові війни та наймасовішу пандемію грипу за всю історію людства. З одного боку, населення зростає загрозливими темпами, але з іншого — нічого катастрофічного не відбувається.
Від Мальтуса до Римського клубу
У 1798 році, коли людству залишалося зовсім небагато до свого першого мільярда, в Англії вийшла книга, яка вплинула на уми багатьох, кого турбує проблема перенаселення планети. Вона називалася «Досвід про закон народонаселення», ім'я її автора, яке стане на довгі роки прозивним, — Томас Мальтус. Бувши священником, він водночас більше відомий як вчений — демограф та економіст.
Мальтус стверджував, що обмеженість ресурсів неминуче веде до бідності, голоду та соціальних потрясінь. Якщо зростання не стримується якимись причинами, то населення буде подвоюватися кожні чверть століття і, отже, зростати в геометричній прогресії. Виробництво продуктів харчування не може збільшуватися так само швидко, адже ресурси планети обмежені. Така невідповідність може призвести до соціально-економічного колапсу.
Як і Тертуліан, у війнах, голоді та епідеміях Мальтус бачив обмежувач зростання населення. Влаштовувати війни він, звичайно, не закликав. Єдиним можливим засобом для обмеження дітонародження вчений бачив статеву стриманість, яку настійно проповідував біднякам. Адже причину їх бідності він бачив саме в плодючості. Водночас він вважав, що допомога бідним аморальна, оскільки це тільки призводить до підвищення народжуваності та плодить злидні.
Варто відзначити, що, коли Мальтус писав свою книгу, населення Англії стрімко зростало — в першу чергу через зниження смертності. А його твір, до всього іншого, був продовженням громадської полеміки про справедливий розподіл ресурсів у суспільстві.
У 1972 році, коли населення планети наближалося до чотирьох мільярдів, з'явився ще один твір — не менш відомий, ніж книга Мальтуса. Доповідь «Межі зростання», яка була створена групою авторів на замовлення Римського клубу, спровокувала громадський резонанс і стала свого роду класичною роботою в області концепцій світового розвитку.
У доповіді були представлені результати моделювання наслідків швидкого зростання населення планети при обмежених природних ресурсах. Головною проблемою знову називалася проблема зростання людства. Саме цією доповіддю привернув до себе увагу Римський клуб — глобальний мозковий центр, який займається різними міжнародними політичними питаннями.
Автори доповіді — Денніс та Донелла Медоуз, Йорген Рандерс та Вільям Беренс III — прийшли до висновку, що якщо сучасні тенденції зростання чисельності населення, індустріалізації, забруднення природного середовища, виробництва продовольства та виснаження ресурсів залишаться без змін, межі зростання цивілізації на цій планеті будуть досягнуті приблизно за століття. Як наслідок — катастрофічний обвал популяції до одного-трьох мільярдів при різкому зниженні рівня життя, аж до голоду.
При цьому технологічні прориви або, наприклад, розвідка нових запасів корисних копалин не змінять ситуацію в корені. Вихід тільки в політичних та соціальних змінах — перш за все в контролі народжуваності.
За заявами Всесвітнього фонду природи (WWF), сучасне людство споживає на 20% більше природних ресурсів, ніж в змозі надати Земля. І щоб забезпечити наші потреби, необхідно колонізувати дві планети розміром із Землю, інакше скоро почнеться голод.
Сьогодні навіть в Китаї закликають обмежити зростання населення по всьому світу. Учасники заснованої в КНР асоціації «Врятуємо планету!» впевнені, що світові давно пора обмежити безконтрольний ріст населення та перейняти досвід Піднебесної. Китайські фахівці виплачують винагороду сім'ям в Африці, які вирішили пройти стерилізацію, і роздають засоби контрацепції.
Згідно з прогнозом ООН, до 2030 року на планеті буде жити 8,5 мільярда чоловік. У 2050-му населення світу збільшиться до 9,7 мільярда, а до 2100 року — до 11,2 мільярда. При цьому до 2030-го року половині жителів Землі стане нічого пити, а на опріснення океанської води потрібно буде щорічно витрачати до 200 мільярдів доларів. Споживання води зростає у два рази швидше, ніж населення планети. І це більш серйозне питання, ніж нестача їжі.
Ми рухаємося до колапсу? Чи все ж ні?
Свій прогноз демографічних тенденцій запропонували канадський журналіст Джон Іббітсон та політолог Даррелл Брікер у своїй книзі «Порожня планета: шок глобального скорочення населення». Вони по-своєму подивилися на чинні тенденції, узагальнили їх та висловили власну думку про майбутнє людства.
На думку авторів, перенаселення планеті зовсім не загрожує. Скоріше навпаки. Процеси, які ведуть до скорочення населення, вже працюють, нехай їх ще багато хто поки й не помічає.
Сценарій, запропонований Іббітсоном та Брікером, полягає в наступному. Залишилося зовсім небагато часу до моменту, коли зростання людської популяції зупиниться. Приблизно до 2050 року вона досягне свого максимуму в 8,5 мільярда. Після населення буде тільки зменшуватися. До кінця цього століття наша чисельність знизиться вже до восьми мільярдів. У чому ж причини?
Так, ми знаємо, що в деяких країнах населення вже скорочується. Таких зараз близько двадцяти. І це не тільки розвинені та багаті держави — втрачають населення й країни, що розвиваються. До середини століття число таких країн на планеті зросте і населення стане спадати там, де народжуваність традиційно була висока. У цьому списку — Індія, Китай, Бразилія, Індонезія, окремі країни Африки та Близького Сходу.
Раніше ключовими регуляторами народжуваності виступали голод та епідемії. Але в сучасному світі ми навчилися з ними боротися, і тепер люди самі обмежують себе, відмовляються від дітонародження чи заводять мало дітей.
Навіть держава вже не може на це вплинути. У 70-х роках Китай прийняв політику «одна сім'я — одна дитина». Сьогодні середня кількість дітей, народжених однією жінкою протягом життя (коефіцієнт фертильності) у Піднебесній, знизилася з 5,8 до 1,8. Приріст населення сповільнився. Однак у 2013 році проявилися негативні наслідки такої політики — було зафіксовано скорочення працездатного населення. Сьогодні в Китаї можна мати двох або більше дітей. Але, як відзначають автори книги, якщо одна дитина в сім'ї стає нормою, це так і залишається нормою.
Для молодих народження дитини більше не вважається обов'язком — ні перед сім'єю, ні перед Богом, ні тим більше перед державою. Позначається й ослаблення впливу релігії на уми людей. Саме вона довгі роки істотно впливала на поведінку людей, в тому числі в сім'ї.
Звільнення від традицій — сімейних та релігійних — стало важливою тенденцією серед європейської молоді. Дітонародження для них — лише питання вільного вибору. І справа навіть не в тому, що ростити дітей дорого чи на це потрібно багато часу, якого у сучасних пар дуже мало. Сьогодні народження дітей для тих, хто йде на це, стало актом самореалізації. І щоб на нього зважитися, потрібні зусилля, але не кожен їх знаходить.
Істотну роль відіграє й поведінка жінки у сучасному суспільстві. Мешканки міст та освічені жінки мають менше дітей. Опитування жінок у 26 країнах показало, що найбільш популярна відповідь на питання, скільки вони хочуть мати дітей, — дві. І це в цілому найоптимальніший варіант для підтримки чисельності популяції в стабільному стані. Щоб чисельність населення не зменшувалась і не росла, коефіцієнт фертильності повинен мати показник 2,1. Правда в Європі він вже становить 1,6.
Жінки в європейських країнах — одні з вільніших на планеті. У них багато можливостей, вони не прагнуть до дітонародження. Тому і процес скорочення населення в Європі почався раніше, ніж де-небудь, і йде швидше. Сьогодні ці ж процеси набирають силу по всьому світу.
Майбутнє зовсім не страшне?
Одна з ідей, яку хочуть донести Іббітсон та Брікер, — то, що зниження чисельності населення не стане катастрофою для Землі. Планета стане чистіше, скоротиться кількість промислових та побутових викидів. Екологічна ситуація стане поліпшуватися.
Зокрема, зниження чисельності населення призведе до скорочення оброблюваних сільськогосподарських земель. Сільські території стануть безлюдними, а поля, що раніше використовувалися для вирощування сільськогосподарських культур, почнуть засаджувати лісами. Більше лісів — більше кисню, більше місць для проживання диких тварин. Припиниться масовий вилов риби, скоротиться кількість торгових судів, що забруднюють океани. Дитина, яка народиться сьогодні або за подальшу пару десятиліть, буде жити у чистішому та здоровому світі, ніж ми сьогодні.
Однак після досягнення 30 років, людина буде жити в суспільстві, де буде багато літніх людей. Найімовірніше, у неї не буде складності в пошуку роботи. Ось тільки податки, необхідні для виплати пенсій та надання медичної допомоги людям похилого віку, будуть віднімати у неї значну частину доходів.
Мала частка працездатної молоді та велике число людей похилого віку можуть спровокувати бідність і, як наслідок, суспільне невдоволення — як тих, так і інших. Все це здатне обернутися масовими заворушеннями та протестами. І тут автори побоюються, що уряди країн, не здатних погасити внутрішній конфлікт, будуть роздмухувати зовнішні, в спробах згуртувати своє населення.
Не варто забувати, що книга Іббітсона та Брікера вийшла в той час, коли президент США Дональд Трамп проводив свою антиімміграційну політику. Автори заявляють, що заради процвітання Америці необхідні мігранти, постійний приплив свіжої крові та нових сил. У приклад наводять Канаду, яка залучає мігрантів та розвиває мультикультуралізм.
Однак автори все ж припускають можливість змін і цих тенденцій. Період скорочення населення також не може бути вічним. Що, якщо в майбутньому людям все ж не захочеться зустрічати старість без дітей та онуків?
Не всі панікують
Багато дослідників теж не згодні з тим, що гіперболічне зростання населення планети буде тривати нескінченно. У 1929 році, американським демографом Уорреном Томпсоном була висунута теорія, заснована на інтерпретації демографічної історії у якій він виділив три етапи в історії людства.
Перший був характерний високою народжуваністю, але одночасно і високою смертністю. В ті часи мало хто доживав навіть до 50 років. Війни, хвороби, недоїдання та дитяча смертність служили природними обмежувачами чисельності населення. Цей період тривав до XVIII сторіччя.
Потім наступив другий етап: епідемій поменшало, люди стали значно краще харчуватися та менше хворіти. Смертність знижується, але народжуваність все ще зростає.
Зараз ми вступаємо в третій: знижується не тільки смертність, а й народжуваність. Коли він пошириться на всю планету, відтворення населення зведеться до простого заміщення поколінь і, як наслідок, до стабілізації чисельності населення.
Професор Сергій Капіца вважав, що після досягнення свого піку чисельність населення Землі почне скорочуватися. Він припускав, що популяція стабілізується до 2135 року на рівні в 12-14 мільярдів осіб. Але до питання перенаселення планети можна підійти й з іншого боку. Прогрес технологій здатний привести до того, що Земля зможе прогодувати більше людей, ніж зараз.
Давид Сеттертвейт з лондонського Міжнародного інституту з питань екології та розвитку впевнений, що проблема не в кількості людей, які живуть на планеті, а в кількості споживачів, а також масштабі та характері споживання.
Такої ж думки дотримується швейцарський соціолог Клаус Ляйзінгер. Він зазначає, що якби всі люди жили так само, як бразильські індіанці, які живуть в незайманих лісах Амазонії, то на планеті могло б проживати від 20 до 30 мільярдів осіб. Але якщо всі будуть споживати природні ресурси в таких же кількостях, як жителі Америки, то з екологічної точки зору наша планета давно перенаселена.
