Я не знаю, як ще пояснити українцям, що треба ввести закон проти курива — і карати за його порушення. Бо воно лізе і лізе з усіх дір — і вилазить на голову — по головах преться до влади — і там потім сидить і давить..

Подивився на падло бужанське — аж мені хреново стало від подлого свойського погляду. То не тільки мій особистий страшний досвід психічних травм від курвивого батька, курвивих однокласників, і т.д. і т.п., і гнилих курвидел на всіх роботах.. — воно ніби працює, ніби тягне лямку з густими перекурами — але воно в'язке! — і сука давить і вбиває все, що вище (по ритмах) цинічного мертвого ницого курвивого падла. (А тупі повільні ритми — вбивають високі..)

Йому нічого не поясниш, бо воно мертве — атрофоване в високих частотах, де повинні працювати чуття, інтелект, інтуїція — воно спеціально періодично себе вбиває , щоб бути мертвим — щоб його несли, як на поруках, щоб створювати коло себе потенціальну яму і щось в неї валилося — і вони з того щось мають — якийсь свій звірячий «холоднокровний кайф» — садистичний момент, коли придушуєш живіше трепетніше життя і чуєш, як воно спускає під тобою дух, спускає енергію під тебе, метвого, і ти, зверхнє падло, щось собі пригадуєш — і тримаєш його і дусиш, поки не здохне..

Я вам не буду пояснювати в чуттях — я вам поясню в аналогіях: серце приводиться в ритм найшвидшою клітиною-лідером — а коли вона вмирає від стресу — (то вже ціла трагедія для всього організму — він мліє, сходить липким холодним потом, потім знов повільно відновлюється, проявляється з темряви, як після тяжкої хвороби і втрати свідомості) — після того стресу роль лідера бере на себе знов найшвидша, найритмічніша клітина із тих, що залишилися.. Так працює серце (а тяжкі стреси — з болями, стисканнями в лещатах, примусовим зменшенням амплітуди і збільшенням частоти серцебиття — з провалом в «проморожування від гиді», з чіпкою задушливою «курячою лапою на серці» — тою, що її називають «курча ляґа») — все це, весь букет з «ящика Пандорри» — воно переживає від отруйних кляпів курвивого падла.

Так само повинен працювати і мозок — від найшвидшої, найритмічнішої, найвисокочастотнішої клітини-нейрона — він повинен розвивати думки швидко, в стані нетерплячості, бо життя коротке — а стільки всього треба встигнути, ще й передати іншим те, чого не встиг. Але коли «наїжджає» курвиве падло — воно спотворює картину світу — в нього купа часу, воно мляве, гниле, спокійне, вбивчо-в'язке і нагло-задушливе. Воно всім своїм виглядом каже «Ну шо ти мені зробиш?.. — От Я. А ти хто? — Ти гівно, і ти мені нічо не докажеш.» І ти йому дійсно нічого не докажеш, бо воно мертве і не потребує ніяких доказів, жодних пояснень. В нього внутрішній світ мертвий. В нього нема напруги між внутрішнім життям — ідеальним, яким воно могло би бути, — і «життям реальним» — яким воно є «насправді». А те, що «насправді» — у курвивого падла завжди підле, плюгаве, маразматичне і смішне до страшного — і чим більше в ньому маразмів і нелюді, всякої наволочі, яка кайфує від придушення високих ритмів, — тим більше воно кайфує. Воно в самій своїй природі — мертве, і мертве з плюсом — ще затягує в смердь, під своє сране гівняне в'язке «покровительство».

Навіть той факт, що воно викликає ненависть підсвідому, — одною тільки своєю пофігістичною в'язкістю, ще не сказавши жодного слова і не зробивши жодного смислового жесту, — вже свідчить про психічний вампіризм. Воно поводиться, начебто наперед знає всю твою підноготну, всі твої підлоти, яких ти ще не зробив, але можеш зробити під його тиском в його присутності.. Але воно (курвидло = упирисько) не знає, що є межа, за якою твоя ненависть, твоя пробивна сила, яку воно майстерно спрямовувало кудись мимо — куди йому треба, — врешті-решт повернеться проти нього самого.

І тут чисто описовий момент: що таке «барига» — то якраз отаке коротке товсте приплюснуте — від слова «барило» = бочка. Нема шиї, голова ґулькою просто з грудей, потилиця втоплена, кадик стирчить (і через те здається, що воно дивиться на тебе ніби зверху — хоча насправді з висоти карлика), груди давлять на живіт, живіт роздувається, срака випинається, ноги стають широко, ніби воно — капітан корабля, володар планети, лідер мутантів, які вже нарешті прийшли до вічної влади — і будуть поволеньки «зачищати» неугодних — «всі свої» з такими самими прижмуреними «свойськими» гидкими ухмилками, ніби дивляться на останні нещасні потуги твого нікчемного життя, — і срали на твої плани, срали на твої пісні, на твої проекти, на твої не докінчені справи — і навіть якщо вони якось на словах заохотять, мовляв, покажи, що ти вмієш, — тобі не захочеться їм нічого показувати, бо вони омертвляють все, до чого торкаються, огиджують все, на що глянуть своїм паршивим плоским поглядом, своїми пустими очима-гудзиками, в яких нема життя — одна ница упосліджена химерна блювотна пофігістична отрута, як бетонна могильна плита на живу ще душу, як гербіцид на живу свіжу зелену траву, який проникає в саме коріння думок і вбиває їх, руйнує саму потребу думати, — і ти чорнієш, терпнеш від середини, як заражений, затерплий від самого вигляду трупа, який тебе вже отруїв, заразив, вже висмоклав з тебе решту сил на люту прокляту ненависть, — а робить вигляд, ніби нічого не сталося