Помітив дивну річ: якщо займатися рослинами (спушувати грунт, підливати, звільняти від бур'янів) — то вони в свою чергу помагають розвивати думки. Бо думки (ріст нейронів, замикання нових зв'язків) теж мають рослинну природу. Коли вперто-послідовно думати над чимось, генерувати напрям думок у вибраному «медитативному руслі» — ви ніби «вирощуєте образи у своїй голові» — вчуваєтеся в них, деталізуєте, «просмаковуєте емпатично» з усіх боків..
І от щойно прийшов зі своїх грядок — тут же погляд впав на виступаючий з купи книг ріжок брошури — а я навіть не знав, де її шукати — «Архітектура невагомості» Голованова — при тому у двох екземплярах — за 78 і 85 роки.. Той старший (78) з моїми помітками (рисунками) на полях — думав, що взагалі її загубив. А там були цікаві ідеї про гігантських «плівчатих медуз» ниркоподібного перерізу на орбіті , які мають задню дзеркальну поверхню (передню прозору) і фокусують відбите світло у генератор, який передає енергію на землю або на супутники. при тому там нема жорстких частин — тільки сам генератор енергії від сфокусованого світла і автоматика настройки напрямку на Сонце. Все решту роздувається з найменшої концентрації газу (будь-якого) всередині оболонки. Такі медузи мають плавати, як кільця Сатурна, в екваторіальній площині, чи зависати десь у точках Лагранжа і якось підтягуватися (чи навпаки — відтягувати за собою Землю на вищі орбіти) в силу здування «сонячним вітром» — і так помаленьку, сантиметр за сантиметром віддалятися від Сонця, щоб уникати перегріву від його розширення і розпікання внаслідок природньої еволюції до червоного карлика (кажуть, в апогеї розширення Сонце своїм діаметром має сягнути орбіти Марса — а Земля неминуче згорить в його короні. Так от, чим раніше ми почнемо про те думати — тим ефективніше можемо зберегти Землю для наших нащадків).. Там був ще якийсь варіант, схожий на «уламки сфери Дайсона» : якщо «надувний водневий матрац» з таких «надувних помідорів» (чи черешень) з півдзеркальною задньою стінкою помістити в точці Лагранжа на осі між Сонцем і Землею — то його теж можна використовувати для повільного відштовхування орбіти Землі подалі від розпеченого Сонця. При тому зразу у двох, навіть у трьох варіантах: і як генератор енергії, і як «затемнені окуляри», і як «газовий пружинний бампер». Сонячний вітер буде його відганяти, як парус, вітрило, як величезний параплан (при тому майже ефемерний: тонка плівчата конструкція без каркасу, тиск водню всередині зовсім невеликий, концентрація атомів водню теж, проте достатній, щоб роздути плівку і тримати параболічну форму заднього дзеркала), а ми отриманою від нього енергією якось мали би відштовхуватися від самого паруса — і так сантиметр за сантиметром віддалятися від нього і від Сонця.
Я перепрошую, там багато дрібненьких олівцевих ілюстрацій їх ще треба розшифрувати (пригадати, що малося на увазі) і збільшити.. — якісь тренажери для космонавтів, упорядкування «грон» житлових клітин на орбіті — для них вже потрібні багатошарові «міхурчаті» конструкції захисту від радіації, надувний одяг для продування в пневморуслах (чи якусь відтопирені кишенькові клапани від надувних скафандрів, котрі працюють в серці чи в венах (по 2, 3, 4, 5 пазух заповнення периметру труби, тільки тут (в мікро) вони нарощені на стінках труби, а там (в макро) можуть виростати із самої капсули).. Ще багатомодульні (із надувних модулів типу 5- і 6-гранних подушок) методи формоутворення, при яких стінки сусідніх мембран примагнічуються чи склеюються між собою, а вся конструкція стягується зсередини, як за петлі гудзиків, тросами у трьох напрямках під 60 градусів, а потім такий збірний купол (як око бджоли чи мухи) торкретується (напінюється захисною піною з анти-радіаційними інґредієнтамми..
Вчора щось схоже було у фільмі про джунглі Амазонки — там якась велика жаба закриває такою піною своїх пуголовків
Ще був фільм «Після Землі» (про повернення на одичілу материнську планету з відновленими і хижими біоресурсами) — так от там звук тіла корабля і всіх внутрішніх конструкцій нагадував звук твердого пінопласту чи пап'є-маше. Пінисті армовані термостійкі шкаралупи на нитчатому чи тканинному каркасі, чи напінені на якихось формуючих сітках — і жодного металу. Десь був фільм про загублені чи похоронені винаходи — там демонструвалася піна, яка витримує пряме полум'я газового різака в тисячі градусів, а яйце всередині піни залишається сирим. Ненавиджу винахідників, котрі скривають свої винаходи, забирають їх з собою в могилу, щоб борони боже їм недоплатили чи ними не скористалися «нечисті на руку і помисли люди». Все одно рано чи пізно хтось їх повторить. І той цілий Сьорл, у якого літаючі диски проявляли ефекти самоохолодження і антигравітації — він теж міщанська скотина і наволоч.. — бо скільки енергії спалених газів викидають ракетні реактивні двигуни — нею можна було би суцільні тропічні ліси в пустелях вирощувати.. Але ні — бо їм головне — втаємничення, засекречення, печерна свідомість і почування себе «великим магом» у відлуннях склепінь своєї затхлої запліснявілої печери.. Тьху, дич.
Кожна сволоч любить свій голос — і воліє ним озвучувати весь простір до горизонту. Сам триндьож, гудіння, співання, гепання дверима і лункими кроками по блискучих твердих підлогах — приносить їм неябияке задоволення: «Я звучу — значить Я живу!» Але природа розвивається по трохи скромніших, тихіших, мовчазніших законах.. Тож можемо у першому приближенні зафіксувати: хто забагато звучить — той тупий самоусвідомлений самоствердний інь — пуста бочка, порожня шкаралупа. А хто проявляє якісь образи, вирощує якісь форми (мовчки) — той трохи мудріший і самозаглибленіший у власну природу. (Філософія бульби: тверда «гонорова» бульба зотліває в землі і служить пристановищем для дрібних білих мушок; а зморщена, м'яка, «вмєняєма» бульба — дає здорові товсті пагони і вирощує сильне багате потомство).
Але тут теж крайнощі небезпечні: крайній янь — аналітик, руйнівник, потенційний вбивця (бо «пізнання через аналіз приводить до руйнації світу», — пізнання ж через синтез приносить і радість, і користь, дає додаткову насолоду і натхнення..) Якось ніби само собою проситься, що іні повинні займатися формотворчістю (художньою творчістю) а яні — звуковою творчістю (музична, поетична, ритмічна, фізична робота, яка дає заряд, підвищує тонус і поповнює дефіцит енергії інь — навіть спорт не потрібен).. Іні ж — ті, що люблять багато звучати (їх, мабуть, тримає якась плавуча платформа — вони не бояться «самоутрамбування і самоущільнення» від деренчання власного голосу,.. якщо його забагато — потім аж груди болять) — їм навпаки варто зосереджуватися на спокійних роботах, концентрувати увагу на чомусь дрібному (а не на величі своїх славних предків), вивчати точні науки, займатися точними справами, загострювати свій янь.. Але знов-таки не на шкоду оточенню, як ті блондинисті берсерки — мусили ламати дерева, вергати каміння, щоб тільки виладувати дурну інь-ську силу.. https://twitter.com/nuitgal/status/101697306462046... Можливо, для них і був придуманий тютюн, щоб трохи її вгамувати.. Але я курців запам'ятовую навічно — як того голландця, який організував підводно-підвісний міст для Кореї
32:28 — внутри гнезда муравьи-листорезы возделывают сад плесени.. В своём питании они почти целиком зависят от плесени.. не знаю, де ті пуголовки в піні.. може то було інше відео..
Тут ще одна думка закралася: коли ми когось звинувачуємо і зневажливо порівнюємо: ти — свиня, ти — блєдная моль, ти лох (лось чи що?), і я теж от щойно згадував запліснявілі печерні відлуння* (плісінь — як щось погане — а для мурахів там — живильне середовище) — ми такими порівняннями можемо навпаки принижувати тварину чи комаху, яка володіє такими знаннями і вміннями, які нам і не снилися..
* зали різних підпільних релігій, сект, і суїцидально-мазохістичні збочення тамтешньої восторженно-молебенної публіки, фанатично боготворящої свого лідера — може вони теж «підключалися до іншої свідомості» — як берсерки підключалися до свідомості хижих тварин — а потім просто засинали будь-де, щоб вийти із трансу..?
