(За мотивами https://drive.google.com/file/d/1y63LSrqTmvcFsefYp... — в числах — сторінки зі сторінок, а не з лічильника внизу pdf-документа)


21 внизу — «звиклу до послуху» — не «навиклу»

41 внизу — не «короваю бгати, квіток пришивати, зозулі стріляти, ніжок мити» — в старотворах вживається Генітив, тобто Родовий відмінок — кого-чого. У новотворах вживається Знахідний відмінок — кого-що: ніжки мити, квіти пришивати, Петра кликати, калину садити.

42 далі — не «воріт одчиняти», а «відчиняти ворота», не «люлечки курити», а люльку (заборонено). Не сіней замкнути, а замкнути сіни і т.д. Слід звернути увагу (а не «уваги»), що зараз україномовні речення по будові наближаються до англомовних: підмет — присудок — другорядні члени речення, а така побудова, як тут висвічується: підмет (хто) — другорядний (чого) — присудок (що робити) тепер звучить надто патетично і навіть якось легендарно-трагічно: отже, у нормальній мові вживаємо не «коня напувати, сонце зустрічати, ярої пшениці у снопи в'язати», а «зустрічати сонце, напувати коня, в'язати у снопи яру пшеницю». Бо по-старозавітньому воно виглядає якось надто жалісно, як завчений плач циганки-жалібниці, що викликає фальшивий театралізований жаль і тугу, щоб розжалобити на подаяння.

44 — ще пішли різні «-ання»: чекання, зітхання, спочивання, — теж жалі нещасного кохання, віддання кому попало, потім вигнання, заробляння на чужині, знов віддання, чужої мови навчання, чужої культури переймання, потім буйної української зелені вистригання і обрізання за модами культурної Єуропи.. Там ще якісь знаття-каяття, життя-гниття, «горняточко кави із рук безіменної феї, якщо у нас немає притулку». Отака-от хірня, сама себе напрошує на вигнання, бо жалі більше не лізуть. Хіба десь проймають надто ділових бізнес-вуменів, які порозганяли своїх чоловіків, а тепер компенсують совість штучними жалями, вишукуючи в інтернеті різні біди і демонстративно над ними зітхаючи і проливаючи крокодилячі сльози.. (Краще би вже звисали вниз головами, щоб зарослі жиром злиплі пизди трохи порозклеювати.)

46 — «два притопа, три прихлопа» — короткі форми дієслівних іменників (тут «речівників»): вкус, взгляд (смак, погляд ), згин (ліктя), трах — замість складних форм трах-ання, згин-ання, заглядання, смакування..

47. Пішли маразми: «нема ПОХОПУ (влєчєнія) до роботи = нема охоти, нема натхнення, „щось я сьогодні не беручкий“, „ми в тісноті і ПРИГНІТІ (= у пригніченні, в депресії)“.. Мрячить їм НЕТЯМ (= нерозуміння, тупість, безмисліє), Дав йому сокиру до СХОВУ (= на зберігання — до приїзду і запитання — разом з двома шухлядами всякого мотлоху..) Знов у ЗНЕМОЗІ впала Тетяна на траву («знемогою засотані, у пасма часу вмотані»..) Почали готувати до ВОСКРЕСУ = до воскресіння, другого народження, анімації, оживання,..

49. -ання, -іння, (скавчання, свербіння).. Мати ДРИГ, мати ТЯМУ (розуміння), іти на ГУЛЬКИ-ТАНЦЮЛЬКИ, чути РЕГІТ, іти на СПОЧИНОК, добути собі ХАРЧ, СПОЖИВОК..

50. Цікава форма: ХЛЯПАНИНА, ЛАТАНИНА (замість купання, латання), ГУЛЬНЯ, СИДНЯ, БАЛАКНЯ (замість гуляння, сидіння, балакання), ЧИНЬБА, РІЙБА (замість ремонту і роїння), ЗНАТТЯ, ВОРОТТЯ (замість досвіду, повернення).. Ну, будемо вважати, що -ення, -ання, -іння вижило до наших днів як досить вживана дієслівна форма іменника (дієслівного походження).

51.. Бути чи не бути.. Тут даються додаткові форми: я єсть (народ, якого сила ніким звойована ще не була), і рідше — я суть (не суть важливо)

52. О, тут цікаво: позаминулі часові форми (минуле в минулому): хотів був, взяв був, зробив був, почав був; умер був і ожив, згинув був і знайшовся (бібілійне).. Тепер воно вживається хіба що з підйобкою: «Здоров був, козаче!» - якщо розуміти дослівно, підйобка (підколка, ущип, підленький зачіп) полягає в тому, що «от пам'ятаю, здоровий ти був хлопака - міг бика на плечах перенести! А покажи-но, який ти зараз, чи не охляв?» — тепер то називається «на арапа», «на слабо», «на кпини» (з деякими нюансами)

53. Минулий замість прийдешнього (майбутнього себто): в селах (галицьких) ще так говорять: «Завтра буду знала» (тобто буду знати), «Ходи, будем снідали» (будемо снідати), «А була би-сь здорова, дівко!» (будь здорова — побажання)

54. Шостий відмінок — клична форма: нумо ходімо скажімо, візьмімо зробімо і не питаймо нікого. Даймо знаймо.. Правда, не до всіх дієслів воно (мо) підходить, часом доцільніше вжити однину: піди і дай, зачепи, зроби, пізнай, уваж (привітай, відвідай, поцікався, приділи увагу). «Нехай-зітхай» з погрозою тепер не вживається.. скоріше (теж на селах) «а чекай-но чекай!» (з киванням кривим вказівним пальцем — дочекаєшся небесної кари за свої грішки!).. І про себе: «Колька би тя сколола, качка би тя копнула! Би-сь втріс, би-сь здох»

«Ходімо в сад, я покажу вам сад, Його сумління покажу вам очі» (Микола Вінграновський)

55. Відділення «-ся» від дієслова у «присвійній» формі:

«Іванку-Іванку, купи ми рум'янку, купи ми рум'янку!

Би-м ся рум'янила, би-м ся рум'янила, як піду до танку» (до танцю, а не до панцерника)

Грано-брано не вживається. Досліджувано-знано-ділено теж. Натомість залежно від ситуації - або нейтральна форма (третя особа множини) : ділять, досліджують, роблять, або в усній мові частіше перша особа множини (або й однини). Наприклад, якщо описуємо якийсь рецепт, спосіб приготування: беремо 3 склянки борошна, дві яйці, чайну ложку солі; розчиняємо чверть пачки дріжджів на теплому молоці, і т.д. (з елементами заохочення). Якщо ж простіше — то беру, ділю, насипаю, доливаю і т.д. Хоча, інколи, якщо хочемо підкреслити чийсь авторитет, можна подекуди і вжити «-но»: Замість «британські вчені доказали» — сказати «британськими вченими доказано» (в доконаній формі — таке нє возбраняєцца. Часто супроводжується підняттям вгору вказівного пальця відомого мема Моріхея Уресіби, чи «вимащеного гірчицею пальця» менш відомого «Професора» з оповідання «До Чаплі на уродини» Миколи Рябчука).

69. Знов задовбують з «генітивом» (родовим), де треба знахідний: Я свою сестру ненавиджу, а не «своєї сестри». Кого-що, а не кого-чого.

70. Отут важливо, бо часто проскакують русизми: знущатися чи тішитися з кого-чого (а не над ким-чим - калька з «издеваться над..»). Так само і потішатися з.. , а не над. «Над» — більш насильницьке, пресуюче. «З» — більш виявляюче, стимулююче.

Кланятися, здоровкатися, вітатися можна як «кому», так і «до кого».. Правда, «привітав мене» звучить якось лаконічніше, ніж «привітався до мене», «привітався зі мною» (хоча і менш взаємно.. у першому випадку гонорове Я могло і не відповісти..)

97. Маєте «дві яйці, три хаті, штири корові».. Але це про предмети, а про кількісну міру вже так не скажеш: три метри, два кілометри, хоча і «дві милі»..

Перелистав — не знайшов того, що дратувало, там ціла сторінка була — «-ости»-хвости та інше (можливости, відданости, вірности, вічности і ще дащо..)

Приблизно із 140 — фразеологічний словник на 2 боки (понад 50 сторінок)