Тут визріло декілька тем — про кінцеві елементи, які мусять бути закритими, замкнутими, герметизованими на час роботи, і про «принцип динамізації» — перевертання стихій: важким вгору, легким вниз; твердим янь-ським назовні, м'яким інь-ським всередину — принцип бойових мистецтв: агресія назовні, легкий творящий мирний дух всередину. (Вони принципово не приймають на навчання ізначально забіякуватих, задерикуватих типів, схильних до не виправданої агресії).

До речі, вогонь — інь, і в українській мові це чітко передано: горіння, коріння, проміння, насіння — деяка променева тенденція розповсюдження, розширення; замкнута всередину, вона дає стимули руху і енергію розвитку. Цей метод (переданий у бойових мистецтвах Шао-Ліня) — теж принцип динамізації: легким гарячим розширюваним всередину, чітко цілеспрямованим назовні. Помилкове твердження, що гарячий вогонь — янь, було народжене помилковим уявленням про Сонце як розпечений камінь. Ми ж знаємо, що Сонце — плазма — найгарячіша газова субстанція). Він же (принцип перевертання, принцип динамізації) розвиває дисципліну і терпіння. Сам «процес» терпіння супроводжується затримкою повітря всередині, як при плаванні — тримати «подушку духу» і на неї опиратися — і в силових вправах, і в «старанні» — скрупульозному точному виконанні різних рухів і в цілому щоденних робіт.

У вчорашньому свіжому фільмі від Комарова — 1-й серії про китайську школу бойових мистецтв Шао-Лінь ми разом з ним пережили, наприклад, просту вправу тримання рук перед собою протягом 10 хвилин. Але нагадаємо, що таку ж вправу досить легко протягом довгого часу «переживають» і музиканти — сопілкарі, скрипалі, трубачі, флейтисти — вони легко тримають у витягнутих руках свій інструмент і зосереджуються вже не на триманні рук, а на роботі пальців: їх точність потрапляння на певні місця грифа чи отворів сопілки теж відпрацьовується сотнями, тисячами, мільйонами повторів точних акуратних музичних вправ — скрупульозних рухів, які тут же дають «зворотній зв'язок» через вуха і контролюються точністю тонів і обертонів, які виходять при цьому. Був навіть придумаманий ефект вібрацій звуку (часткового підвищення-пониження тону), який дозволяє непомітно «підправляти неточності» звучання під час гри. Хоча, придуманий він, мабуть, скоріше з естетичною метою, ніж з метою «скрити дрижання пальців у старших музикантів».. Отже, музичні вправи — і обов'язкова музична освіта (не знаю, як в Китаї, але в Японії точно) дозволяє музикою розвивати ті самі навики «старанності», «акуратності» і «терпіння», які розвиваються у бойових мистецтвах і супроводжуються дихальними вправами (затримкою «духовної подушки» — подушки повітря всередині, як при плаванні) і вивченням «гармонії — дисгармонії» різних звучань і резонансів (у майбутньому — відчуттям справжності чи фальшивості різних ситуацій — як з нашим наскрізь фальшивим «президентом Зеленським».. Даремно він не навчився грати хоча би пальцями на баяні). «Дисгармонійні» акорди чи переходи між тональностями теж вживаються, щоб передати напругу, тривогу, «некомфортні душевні стани» — коли «коти на душі шкребуть», чи передчувається якась тривога, пересторога, небезпека у військових чи детективних сюжетах (сценаріях фільмів). Також відчувається, коли людина, що не має достатньої музичної освіти і чуття, починає «фальшувати в оточенні» і годувати його низькопробною «попсою» з примітивними ритмами звучання і регулярними метричними басами, які при теперішній звуковій апаратурі ("сабвуферах" в машинах і квартирах) розповсюджуються значно далі від будь-якого смислу музики чи пісні — бо така природа низьких частот: вони легко огинають перешкоди і проникають в довколишній простір, тоді як високі розсипчаті частоти зразу ж губляться при віддаленні від джерела звуку — і таких "магічних бумкань", які б'ють по кишках, здригають вікна і стіни, викликаючи тривогу на кшталт магічних (шаманських) чи військових барабанів, — стає дедалі більше в густо заселених зонах і при наближенні вихідних днів. Це погано впливає на психіку і здушує свободу мислення. Бо кожна людина має право на свої думки і внутрішні ритми — і ніхто не має права її придушувати настирливим нав'язуванням своїх ритмів і мислильних тем (як виховавче радіо в електротранспорті і деяких нових автобусах, що всіх пасажирів перетворює в акторів фальшивого театралізованого дійства "ось як ми правильно гарно їдемо": чемно заходимо у правильні двері, чемно оплачуємо проїзд, купуємо абонементні карточки, "уступаємо" місця старшим, вагітним і хворим, беремо активну участь в акціях, здійснюємо оплату через інтернет — і ще багато "нарочито чітко розжованих по складах, як для тупих", тисячократних повторів, які вимучують психіку і перетворюють проїзд в тюремну камеру з "сурдінкою", повністю вбиваючи власні думки і власний настрій. Або тисячократні повтори того самого репертуару від вуличних музикантів, які ніби-то звучать для туристів — потоку пішоходів, який весь час змінюється, — але вбивають психіку мешканців, відлунюючись в "ущелинах вулиць" високо в небо і у всі вікна.. Про сигаретний отруйний сморід теж варто нагадувати знов і знов, бо його там (на людських стежках, тротуарах, вузьких проходах чи переходах) не повинно бути — він теж гнітить психіку "тюремною сурдінкою" тисячократних повторів того самого подразника — і в цілому вбиває розвиток суспільства на корню — ще в голові, в мислильних процесах, придушуючи будь-який ентузіазм і власну ініціативу, вивертаючи все взад, в гниле релігійне зварйоване Ретро. Хоча, як для "послушників монастиря" — можливо й поглиблює ефект "послушанія громадян"... Пригадую, ще судентом сам курив на молодших курсах, пізніше (після голодування по Брегу) — як відтяло: почув всю глибину отруєння — залипання епітелію, смолисту "сливку в горлі", кляпи, відрижки і т.д.. Хоча тоді деякі викладачі курили — та їх лекції були досить цікавими і притягували увагу цілого потоку студентів — можливо, через ефект "потенціальної ями" курива. Але зловживати тим ефектом — дуже і дуже шкідливо (для оточення в цілому, для якого кожен курець — потенціальна яма, без-енергійна чорна діра духовної інь-ської потенціальної енергії розвитку).

Отже, що ми засвоїли (мали би тут почути нового — замість всіх "намозолених курвивих тем"): 2Ж-системний підхід, 2Ж-модель мислення вчить мислити категоріями "просторово-часових викривлень": зонами концентрації і розповсюдження деяких впливів: потокових чи вібраційних. Потокові — більш інь-ські (неперервні, духовні — мають тенденцію інь — розповсюдження, розширення впливів); вібраційні — більш янь-ські ("утрамбовуючі", дискретні — мають тенденцію до концентрації, зосередження: точного чіткого спрямування певних рухів, дій, процесів у вузькому цільовому руслі). "Акуратність", "старання", "скрупульозне точне виконання" робіт, вправ, завдань — вимагає "внутрішнього іню і зовнішнього яню": внутрішнього інь-ського накопичення духовних сил — доброї зарядки організму запасами енергії від їжі, пиття, дихання, настрОєм мислення на перспективу, на "правильне бажане майбутнє"; — і точної янь-ської концентрації, повного зосередження на акуратності і скрупульозності виконання цих рухів — у багатократно повторюваних вправах, у процесі кожноденних робіт і занять.

Може хтось не усвідомлює, що всі нервові процеси мають вихід в основному на м'язи — прискорюють чи сповільнюють ритміку внутрішніх рухів — серцебиття, дихання, перистальтики кишок, звуження чи розширення судин, які відбуваються через м'язи — поздовжні, поперечні, кругові (сфінктери) чи поперечно-смугасті (у рухових біцепсах-трицепсах різної макро-механіки).. Хоча, там включаються і глибші хімічні, гуморальні процеси синтезі і виділення в кров певних речовин, потрібних для даної діяльності і даних режимів роботи організму.. Існує також зворотній процес "підзарядки нервової системи" від роботи м'язових тканин, у яких розміщена максимальна кількість мітохондрій — генераторів електрики тіла, — вивільнена в мітохондріях енергія певними ланцюгами "зворотнього зв'язку" передається не лише на роботу м'язів, але і на "зарядку" нервової системи.

Отож бо, ми маємо (можливість і завдання) розвивати не лише "силу волі" (силові вправи зосередження і точності бойових і музичних мистецтв), але і "духовну силу" — контролювати рівень зарядки організму — потенціал його внутрішнього спокою і рівень "океанічного почуття людини" — недарма ж високо розвинутих монахів, займаючих високі посади (чи вірніше "високий сан"), називають "далай-ламами" — "океанами мудрості". Внутрішньо-психічно цей стан "високого піднесення" і великого запасу духу — означає можливість "мати на увазі" ("тримати в полі уваги") багато різних тем і дрібних речей, які складають смисл життя і послідовність процесів життєдіяльності у своїй сфері.

У нас тут на черзі — не стільки "бойові мистецтва" які дозволяють спокійно почуватися на вулиці і не боятися різних наглих хамів (навіть не шукати їх і не думати про них — бо "на ловца и зверь бежит": про що думаєш — те і притягуєш у своє життя), скільки думати про "матеріалізацію ідей", бо наша сфера — прикладні проектні роботи. Часом в голові — багато різних хороших задумів, які варто втілювати, але "бракує духу" — елементарно бракує енергії підзарядки. І тоді треба шукати засоби в доступному оточенні і розвивати свої можливості з того, що є під руками.. Часом у вас багато інструментів простоює просто так — куплених про запас "для домашнього користування". Отож варто їх частіше запускати в роботу, якось використовувати — і розвивати навики користування ними. Якщо вони не потрібні — продати, якщо не зручні — замінити іншими, дорожчими і якіснішими, або удосконалити власноруч — додати якісь регулятори, додаткові функції, "насадки", датчики для точнішого виконання дій і контролю зворотніх ефектів. Якщо ви вже розвинули досконалість володіння ними — можете відкривати школу — канал Ютубу для демонстрації різних способів використання своїх вмінь і навиків, — або ж розширювати виробництво.. Школа — більш самоствердне янь-ське заняття, відповідно потребує свіжих інь-ських припливів — свіжого духу, свіжих вражень, участі у світових процесах, які би підказували напрямки розвитку теми; розширення виробництва — більш інь-ська діяльність, яка навпаки портебує "відточення" і "швейцарського вдосконалення" надійності кожної деталі, технологій їх виготовлення для отримання чіткої гармонійної роботи свого "готового пристрою" як "товару", результату діяльності в цілому. Ну і, звичайно, розширення "ринків збуту", оригінальності реклами -, лаконічності і дохідливості, яка звертає увагу на достоїнства саме вашого виробу серед "інших" подібних — зазвичай, як в рекламі прального порошку, сірих і посередніх, — хоча це не обов'язкого: вам ніхто не забороняє порівнювати свої вироби з виробами конкретних конкурентів, які теж будуть вдячними і в свою чергу не стануть надто жорстко "давити вас у конкурентній боротьбі"..

Тут ми ненароком наткнулися на ще одну тему — про взаємну стимуляцію інь-янь впливів: як інь-ські впливи розширення діяльності підсилюються янь-ськими зусиллями певного тиску "самореклами", "самоутвердження" — і навпаки: як янь-ська точність і скрупульозність виконання будь-яких робіт ("акуратність-старання-страждання") мусить бути підкріплена внутрішньою інь-ською "подушкою духу", зарядом духовних сил, висотою потенціалу "океанічного почуття людини". Це теж важлива наука про взаємодію інь-ської і янь-ської енергій (інь-ська — більш статична — як потенціал і настрІй дії, янь-ська — більш динамічна — як напрямок і ритм дії). Оскільки я маю більшу тенденцію до "школи", ніж до "розширення виробництва" (ковальські справи, якими я раніше займався "для підтримки штанів", — вони і так достатньо поширені і розповсюджені у теперішньому ретро-суспільстві.. я ж з самого початку хотів займатися пневматикою..) — можемо влаштувати щось на зразок "письмової прес-конференції" з ваших "наводящих питань" і моїх пояснюючих уточнюючих відповідей,.. але я не бачу жодного коментаря і зовсім не знаю, як "просувати" мою науку в "медіапросторі"..

P.S. Ви, мабуть, пам'ятаєте такі рухи у бійцівських вправах, які буквально демонструють "втискання подушки духу вниз, під себе" — ніби опираєшся на невидимий купол чи невидиму сферу — і, синхронно затримуючи повітря всередині, всього себе піднімаєш на вищий горизонт, на вищу платформу зібраності духу і уважного огляду (внутрішнього відчування) подій, "освоєння нових горизонтів". Це якраз і є важлива духовна практика — збираючий плавний рух духовного насичення перед чіткими різкими вольовими вправами.