Тут буде неприємна тема про повітряні замки, мислєю по дрєву, дурень думкою багатіє, вилами по воді писано, синиця в жмені (а не журавель в небі) — все те, що звикли обсирати курвидла — великі Реалісти світу сього, — з точки зору ідеаліста — проектанта, який за освітою, за фахом і за хобі якраз вміє вирощувати і розвивати, розраховувати і втілювати ідеї — переносити їх з життя суб'єктивного в життя об'єктивне. {Фоном мислимо про «реальні» замки довкола міст, захищені вохрами, телекамерами, тупиковими вуличками, де пройти на паралельну вулицю неможливо — доводиться повертатися 2-3 км.. І про капіталовкладення тіпа людей, які не мають де гроші діти — заливають їх в підлогу золотими монетами під склом, скуповують машини і маєтки, витвори мистецтва і все, чим можна похизуватися перед такими ж «розкрученими» нуворишами} Це насправді таїнство, диво втіленя ідеї у щось реальне, — називали творчістю, але достойніше воно звучить — як «матеріалізація задумів». Насамперед там повинна бути ясність, що звідки береться, що за чим робиться, і навіть якщо ми не знаємо, як, але знаємо, що «робиться» — бо є такі специ, які вміють натискати потрібні кнопочки і викликати потрібний ефект — все одно воно зараховується, як можливе і гідне виконання. {Тут йдеться про дійсно варті уваги наукові відкриття і передові технології, а не про машини, обліплені діамантами, не про криниці з золотими бузьками на дашках, не про гойдалки-дровиняки з червоного чи ебенового дерева, не про офіґєнні акваріуми на всю стіну, якими «успішні бізнесмени» обладнують свої заміські замки і заморські дачі. Там і моя краплина була колись вкрапнута: офіґєнні ворота на дистанційних ключах з українськими орнаментами, фіраночками, фальбаночками, квітуйочками-листуйочками, рагуликами, лавровими вінками і гербами, кованими смугами в стилі вікінгів, крученими бемкалами в стилі воріт середньовічних замків, і воно мені все так остогидло, що я тепер голову відвертаю, коли проходжу повз якесь коване ретро — замість «повітряних замків», які мали появитися ще в кінці 80-х..}
Опоненти — песиголовці, циніки, гниди-одномірки, які звикли цінувати тільки «реальне» {"Коли буде готово??!!!"} і грабувати {"віджимати"} чуже, — а таких виховує куриво — як первинний засіб деградації до холоднокровних земноводних, котрі дуже гордяться своїм цинізмом і вбивчою байдужістю до чужих ідей, — думають інакше. Вони думають, що все можна купити за гроші: і вченого з освітами, і спеціаліста з золотими руками — і ті вчені специ будуть їм за гроші родити золоті яйця — десь там, як під ковпаками Фантомаса, у своїх таємних катакомбах за трьома ешелонами охорони. (золоті "Єйці", як казала одна гримуча сварлива сусідка — "Вона му єйці лизала!!"). Ми підходимо до думки, що ті другі — курвиві виродки — не люблять ясності і доступності до світових знань, а люблять все засекречувати, ховати, не розказати, нехай хтось там сам мучиться, не дати, тільки за великі гроші, і в принципі вся "горизонтальна" система цінностей, прославляюча "життя реальне" і продажні (ринкові) відносини — на тому базується, щоб "хвалити своє корито" (де все реальне — готові реальні цінності, які можна купити за великі гроші) — і засекречувати коріння — справжні джерела, звідки воно все береться.
А там якраз і працюють каскади 2Ж-циклів провідності, каскади технологічних операцій, якими всякі цінності, взяті з дикої природи, перетворюють в "реальні цінності" на продаж. (Вони в природі лежать задарма — бери не хочу, навіть підказочки, як їх переробляти, теж десь поруч валандаються — спитай у Вітру, спитай в алкоголіка, "спроси у ясеня"..).
Куриво, крім всіх маразмів вбивчого холоднокровного цинізму, породжує ще й дурну, тупу, нічим не оправдану жадібність і всякі "таємні братства", таємними грішками спаяні: там люблять лоскотати атрофовані нерви кривавими жертвоприношеннями, наводити жах на сусідів нічим не оправданою жорстокістю, — а все тому, що обкурені дебіли не вміють думати, розівчилися відчувати (адже куриво притупляє чуття, затерпає чи відморожує емпатію — і самого падла з сигаретою робить терплячим, нечутливим до болю, спокійно виносливим до довколишнього плебейського болота — "крові, піску, гівна і цукру".).. Але у них, в холоднокровних дебілів, є одна фішка: гіпер-розвинутий маразм соподчінєнія, чувство ієрархіі, мол старшой знает, систему надо слушать, а ты, чувак-индивид, в ней пешка, заменимый винтик — незаменимых нету. І так от зараз, от щойно — бачимо маразми заборони спілкування між "учоними" з країни обкуреного бидла — і світовими вченими, для яких улюблена робота — хобі, а життя творче — свобода. Сістєма контроля деградованих зомбі робить вигляд — нагло бреше, як звичайно, шо у ніх усьо намного лучше, умнєє, хитрєє, замисловатєє здєлоно (вот робот Фєдя, вот пусковая ударная установка "тюльпан", вот бутылка "розочка", которой любому "учоному" могут указать его место..) — і тут істина хіба що в половині -ватєє, бо відморожена обкурена вата не може вродити нічого цілісного, крім фальшивої могутньої видимої шкаралупи — твердого шанкру, за яким нендза і розпач. Але обкурений гонор заставляє заражених маразмами трупів-зомбі битися до останнього, захищаючи свою слізну сентиментальну крокодилячу мертвоту, яка десь там залипла на понятіях від "тюрьма — мать родна". В тюрмах, звичайно, теж водяться кустарі-одиночки, умільці, які на чомусь попалися ("спалилися"), але ніякого достойного виробництва з тюремної обкуреної атмосфери не розвинеш, хоч би втріс від внутрішньої напруги.
Про внутрішню напругу теж варто згадати дві слові. Це якраз та напруга внутрішнього тиску життя суб'єктивного на життя об'єктивне, якою матеріалізуються ідеї. {Від якої тріскали очі і в Еваріста Галуа над геніальними формулами перед стратою, і в німецьких полонених, яких мстиві російські жінки кололи шомполами в найдошкульніші місця} Напруга духовного тиску — енергія росту, енергія інь. "Всередині повинно бути більше, ніж назовні". Всього більше: і людяності, і смислу.
Життя об'єктивне — воно пасивне. Воно не вміщає часового фактора. Воно рухається, як заведений годинник, який весь час треба накручувати, як віз, який щодня треба штовхати "пердячим паром". А життя суб'єктивне — містить часовий фактор — багато вимірів часу: пам'ять, уяву, живі враження — асоціативні зв'язки з того чи іншого приводу. Ми звикли "анімувати" реальність і тому сприймаємо її живою. Насправді ж вона — майже мертва, і кожна жива істота носить свій світ з собою і бачить його таким, як звикла бачити, і кожен містить у своїй пам'яті певні стимули росту — "накрутки самозаведення", якими кожного ранку стимулює свою активність: такий собі "гоноровий бодрячок" всередині лінивої дитини, який полюбляє стани "нестійкої рівноваги": важким вгору, корінням вгору, головою вгору — і попер "на роботу".
В фігурних дужках — пізніші вставки, які роблять оповідь неудобоваримою. Але тут Вано, "Ванька-Штраус" вже і не стримить до "удобоваримості". Розумійте, як хочете. Наука в собі, світ в собі, розвиток в собі — "рєалістам" этого нє панять.
P.S. Те, що було сказано про "життя об'єктивне" (поза суб'єктивними факторами його анімації) можна скоріше віднести до великих обкурених систем. Вони практично мертві — і дуже й дуже інертні. І якщо туди, до "вершин влади", в силу тотальної обкуреності = омертвленості соціуму вилізло якесь пришелепкувате хриплувато-обкурене "нєдоразумєніє в шутовском колпакє" — "какая разніца!" — то це вже сприймається як факт ієрархіі соподчінєнія, і критикувати його в обкуреному тюремному просторі вважається недопустимим. "Лояльно пришелепкуваті всі свої" з лояльного оточення лояльного дурня починають критикувати критиків і насилати на них всю тьму своєї тюремної влади з безкінечними перевірками, придирками, "образами гідності!" — народ і партія єдіни! А гівняний призедент з гопниківської чмошної підворітні — наш бог!".. І єдиний аніматор того позорища, хоч і не понижує напору експресії справедливого обурення, — вже сидить з синяками довкола очей — видно, гавняні критики його здорової критики таки його допекли, і він вже втрачає здоров'я в боротьбі з ідіотами "всємі своімі — харашо сідім", прислугою гавняної шутовскої підворітні..
