Комітет Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності рекомендував парламенту ухвалити законопроект №2413-а у другому читанні та в цілому. Верховна Рада планує його розглянути 22 листопада. Якщо законопроект про «спліт» буде ухвалений, Нацбанк стане регулятором небанківських фінустанов замість Нацкомфінпослуг. Представники небанківського фінансового ринку б'ють на сполох і визначають низку загроз від прийняття такого рішення. Про що йде мова?

Фактично цей закон руйнує законодавчі основи державної регуляторної політики й створює ґрунт для корупції в діяльності НБУ. Згідно з ним НБУ стане монополістом у прийнятті рішень щодо діяльності страхових агентств, кредитних спілок, ломбардів, обмінних пунктів і створює ризик переформатування ключових кравців у цій сфері на користь «любих друзів». Подібні дії не залишились поза увагою наших західних партнерів, які говорять про небезпеки ручного управління, непродуманість прописаних процедур та акцентують увагу на відсутності належної суспільної дискусії щодо даного законопроекту. Коротко всі проблеми можна звести до шести основних проблемних положень:

По-перше, небанківські фінансові установи стають беззахисними перед можливим свавіллям нового регулятора – НБУ, — адже цей закон виводить державне регулювання ринків фінансових послуг з-під дії законів, які зараз встановлюють вимоги до процедур ліцензування, регулювання, проведення перевірок, до надання адміністративних послуг в Україні. Натомість НБУ отримує повноваження з регулювання і нагляду на основі власних нормативно-правових актів. Тобто не законом це буде регулюватись, а розпорядженнями/наказами НБУ. Відчуваєте різницю?

По-друге, цей законопроект суперечить Конституції України та вимогам Європейського союзу в частині обов'язкового визначення законом меж повноважень регулятора, адже надає право НБУ самому визначати свої повноваження і себе контролювати. Тобто НБУ буде приймати обов'язкові для виконання всіма суб'єктами господарювання у цій сфері акти. Вочевидь автори законопроекту забули про 2 частину статті 19 Конституції України, яка говорить про те, що виключно законами України визначаються межі повноважень і спосіб, яким можуть діяти органи державної влади. Понад те, сьогодні жоден орган державної влади не провидить аналіз відповідності нормативно-правових актів НБУ на відповідність Конституції та чинному законодавству.

По-третє, функції державного регулювання та нагляду передаються одному з комітетів НБУ, який буде створений правлінням. При цьому законом не визначені порядок формування Комітету та вимоги до осіб, які можуть входити до його складу, порядок його діяльності, прийняття рішень, їх оскарження. В результаті Комітет отримає повноваження застосовувати заходи впливу, в тому числі, рішення про відкликання ліцензій, визнання небанківських фінансових установ неплатоспроможними.

По-четверте, законопроект відкриває велике поле для корупції у сфері небанківських фінансових послуг. Замість встановлених чітких та прозорих процедур, які визначають рамки діяльності регулятора, передбачається легалізація здійснення ліцензування, перевірок, надання адміністративних послуг на розсуд НБУ. Тобто законопроект не встановлює жодних процедур та обмежень для НБУ. Замість вичерпного переліку підстав для позапланових перевірок встановлюється відкритий перелік, виключені максимальні терміни проведення перевірок, скасовується визначено законом процедура їх проведення. Пропонується оформлювати результати перевірки не актом, а лише звітом перевіряючого, який буде відображати суб'єктивну позицію ревізора. Крім того, НБУ надаються необмежені повноваження доступу до інформації небанківських фінансових установ, що нівелює поняття комерційної таємниці. До того ж законопроект унеможливлює притягнення до відповідальності регулятора за незаконні дії, адже сам же регулятор і буде визначати процедури, обсяги і зміст своїх повноважень.

З огляду на вищевикладене цей закон не має бути прийнятий, щонайменше у такому вигляді. Він потребує серйозного доопрацювання і фактично в чергове виставляє Україну як країну далеку від стандартів правової держави.