В світлі протестів у Білорусі, багато українських оглядачів почали порівнювати цю ситуацію із акціями «Україна без Кучми» (відбувалися в 2000-2001 рр.). Мовляв, білоруси ще в самому початку шляху до побудови демократії і ми їх досить сильно в цьому випереджаємо. Але чи будуть білоруси проходити довгий шлях України? Або одразу підуть шляхом Польщі? Впливати на це буде їх відношення до Росії та її політичних та державних інститутів як зразка до наслідування.

5f394e393a710.jpg

Переваги Білорусі.

Білорусам не обов'язково проходити двадцятирічний шлях українців до побудови вільного суспільства. Крім того, вони можуть одразу випередити нас. Вже на початку протестних рухів у білорусів є один великий ресурс, який може зіграти вирішальну роль в їхньому розвитку — це відсутність потужного класу олігархату.

На сьогодні всі економіко-політичні важелі в Білорусі ведуть до Лукашенка. Система налаштовано чітко під одну людину. У разі його усунення з посади президента, в Білорусі утвориться вакуум не тільки у владній, але й в економічній сфері. І у першого президента після Лукашенка буде шанс одразу почати будувати державні інституції з нуля, не маючи значного опору зі сторони великих фінансово-промислових груп. Білорусь може піти одразу польським шляхом, тим самим, обігнавши Україну в сфері побудови дієздатної держави. Відсутність впливових олігархічних кланів — є великою перевагою Білорусі у порівнянні з Україною. І буде шкода, якщо білоруси не скористаються нею.

5f394e4ca3f96.jpg

Крім того, рівень насилля, який був продемонстрований білоруським ОМОНОМ не залишив байдужого жодного білоруса. Факт обурення діями своїх правоохоронцями серед 80% населення може мати невідворотну дію у перебудові правоохоронних органів, без декоративних реформ, як це відбулося в Україні. Адже в Україні й досі майже третина населення «боготворить» Беркут, який творив таке ж насилля по відношенню до студентів на Майдані 30 листопада 2013 року і який розстрілював людей в січні — лютому 2014-го. Цей фактор також відіграв не останню роль в провалі реформ правоохоронної системи в Україні.

5f394e5e1abf3.jpg

Наслідки діяльності білоруського ОМОНу.

Ахіллесова п'ята.

Але протести можуть закінчитися й менш успішними результатами для розвитку демократичної Білорусі. І тут головним ворогом для білорусів виявляться вони самі. Білорусь 26 років є невід'ємною частиною російського інформаційного простору. Наслідки цього видно неозброєним оком. Навіть, здавалося, одвічні опозиціонери до режиму Лукашенко висловлюють неймовірні за своїм змістом дурниці.

Так, зокрема, Нобелівський лауреат, письменниця Свєтлана Алексієвіч, заявила, що «Ніхто не хоче Майдану, ніхто не хоче крові». Такі коментарі свідчать про повну необізнаність ситуації на Майдані 2014 року і головне — причини його початку. Свєтлані Алексієвіч хотілось нагадати, що «кривавий» Майдан починався з Євромайдану, першими на який виходили студенти. Протестувальники вимагали від президента Януковича не відмовлятися від підписання Асоціації з ЄС. І ніхто плакати із лозунгами «хочемо крові і насилля» там не носив.

5f394e6ce5ebc.jpg

5f394e7e7bbfa.jpg

Протестуючі на Євромайдані 27 листопада 2013 року. З особистого архіву автора.

Одначе тотальна монополія російських каналів, як видно, зробила свою справу. І навіть сьогодні можна почути думки білорусів які кажуть, що вони, мовляв, виступають проти фальсифікацій, а не за «державний переворот» як українці. І поки в білорусів у свідомості буде «кривавий жидобандерівський майдан», вони не зможуть вчасно відреагувати на реальну загрозу, яка їх вже настигає. Адже присутність насилля на протестах залежить не тільки від протестувальників, але головним чином від дій влади. Що і продемонстрували Янукович з Лукашенко.

5f394e9155418.jpg

5f394ea1b0295.jpeg

Розгін Беркутом Євромайдану 30 листопада 2013 року.

Російський удар.

Білорусь може не встигнути провести перезавантаження владних інституцій. І причиною цьому буде повне поглинення Білорусі Росією. Історія демонструє, що Росія не може дозволити собі таку розкіш, як відпускати колишні радянські республіки у «вільне плавання» та ще й з демократичним політичним устроєм. Це небезпечно не тільки для режиму Путіна, але й для свідомості кожного росіянина, які звикли жертвувати своїм благоустроєм в обмін на «величие», яке проявляється у безкрайньому геополітичному значенні своєї держави втручатися у життя інших країн.

Крім того, Білорусь є членом ОДКБ(до якого мали й залучити Україну при Януковичі, але не встигли) і на її території знаходяться російські військові бази. Одначе Кремль може піти і не військовим шляхом. Серед опозиційних кандидатів до Лукашенко більшість підконтрольна Кремлю. А Світлана Тихоновська хоч і немає такого явного зв'язку, але по її заявам чітко видно, що в Росії вона бачить історичного друга.

Кремль може змусити Лукашенко відійти від влади шляхом перевиборів, і шляхом грамотної інформаційної підтримки довести до президентського крісла потрібну йому людину. Адже для більшості білорусів будь-хто аби не Лукашенко — буде здаватися перемогою. Новий президент в угоду собі і Кремлю, може провести лише декоративні реформи, і по суті, в Білорусі нічого не зміниться, а зміниться лише «обличчя» президента.

5f394f09d611e.jpg

Опозиціонер Валерій Цепкало, який просив Путіна допомогти провести «вільні» перевибори в Білорусі.

Білоруси повинні зрозуміти, що будування державних інститутів за російським зразком не призведе ні до демократії, ні до верховенства права, ні, як наслідок, економічного зростання. Вони повинні зрозуміти, що саме завдяки Росії і її впливу, вони можуть залишитися в безправній державі ще на 26 років.

Невдачі України.

В Україні ж «Майдани» хоч і мали своїм наслідком утвердження свободи слова та вільних виборів, але зазнали невдачі у побудові дієздатних державних інститутів і в утвердженні економічної свободи. Головна причина цих невдач — олігархат. І поки українці не знищать його як клас, ні третій, ні п'ятий Майдани не допоможуть. Саме олігархат на догоду собі домовлявся з Росією у кризовий час і гальмував всі реформи. Поки що єдиною структурою, яка знищує український олігархат є американське ФБР. На його рахунку вже є Фірташ і Коломойський. Хоча останній був явно не найбільшою загрозою, враховуючи, що він був єдиним олігархом, який зробив все для припинення розповзанню російської агресії в 2014 році.

5f394f4719852.jpg

Працівники ФБР у Клівленді вивозять матеріали з офісу фірми, власником якої, за даними ЗМІ, є співвласник групи Приват Ігор Коломойський.

Фінансова міць олігархів та лицемірна продажність більшості українців, які самі мріють «примазатися» до них, є головним стоп-краном для розвитку країни. І чи довго ми будемо самі себе гальмувати у розвитку, залежить тільки від нас самих.