5dab0587c962c.jpg

Пам'ятаю як весь 2014-й рік кожен день витрачав по кілька годин передивляючись російську пропаганду: потрібно було до найменших деталей розуміти логіку, механіку і структуру спотворення та заміщення кожної події в Україні та світі в кремлівських блакитних екранах. Це була потворна, токсична і мерзенна картинка, але необхідно було це дивитись і аналізувати: кожну подію, кожен факт, кожен вислів українського діяча вони «пояснювали» через призму інституційної логіки Останкіно. Революція Гідності, аннексія Криму, окупація Донбасу, західні санкції, Порошенко, Яценюк, Сенцов, Савченко, Обама, Меркель, мінські угоди, терористи «днр/лнр» — все пропускалось через оптику путінської" правди.

В 2015-му я перестав дивитись адже міг з точністю до цитати передбачити, що скаже про ту чи іншу подію путін, лавров, захарова, соловьйови, кісельови, шарії, ватажки терористів. "Карательная операция", "Украина под внешним управлением", "партия войны", "гос. переворот", "гражданская война", "Порошенко и Яценюку выгодно...", "нацисты", "бандеры"... Кожен інформаційний день аккуратно вкладався в сценарій "Воскресного вечера".

А десь з 2016-го я з жахом почав усвідомлювати, що ізолюю себе від відвертої брехні та проросійської пропаганди, яка почала литись вже із українських каналів. І це при тому, що навіть вимкнувши російське телебачення в 2014-му, ми все одно несли важкі втрати на інформаційних фронтах: тисячі наших співвітчизників з перших днів купились на невибагливі і примітивні конструкції кремлівської пропаганди, із скляними очима пускаючи слину перед екраном на якому плазували шарії, соловьйови і інші говорящі голови Кремля. В 2016-му українські канали почали один за одним здавати позиції. При чому відбувалось це в рамках окремих процесів. Окремо підіймали голову регіоналами, гуртуючись навколо першої відвертої української фортеці російської пропаганди – на той час, мураевського Ньюсвану. І паралельно з цим почалась нищівна критика пост майданної влади з боку наче притомних, проукраїнських каналів на кшталт 24-го та ЗІКу. Коли було перетнуто екватор першого президентського терміну Порошенка і на горизонті зажевріли наступні президентські і парламентські вибори, політики і журналісти нарешті зірвались з ланцюга і проголосили війну "злочинній владі". Вони більше не воювали з Росією. Росія, кремль, путін більше не були ворогами. Їх більше не існувало. Тепер єдиний ворог лише Порошенко і "злочинна" пост майданна влада. Майдан делегітимізований. Ті хто були при владі під час російського вторгнення в 2014-го – де легітимізовані. Президент, який наважився стати у керма воюючої держави за крок до прірви, тоді коли ніхто більше не наважувався, а всі кандидати 2019-го тоді відсиділись в кущах, — делегітимізований.

З цього моменту дискурс російської пропаганди запанував в українському просторі. В міфології Кремля всі хто асоціювались із спротивом російській окупації в 2014-му – вороги, які мали бути знищені інформаційно. І українські (опозиційні) політики і журналісти почали виконувати цю задачу. Виконували вони її краще за кремлівських пропагандистів. Завзятіше. З піною у рота, 24 години на добу з українського телевізору лився бруд на тодішню владу. Погано було все. Як і кремлівська пропаганда, українські пропагандисти (журналісти 112, нюьсван, зік, 24,1+1 та ряд інших), політики (тимошенко, садовий, гриценко), зрадники і міські божевільні (лещенко, найем, шабунін, семени семенченки, бігуси всіх мастей і віддтінків), російські агенти (опоблок). Майданна влада була знищена та втоптана в бруд на символічному рівні, всі хто асоціювався із відсічу росії в 2014-му, в 2016-2019-х роках були знищені українськими каналами.

З 2017-го я не дивився ці канали, не слухав цих політиків, журналістів і активістів. Як і у випадку з соловьйовими і кісельовими я дослівно знав що вони будуть казати про "злочинну владу". В 2015-му я знав, що зараз сьогоднішню подію умовний соловьйов, скабеева чи шарій вже інтерпретують як "еще один пример ручного управления Вашингтоном киевскими властями" або "преступление нелегитимной киевской хунты". В 2016-2019-х я знав, що зараз лещенки, шабуніни, тимошенки і гриценки будуть розповідати про "зубожіння", "тарифний геноцид", "корупцію в оборонці" та " смотрящих від Порошенка". Я слухав наеймів, гриценків і егоров соболевих, а чув эхо москви, скабеевих, соловйьових і толстих.

Яка проста логіка і механіка ворожої пропаганди, як легко ми її впустили в свій дім і як логічно та очікувано, що потураючи таким примітивним дискурсам Кремль отримує все, що він планував з 2014-го і про що відверто говорив. Вони казали що Порошенко, Яценюк, Турчинов та "партія війни", "хунта", "нелегітимна майданна влада" має піти – українські політики, журналісти і активісти виконали цю вимогу Кремлю. Не важливо подобається вам Порошенко та майданна влада чи ні. Хуйло хотів прибрати головнокомандуючого, який протистояв йому в 2014-15х роках. Він цього добився. Безхребетний український народ на колінах приповз і підніс йому ці дари.

Так, історія інформаційної війни 2014-2019-х років – це історія про відсутність гідності українського народу. Якщо російська пропаганда задовольняє фантомні імперські болі росіян та їх хворе бажання "величия" і "вставання с колен", "возвращения СССР", то українська пропаганда в той же самий час задовольняла набагато гірші комплекси українців: комплекс меншовартості, бажання бути схваленими метрополією та догодити старшому брату, вилизуючи його чоботи та безкінечно вибачатись за те, що окремі співвітчизники насмілились чинити опір та оборонятись. Посміли дати відсіч агресору. Посміли скинути кайдани. "

А мы, Владимир Владимирович, пришли извиниться перед вами за это недоразумение в 2014-м и в знак нашого уважения и смирення принесли вам голову главнокомандующего и все тех, кто смел сопротивляться вашей воле. Да, этот тот самый главнокомандующий, против которого вы воевали. Вы довольны, Владимир Владимирович? Мы сделали это вместе! В президенты Малоросии мы выбрали потешного хохла из КВНа, что б вам, Владимир Владимирович, настроение поднять, развеселить…"