site.ua
georgiy.suschenko
Георгий Сущенко
новачок

Давно цей текст напрошувався, з самого початку нашої війни з москалями. От в вас які асоціації напрошуються з приводу співвідношення війни з футболом? Ну, там є вигаданий радянською пропагандою «матч смерті», якого не було, та розпопсований Безруковим у головній ролі у черговій російський «залєпухє правайну». Був там колись матч у блокадному Ленінграді, котрий теж колись радянська пропаганда тицькала усім у очі та вуха, тому теж є сумніви в тому, що воно там насправді було. А от що насправді було єдиного у футболі та війні? В них був єдиний на двох Брюс Гроббелар, то була у вісімдесятих, та на початку дев'яностих легенда «Ліверпулю» з Зімбабве. Справа в тому, що, як він сам розказував, до того, як стати легендою він був звичайнісіньким воротарем молодіжної збірної свого Зімбабве, футболістів, що грали за молодіжну збірну, та так ніколи не доросли до національної збірної навіть Зімбабве, хоч греблю гати. Гроббелар, здається, доріс, але не одразу. Спочатку був «Ліверпуль», а тоді, у молодості Брюса у Зімбабве спричинилася громадянська війна, тільки не така «громадянська», як в нас, а справжня, і він разом ще з великою групою молодих та міцних хлопців-спортсменів потрапив до тренувального табору де його разом з колегами готували до якогось там страшнючого спецназу для боротьби з повстанцями.

Я навмисне не став шукати в Інтернеті інфу про те, що була за війна, за «праву справу» бився Брюс, чи, навпаки, за негідників. Мені це, даруйте, байдуже, бо це було майже тридцять років тому, та десь у іншому кінці світу, аж у Південній Африці, і тепер про ту війну можна розповідати будь що. Але одного разу Брюсові та війна остогидла, та він вирішив, що хоча вона й справжня громадянська, а він вже майже супермен, все одно, воно того не варте, витрачати на неї своє єдине життя. До того ж, час вже й Легендою ставати, та не якогось там, перепрошую, Зімбабве, а цілого «Ліверпулю».

Довгенька в мене вийшла приказка, а казка полягає в тому, що коли я читав у дитинстві огляд англійської преси, де розбиралися інтерв'ю Гроббелара, мені запам'яталася цитата, я не можу стверджувати, що точнісінько її передам, але загальна думка така, що той, хто бачив війну, занадто перейматися футболом не зможе. От Брюс й не переймався. Він міг майже у клоунському парику та з клоунським носом війти на поле, міг під час пробиття найважливішого пенальті у його ворота, до речі, почати дурнувато кривлятися, гигикати, та підсмикуватися, та, взагалі, поводитися як клоун. Стаття, до речі, з якої я почав, так і називалася «Супермен під маскою клоуна». Клоунська поведінка, між іншим, не заважала йому бути класним воротарем, іноді, рятівником, та періодично своїм захисникам «чортів натицькати» за те, що вони нападнику суперника дозволили пробити по воротах у ситуації, коли цього не можна було робити, чи не «винесли» вчасно відбитий ним м'яч, чи насварити суддю та суперника.

Я поведінку Брюса добре запам'ятав, бо хоча інформації було малувато, та щось десь іноді проскакувало. А оскільки я до 26-ти років жив під одним дахом з колишнім професійним футболістом, котрий до футболу ставився, не так, як Брюс, а навпаки, занадто серйозно, то у тих випадках, коли зрідка «Ліверпуль» разом з Гроббеларом з'являвся в нас на екрані, то в нас спалахували «африканські пристрасті». Бо я оту фразу про футбол та війну запам'ятав, а отой колишній професійний футболіст, та за сумісництвом мій батько, не дуже. Мабуть саме тому, «клоун» грав за «Ліверпуль», а занадто серйозний «спец» так і не піднявся вище дубля команди, правда, вищої ліги чемпіонату СРСР наприкінці шістдесятих-початку сімдесятих. Все через надмірну серйозність.

Саме тому мені зараз ніхєра не смішно, коли сьогоденні занадто «серйозні специ» верещать, що, мовляв, збірна України – «пі…раси, всіх в АТО», та іншу хєрню. То не вони пі…раси, то ті, хто верещать – довбо…би. По-перше, якщо комусь здається, що програш збірної України на Чемпіонаті Європи – то страшна трагедія у воюючій країні, то він просто нереальний довбо…б, і та обставина, що в нас таких більшість, ніяким виправданням йому вважатися не може. По-друге, чули таке прислів'я, мовляв, скільки в Італії «тіффозєй», стільки потенційних тренерів збірної. Ті, хто зараз верещить, що Фоменко – старпьор, та пенсіонер, відносно нещодавно після перемоги над Словенією, не знали куди його за це поцілувати, а якщо він у збірній залишиться, та ще раз щось там у когось виграє, то ті ж самі «серйозні специ» будуть його «… з плачем знімати з хреста».

А по-третє, що ви хочете від нашого футболу, це його справжній сьогоднішній рівень. Це всього другий турнір, куди потрапила наша збірна за чверть сторіччя спроб потрапити. Домашній Євро не враховується. Справжній рівень футболу у країні найкраще символізує не кількість «жуніорів» та «пауло сезарів» у «Шахтарі», а середня відвідуваність матчів у пересічному місті України, наприклад, у Запоріжжі… Що кажете? Там команди, навіть, нема своєї? Вже нема, а чому? А де є? У Вінниці є? Що, і не було? А що в вас є? Ахметов з купою «Шахтьоров», що обмінюються орендованими один в одного гравцями? Ну, непогано, чого ж, так можна й на Чемпіонат Світу зазіхнути. Тільки не треба мене рогулем-фаріоном призначати, мені жодний «жуніор» не заважав, і не завадить, якщо у власника клубу є гроші, хай, хоч Мессі купляє. Мене цікавить, проти кого «Шахтар» разом з умовним Мессі, чи Суаресом, чи «Динамо» з умовним Мессі, чи Суаресом будуть грати в Ужгороді, чи в Харкові? От з ким? А там вже нема з ким! З черговим «Шахтьором» імені Ахмєтова? З орендованими гравцями у іншому «Шахтьорі»? Оце гівно, що ми з вами учора дивилися, та матюкалися, то і є справжній рівень нашого… УСЬОГО! Футболу, бізнесу, промисловості, політики, економіки, відношення до армії («пі…раси, всіх в АТО!»), УСЬОГО! В нас ВСЕ ТАКЕ! Щось там десь, якось, колись, як пощастить, то, може й відбудеться, а, може й ні. От воно й не відбулося.

Мені не дуже зрозуміло, чого ви так з цієї поразки переймаєтеся! Я більше переймаюсь з того, що я учора той бля…ський футбол змушений був дивитися по російському телеканалу, бо тут нема жодного українського. Жодного, навіть у Т2! Жодного! У місці де місцеве населення – ватник на ватнику сидить, та ще й ватником поганяє. У воюючий країні! От мінстець ваш мене дуже переймає, що воно, курво, там собі думає!? Чи думає воно там, чи воно про щось не те думає!

А поразка, то таке, поряд з війною, перейматися з поразки у футболі – марна справа. Чули, що Брюс Гроббелар з цього приводу казав? От і забудьте про неї, ще про щось подумайте…