Були часи, коли мені доводилося приймати участь у «нагороджуванні» гіллястими пристроями на голові деяких знайомих, та й не дуже знайомих чоловіків. І одну з отих жіночок з отих часів я якось спитав, мовляв, а навіщо оце тобі? Її відповідь запам'яталася мені майже назавжди: патамушто мой муш – лахавскоє му-му!
Дещо дуже схоже на відчуття тої жіночки виникає у українського суспільства при погляді у бік пана Ердогана. Дивимося ми з вами разом на сусідського «чоловіка» очима чужої, невдоволеної дружини, та стиха позіхаємо. Потім зненависнілим поглядом позираємо на своє «чудо», яке розляглося з газетою на дивані величезним пузом догори, та починаємо люто заздрити сусідці. Бачили, як він цього нахабного покидька! Ну, отого лисого, миршавого такого, на пацюка схожого… О-о-ой, отєто мущщина! Одного разу попередив – воно не зрозуміло, потім по пиці – ЛЯСЬ! Воно заскавчало, та поповзло собі у куток. Ой, який мущщина!
А «наше» так і лежить у розтягнутій, заляпаній жиром майці, і майка вже та більше на ганчірку схожа, пузо з-під неї волохате визирає. Таке вже якесь! Сказано ж: му-му! Ні від лисого не захистить, ні вдома не прибере, все бігає кудись «в гараж», потім приповзає навколішки. А коли останнього разу «було» вже й не згадати… І за що мені усе оце? Який мущщина, га!
І одного оцей жирдос на дивані ніяк не збагне: невдоволена жінка йому такого сала за шкіру заллє колись!
