Взятися так би мовити за перо мене надихнули 5 хвилин прослуханого ефіру радіостанції «Голос столиці», де шановний (майже без іронії) зам.міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, відповідав на питання журналістки щодо щойно підписаного закону, згідно якого наші постраждалі громадяни втратили можливість вимагати компенсації від своєї держави за втрачене під час війни майно, а повинні вимагати це від агресора, тобто від Росії.
Особисто я згоден, що наша країна не повинна відповідати за злочини мыжебратьев. Але ж відвернутися та не допомагати своїм громадянам, які втратили майно в результаті цієї війни...Сказати цим людям-ідіть в європейський суд і вимагайте від Росії-це так просто, але чи цього постраждалі чекають від держави та чиновників, які ії уособлюють? У чому тоді полягає взагалі сенс тримати такі органи? Чому людина, займаючи таке положення, взагалі не запитує сама себе-чим я на цьому місті можу людям цим допомогти? Чому на кожне питання відповідь, повна зневаги і байдужості? В котрий раз в мене виникає питання-який термін проходить, доки людина при посаді стає так абсолютно цинічно байдужою до проблем людей?
Що взагалі потрібно людям особисто від державної установи?
В цьому конкретному випадку чи забагато знадобиться часу цілому Міністерству підготувати постраждалим зразки та перелік необхідних документів хоча б консультаційного характеру? Немає у держави можливості фінансової компенсації, то допоможіть хоча б звернутися в європейські інстанції. Зробіть цей потік масовим. Але ні...Нажаль.
А, так би мовити, апофеозом цього інтерв'ю шановного замміністра, стало те, що він став відверто позіхати під час відповіді...Ну не цікава йому доля цих людей, ну не турбуйте його своїми проблемами.....Ідіть в європейські суди та вимагайте від путіна грошей. Крапка.
Наше суспільство хворіє. Колись за все відповідала держава срср, потім з надбанням Незалежності, де-факто, людей залишили сам на сам зі своїми проблемами. Відповідальність за себе кожен має нести сам-це теж правильно. Але Держава повинна бути лицем до своїх громадян.
Свою Державу захищають люди. Держава захищає своїх людей. Інакше не буде.
До чого все це я пишу? Підкажіть, як нагадати таким топ-чиновникам, що по-перше вони для людей, а не навпаки, і ,по-друге, що вони не вічні на тих посадах?
