Насправді, цей допис — не тільки про мистецтво, а й про наші цінності.
В історії світової музики події 2011 року запам'ятаються як час повернення кумирів минулого і несподіваних відкриттів.
В Україні Ілько Лемко, Данте зі Львова, разом зі своїми посивілими, але ще молодими душею друзями, після майже сорокарічної перерви відродив «Супер Вуйків» — культову рок-групу львівського андеграунду 70-х років, від якої шаленіли хіпі всього колишньго СРСР.
У Польщі до масового слухача повернувся образ Кшиштофа Кленчона — польського Джона Леннона, славетного фронтмена знакових рок-груп «Червоні гітари» та «Три корони». Завдяки низці пов'язаних подій (зворушливий документальний фільм про Кшиштофа, блискуча аудиція Даріуша Міхальського на польському радіо та рішення міської ради Сопота про встановлення пам'ятного знаку на його честь) польський Соловей «повернувся до своїх гнізд», так, як колись сам Кшиштоф співав в одній зі своїх пісень.
Але найдивовижніша музична історія, що трапилася 2011 року у Відні, розпочалася за кілька місяців до того в американському Лос-Анджелесі.
... У нього було все — слава, статки, увага папарацці та шанувальників. Він був Актором, майстром горрору, злим генієм переляку й зомбування пересічних посполитих по всьому світу. Йому забезпечували тріумфи в театрі та кіно, Оскари для ролей у фільмах на кшталт «Мовчання ягнят» і зореносні овації. Але душею він відчував неповноту, порожнечу. Він намагався заливати її алкоголем, заповнювати пригодами з жінками та подорожами. Але все було марно. Згодом у його житті з'явилася Стелла, тендітна пані з Колумбії. Вони зустрілися в одному з антикварних магазинів Лос-Анджелеса, і відтоді вона стала його благословінням і порятунком. Але і Стелла, з усією її відданістю й ніжністю, не заповнила порожнечі повністю.
... Того дня він сидів перед телевізором у своєму величезному будинку в Лос-Анджелесі. Раптом розпочалася трансляція концерту класичної музики. Але не такого, як зазвичай, коли штивні музиканти та диригент у фраках щось виробляють на сцені, а глядачі з кам'яними масками уваги застигають, немов скульптури, в залі. Це було справжнє шоу.
Маестро-диригент, хоч і був одягнений у фрак, випромінював бурхливі емоції, заряджаючи ними глядачів. Його друзі-музиканти віртуозно грали свої партитури, відкриваючи постмодерновим постіндустріальним глядачам із замуляними попсою очима й вухами справжню красу вальсів Штрауса, Йовановича та Чайковського, запальні мотиви угорського чардашу з аналів Ліста та увертюри до класичних італійських опер. Маестро рухався сценою в такт музиці, його міміка та посмішка немов би підсилювали емоційне враження від мелодій. Інколи Маестро брав до рук скрипку і грав соло-партії (бо з дитинства був скрипалем-віртуозом, що дивував свою рідну маленьку Голландію своїм талантом).
Коли з екрана полинув вальс «Дунайські хвилі», Акторові щось пригадалося. Так, неначе блискавка спалахнула на мить у небі. Він згадав свою ранню юність у глухих куточках Валлії (Wales) та вальс, який він написав власноруч. Він тоді боявся показати його бодай комусь, а невдовзі його поглинула гонитва за славою, гонорарами та необхідність створювати сурогат-продукти масової культури. Той вальс так і залишився нотною партитурою на папері. Але тепер Актор зрозумів — цей вальс мусить ожити.
Актор гарячково набрав телефонний номер офісу Маестро в Нью-Йорку, а потім написав йому листа. А далі трапилося звичайне диво.
... Навесні Відень особливо чарівний, коли разом оживає природа у його численних парках, скверах і на бульварах. Місто неначе забуває ненадовго, що воно досі лишається (в духовному сенсі) столицею великої Австро-Угорської імперії, а не маленької сонної Австрії (відчуття саме такої столичності не полишає, коли ти перебуваєш у Відні – власне, про це дуже влучно написав наш талановитий письменник Андрій Любка).
Так сталося й навесні 2011 року, коли славетний Бельведер — імператорський палац, музей і водночас один із престижних концертних залів сучасного Відня — готувався до концерту Маестро. Маестро прибув зі своїм оркестром, його зібралося послухати вишукане товариство (в тому числі й Stephane Le Foll , посол Франції в Австрії та особистий друг Маестро). Власне, тут і трапилася завершальна, публічна фаза звичайного дива.
... Несподівано Маестро перервав звичний плин концерту та звернувся до глядачів із промовою:
- Пані та панове, я маю для Вас сюрприз. І мушу визнати, що свого часу це стало сюрпризом і для мене самого. Кілька місяців тому до мене зателефонував співробітник нашого бюро в Нью-Йорку і сказав, що хотів би з'єднати мене з однією особою, що була з ним на лінії. Цей добродій запевняв, що написав дуже гарний вальс і що він переконаний в тому, що саме я та мій оркестр мають його зіграти. За своє довге життя я звик до подібних дзвінків, і мій досвід свідчить, що за всі ці роки ще не народився другий Йоганн Штраус. І тому я все ще надаю перевагу класичним вальсам сера Йоганна, а не пропозиціям аматорів. Але коли я дізнався ім'я особи, що хотіла зі мною поговорити, я ледь не знепритомнів. Це був один із найвідоміших акторів, найбільша сучасна зірка Голівуду. П'ятдесят років тому він був молодим музикантом, до того, як вирішив розпочати кар'єру театрального й кіно-актора. В той час він написав вальс. Він боявся його показувати будь-кому, і він так і лишився нотною партитурою на папері. Коли він побачив виступ нашого оркестру по телебаченні, він зрозумів, що саме ми маємо зіграти його вальс. Ми почали розмовляти і дуже швидко почали відчувати симпатію один до одного. Я вирішив, що ми можемо спробувати і попросив надіслати партитуру. Він зробив це, і ми записали цей вальс. Мені хотілося б відзначити, що цей вальс – справді казковий, захопливий, романтичний та чарівний. І я дуже втішений, що сьогодні ми матимемо нагоду зіграти цей вальс для Вас тут у Відні, вперше. А ще більше я втішений з того факту, що автор цього вальсу, відома зірка Голівуду, сьогодні тут, разом із нами. Поаплодуймо йому!
Зал вибухнув овацією, примушуючи Актора встати зі свого місця. А далі зазвучав вальс. Як і обіцяв Маестро, вальс був чарівний і романтичний, дещо ностальгійний та водночас сповнений оптимізму. Короткий вступ кларнета та саксофона, а далі повільні й швидкі скрипково-струнні партії змінювали одна одну немов у реальному танку. Коли зазвучала соло-партія катеринки, глядачі завмерли від несподіванки. Тихо плакала й сміялася від щастя Стелла, а слухачі, затамувавши подих, вживалися в мелодію вальсу. А сам Актор посміхався, ніби той юнак, що лише щойно, а не півстоліття тому написав вальс.
Коли музика стишилася, зал вибухнув ще однією овацією. Першою з місця, аплодуючи, підвелася дружина французького посла — пристрасна, чарівна й дещо екзальтована красуня-брюнетка. За нею овацію підтримала решта публіки, і Актор знову опинився у центрі уваги. Він привітно махав рукою та посилав цілунки здаля шанувальникам, а його очі світилися повнотою щастя — так, як це буває у маленького хлопчика чи досвідченого мудреця, що осягнув сенс життя.
... Той вечір скінчився, гості роз'їхалися, пан посол Франції з дружиною прокрокували до своєї резиденції — величної кам'яниців наполеонівському стилі, що більш аніж двісті років поспіль розташовується за якихось двісті метрів від Бельведеру, а на Актора чекав новий європейський тріумф.
... Улітку того самого 2011 року Актор зі Стеллою опинилися в голландському Маастрихті. Тут, на одній з центральних площ міста, теплими літніми вечорами регулярно влаштовують концерти просто неба. Маестро любив виступати саме тут, посеред земляків, даруючи їм радість свого мистецтва. Як і у Відні, Маестро включив до концерту вальс Актора. На відміну від камерної атмосфери Бельведеру, на площі зібралися десятки тисяч глядачів. Але, як і у Відні, вальс причарував місцеву публіку. Акторові знову влаштували овацію. Він виглядав дещо кумедно у своєму фетровому капелюсі та смугастому шарфі посеред літньої барвистості Маастрихта, але його очітак само світилися повнотою щастя.
Власне, в 2011-му музичний світ несподівано відкрив для себе нового композитора — автора чудового вальсу. А для нас, тих, хто перебуває у сьогоденні зразка 2019 року, ця історія має декілька важливих зауважень (дивіться післямову).
Березень-травень, 2019 року.
Післямова.
Власне, ця мистецька історія має виразний ціннісний вимір
1. Щоб зрозуміти, чи має людина право на другий шанс — згадайте Актора, сера Ентоні Гопкінса, та історію його вальсу
2. Щоб жити щасливіше, зкидайте з себе тягар «простої людини» та починайте брати відповідальність за своє життя на себе. Цього вчать нас приклади Актора й Маестро.
3. Щоб мати наснагу до виконання п. 2, більше читайте.
4. Щоб мати енергію для пп. 2-3, слухайте класичну музику у виконанні Маестро (Андре Р'ю) та його оркестру імені Йоганна Штрауса.
Події у Відні могли бути схожими на https://www.youtube.com/watch?v=1LGVGekPSzo
Події у Маастрихті могли бути схожими на https://www.youtube.com/watch?v=M57Fi19vcSI або https://www.facebook.com/watch/?v=10155836752417425
В есе використано авторські фото краєвидів Відня, а також
- Фото сера Ентоні Гопкінса, що запозичені з https://www.brioni.com/us/advertising_campaign_featuring_sir_anthony_hopkins_section, https://wordlesstech.com/sir-anthony-hopkins-waltz-played-for-the-first-time-by-andre-rieu/ та скріншоту з відео https://www.facebook.com/watch/?v=10155836752417425
- Фото маестро Андре Р'ю, що запозичено з https://blog.drooble.com/hopkins-and-rieu-a-waltz-written-half-a-century-ago/
- Фото Андре Р'ю Та сера Ентоні Гопкінса, що запозичено з обкладинки відеокліпу https://www.youtube.com/watch?v=3r3FGjXEr7k (використано як cover image для цього есею)
- Фото Кшиштофа Кленчона запозичено з https://www.fakt.pl/
- Фото Ілька Лемка та інших виконавців з групи «Супер Вуйки» запозичено з https://medium.com/@zvonimir.visnjic2019/ілько-лемко-данте-зі-львова-127797cf8f22
