site.ua
топ-автор

Як і всі, хто був вчора на Марші, сьогодні осмислюю, пропрацьовую кожну деталь. Загальнонаціональну і особисту. Перебираю світлини і відео, згадую.

Як вони спускалися до Бесарабки під "Рядок з автобіографії" сестер Тельнюк і Оксани Забужко. Так, ніби знову йшли у бій. А це він і був. Бій з буденністю і безпам'ятством.

Про те, як жінки дарували квіти військовим, а ті від цього бентежились і ніяковіли. Як один військовий зупинився і закричав у натовп: "Ми б не зробили цього без вас! Без вас нічого б не було!"

А інший вийшов із колони і потис руку рудому хлопчиську років дев'яти, який вітав Марш. Треба було бачити, як осяялося обличчя того малого!

Як заревіла громада "Крим - це Україна!", побачивши прапори кримців. І як мені позував Мустафа Джемілєв. Мої люди.

Як по-особливому вітали Луганську область. І як заплакали поряд чоловіки і жінки, побачивши, як над головами військовослужбовців на прапорах піднялося Донецьке Сонце.

Важливо не забувати про це. Про те, що це наша земля. Про те, що в наших мирних містах живуть люди, які понад усе хочуть повернути свій дім.

Важливо не забувати про головне. Загальнонаціональне і особисте.


gala.kavun
Gala Kavun

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація