Це їхні мрії. Мрії цього «слуги народу», цього «нового обличчя»: немає української мови, немає української культури, немає України. Навіть моя Херсонщина розділена на північну і південну. Це цікаво, адже ці мрії збігаються з мріями наших агресивних сусідів. Це сумно, бо ці мрії толеруються великою кількістю мешканців України.


Радянській машині вдалося зробити те, що не вдавалося навіть за царату — відбити у мозку ділянку, яка відповідає за аналіз і відстеження причинно-наслідкових зв'язків. При чому не лише у тих, хто жив у радянському союзі, а й у наступних поколінь. Їй вдалося обірвати прив'язку існування власних держави, мови і культури до добробуту. Саме тому ми так часто чуємо, що ці питання не на часі, що спочатку треба підняти економіку, а потім розбиратися з іншими проблемами. Але так не буває.

Вони люблять ставити нам у приклад досвід сусідніх держав, на кшталт Польщі чи Угорщини. Але завжди опускають те, що, коли ці країни почали активно розвиватися, її мешканці вже знали: Польща — це Польща, а Угорщина — це Угорщина. У Польщі живуть поляки, а державна мова там — польська. В Угорщині живуть угорці, а державна мова там — угорська. І я зараз зовсім не про етнічну складову цього питання.

Економічні і соціальні проблеми матимуть рішення тільки тоді, коли ми політично визначимося — хто ми є. А ті, хто мріє про те, що Україна розпадеться на 28 держав, будуть засуджуватися не лише правоохоронними та контролюючими органами, а й самим суспільством. Бо тільки тоді, коли ти знаєш, хто ти, і для чого це все, тобі не начхати. Ні на землю, ні на народ, ні на прийдешні покоління, ні на самого себе.

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2832760316...