site.ua
топ-автор

Мені подобається, з яким завзяттям українці у всьому світі встановлюють пам’ятники Шевченку. Він є у Вашингтоні, Копенгагені, Римі, Буенос-Айресі. Українці створили найдосконалішу систему маяків. Це ж не тільки наше культурно-мистецьке “я тут був”. Це ще й нагадування, що нашого цвіту – по всьому світу.


Якщо в закордонному місті, у якому я буваю, є пам'ятник Шевченку, то обов'язково його відвідую. Він для мене пророк не у тому пафосному сенсі, як у передмові до шкільного підручника. Він - Шевченко - для мене пророк, бо я відкриваю "Кобзар" і бачу Україну сьогодні, а не лише двісті років тому. Я навіть роблю огляди цих пам'ятників для туристичного сайту - таке собі хобі.

Вільнюс – це місто, в якому за монументом Тарасу Григоровичу можна міряти відстані: на півдороги додому, сім хвилин до вокзалу тощо. Знаходиться він тут в самому центрі, за декілька десятків метрів від святині святинь – Брами Світанку. А де ж йому ще знаходитись…

Пам’ятник був створений скульптором Vitalijus Andrijanovas та відкритий у 2011 році.

Він дуже відрізняється від, скажімо, тбіліського ТГШ – старшого, замисленого, з поглядом крізь віки. У Вільнюсі Тарас Григорович – молодий. Дивиться в далечінь, теж крізь століття, але якісь майбутні століття. З надією. І це не дивно, бо ж в молоді літа він жив тут впродовж півтора року.


В Тбілісі Шевченко олдскульний – сидить посеред парку, а навколо надпис “…поховайте і вставайте, кайдани порвіте…” (грузини іноді до того заклику навіть дослухаються і встають, рвучи кайдани). Навколо нього завжди багато студентів, бо поряд є великий ВНЗ - Тбіліський державний університет.

Чудовий, об’ємний, розкішний пам’ятник Кобзарю був відкритий 2 березня 2007 року. Цікаво, що у фундамент пам’ятника було закладено капсулу з землею з села Моринці Черкаської області, де народився Тарас Шевченко.

Пам’ятник грузинській столиці подарувала Київрада. За дорученням Кабінету Міністрів України його було виготовлено Київським творчо-виробничим комбінатом «Художник» Національної спілки художників України за кошти бюджету міста Києва.

Створили монумент скульптори Володимир Чепелик та Олексій Чепелик і архітектор Володимир Скульський.

Як захочете відвідати Кобзаря у Тбілісі, йдіть до Шевченківського саду на вулиці Мелікішвілі. Там, серед затишного скверу, його й знайдете.


Пам’ятник не лише видатному поету й художнику, а й зрештою всій українській культурі, встановлено неподалік від середмістя Праги, серед парків та фонтанів, у велелюдному історичному районі Сміхов, на площі Кінських — просто перед представництвом ООН у Чехії.

Авторами пам’ятника стали скульптори Валентин Зноба і Микола Зноба та архітектор Вероніка Дірова. Це бронзова фігура Тараса Шевченка висотою 2,2 метри на гранітному постаменті. Відкритий він був 25 березня 2009 року.

Як і мовиться на пам’ятнику, ми, як представники сім’ї великої, вольної і нової, пом’янули Кобзаря не злим тихим словом в прекрасній Празі. Пом’яніть і ви, коли тут буватимете.

Зауважте кобіту на задньому плані, яка застигла в своєму пориві до Тараса Григоровича. І то не дивно, бо ж видався він тут непогано.


Пам’ятниками Шевченку український народ чекіниться в містах і країнах. Якщо українці тут є, живуть, працюють – будьте такі ласкаві встановити пам’ятник Кобзареві десь неподалік центральної площі, набережної чи головної святині. Так, щоб інші українці цей знак прийняли і зрозуміли. І наш обов’язок – тих, хто приїздить в місто, де є пам’ятник Шевченку, на нього хоча б глянути, щоб таким чином законектитись з усім свідомим і активним українством.

В Будапешті Шевченко видався вельми задумливим і навіть трохи сумним. Хоча посадовили Кобзаря в милому сквері греко-католицької церкви, навпроти турецької купальні “Кіраль”, неподалік набережної Дунаю.

Якби цей бронзовий Тарас Григорович вмів ходити, ввечері він обов’язково вставав би, розминав коліна, неспішним кроком прямував би вздовж вулиці, завертав за будинок, опинявся б на березі могутньої річки і дивився, як запалюються міські вогники навколо неоготичного угорського Парламенту. Цілком можливо, що так він і робить. Але вдень, перед нами, він сидить, звівши брови докупи, думає про щось важливе і навіть не відволікається на численних туристів і містян, що проходять повз.

Пам’ятник був відкритий 11 липня 2007 року, у мальовничому сквері, що прилягає до греко-католицької церкви Святого Флоріана. Автор пам’ятника — Іван Микитюк, член Національної спілки художників України, професор Львівської академії мистецтв, Заслужений діяч мистецтв України, який проживає у Львові. Пам’ятник вилито з бронзи, загальна висота — 3 метри.

Ну, ви зрозуміли, #подорожуйзТГШ. Не забудьте відвідати Кобзаря, коли будете в Будапешті.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація