site.ua
член клубу

- Чуєш, а ці духи щітаються харошими, крутими? - запитує молодий чоловік у своєї супутниці в дюті-фрі, розмашисто махаючи кришечкою собі під носом. Я не чую відповіді, бо у цей момент мій супутник говорить: "А яка різниця, як воно там "щітається". Хіба не найголовніше те, чи вони подобаються?"

А різниця величезна, друже мій. Адже "щітається" (іноді "вважається", "рахується" і т.д.) - це слово, яке ходить за українцями як якась мара, застрибує їм через очі і вуха в голови і вистрибує з ротів у не/потрібний момент.

Бо "щітається", що українці отримують одні з найменших зарплат в Європі, але при цьому щороку купують 250 тисяч айфонів. Це при тому, що офіційних яблучних магазинів в Україні немає, а пристрої коштують значно дорожче, ніж в інших країнах. Бо "щітається", що мати айфон - це престижно і статусно, а статус треба вип'ячувати на люди навіть, якщо ти купив його на останні кошти і збирав рік, або платиш кредит, який ледве стягуєш.

Це правда. Якось ми приїхали в Перемишль і дуже подивувалися, що багато людей ходить з олдскульними "жабками", повішаними на шиї за шнурочок. Тільки через декілька днів побачили перший айфон останньої на той момент моделі. Його власниця саме говорила в слухавку:

- Та ні, робота нормальна. Я кімнати прибираю, а Оленка туалет і ванну миє.

У Оленки теж є айфон - я впевнена. Тільки не говоріть, що за роботу прибиральниці в Перемишлі платять так, що ти вже за тиждень можеш дозволити собі придбати будь-який гаджет. Це не так. Місце роботи і зарплатня, власне, взагалі не важливі. Айфони є і у працівниці аптеки в райцентрі, що отримує мінімалку, і у менеджера скромного львівського офісу.

"Їх десь роздають безкоштовно, ми просто не знаємо, де саме" - говорить мені той самий мій супутник.

Так, роздають. Іноді. В 2016 році в Україні проходила така акція: змінюєш ім’я та прізвище в паспорті на Айфон Сім та отримуєш новий смартфон. П’ятеро українців так зробили. І отримали.

І чого я в них вчепилася - в ті айфони? Ніби українці гребують іншими дорогими гаджетами. Ніби немає інших прикладів нераціональної поведінки і поводження з коштами.

Ця нераціональність і слово "щітається" на пару перебивають навіть властиве декому з нас жмикрутство і оту жабку, що сидить в горлі й іноді не дає заплатити більше тоді, коли можна заплатити менше. Ми ту жабку дуже любимо, але боїмося. Так і кажемо "Ти що, мене жаба задушить віддати за то .... (тут йде якась сума коштів).” - тільки не тоді, коли в голові нам сидить "щітається".

От, наприклад, “щітається”, що подорожувати потрібно з максимально можливим комфортом. Тому іноді доводиться чути, що літати Ryanair твій співбесідник навіть і не збирається, бо це не транспорт, а авіа-маршртука (він не пробував, але чув, що крісла не відкидаються). Або інша ситуація, коли 80% лоукост-рейсу купує пріоритетну посадку - і далеко не лише тому, що так дешевше провезти велику ручну поклажу (більшість йде взагалі без неї), а для того, щоб першочергово потрапити до салону літака. Така собі пріоритетність, коли 80% рейсу в такому самому пріоритеті, що й ти.

Згідно із дослідженнями більшість українців не оформляє Tax Free зі своїх закордонних покупок. Більшість з тої більшості пояснює це тим, що не бажає розбиратися в процедурі оформлення і не вважає суми повернення вартими їх зусиль (вписування паспортних даних у форму) і часу (це приблизно 10-15 хвилин). Абсолютно всі мандрівники, які не оформлюють Tax Free, з якими мені довелося поспілкуватися особисто, жаліються на брак коштів і ситуацію в країні. Суми відшкодувань, які вони могли б отримати - тільки за одну поїздку - коливалися від 28 до 106 євро (це вже з вирахуванням винагороди посереднику). Тобто, попри те що на їх думку "всі у всьому винні", зробити навіть таку дрібницю для отримання додаткових коштів, вони не вважають за потрібне. Ну, це теж, як мінімум нераціонально. А зважаючи, що їх сусіди в цей момент переоформляють паспорти на ім'я Айфон Сім, аби отримати новий телефон, ситуація в суспільстві видається якоюсь геть сюрреалістичною.

Так, іноді ця наша нераціональність рятує країну і змінює світ. Це коли ворог пробивається до твоїх позицій, а ти стримуєш його ціною власного життя. Це коли ти накриваєш своїм тілом гранату, рятуючи товаришів, щоб вони жили, а ти... переродився. Це коли ти працюєш лікарем, який забув лік часу і те, що працює позмінно, а тим часом твої діти вже забули, як ти виглядаєш. Це коли в скрутні часи ти виплачуєш зарплати всім своїм працівникам, а сам сидиш без копійки. Це коли тобі кажуть, що скоро з країни всі виїдуть, а ти не розумієш, чому, і так нераціонально залишаєшся жити, працювати, відкривати власну справу, ростити дітей і вирощувати горіх-пекан (інжир, арахіс, хурму, пшеницю...) в Україні. Це коли ти гинеш за свободу, за якою йдуть вільне слово і вільні кордони. Вони ознаменуються повагою до твого паспорту, його високими рейтингами, безвізом, копійчаними квитками на літак, можливістю вирішити мало не будь-яку проблему, просто написавши про це пост в соцмережі. Але все це буде для інших, а не для тебе. Знаєш, що це мало хто оцінить, адже свобода це тобі не ковбаса за 2,20, але ти йдеш. Тобі кажуть “Ти там можеш загинути”, а ти відповідаєш “Це не найгірше, що може статися”.

Так, це нераціонально. Але це рятує твою країну і змінює світ.

Тому насправді головне - позбутися оцієї нездорової нераціональності, цього “щітається”. Вірю, що позбудемось. Коли вилетить тисячний, мільйонний отакий забитий, копійчаний за ціною квитків рейс, ми потроху викидатимемо цей непотріб зі своїх голів. Туди - кудись в хмари.

І тоді українці братимуть своє, не викидатимуть дурних грошей для показухи, купуватимуть те, що їм подобається, а не те, що хтось там вважає “крутим”, і завжди починатимуть з себе. Ми вибороли це право - бути відповідальними перед собою, своїми бажаннями і своїми гаманцями. Вибороли право бути, а не "щітатися". Давайте ним користуватися.

Тож, дорогі українці, щітайтеся... ой, шануйтеся!

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація