site.ua
член клубу

- О, це вже зовсім друге діло, - сказали ми одне одному, приїхавши в Мюнхен після дводенної поїздки вичищенною, спокійною і нннуддезною, як саме оце слово, Баварією.

Іноді наші поїздки схожі на експедиції, хоча крізь джунглі ми не пробираємося, розкопок не ведемо, артефакти не шукаємо, але так чи інакше закидаємо себе надзавданнями, проїжджаємо тисячі кілометрів, робимо десятки пересадок, лягаємо пізно, встаємо рано, спимо в транспорті або геть не спимо дві ночі поспіль.

Іноді все це робиться цілком свідомо, особливо, коли окрім іншої роботи (а іноді - та нечасто - відпочинку) є необхідність у нових матеріалах для gogalas.in.ua і тоді потрібно багато місць, багато ситуацій і багато випробувань лише для того, аби просто розповісти іншим, як їх подолати у найоптимальніший спосіб.

З огляду на це поточну поїздку назвати експедицією аж ніяк не вийде. Або вона просто найненапряжніша зі всіх, які тільки могли бути. Ніяких пересадок, ніяких недоспаних ночей. Ми просто склали мінімальну кількість речей і документи, вийшли з дому, сіли на маршрутку до аеропорту, зайшли в літак і за дві години вже були у пункті призначення.

А, так, перед тим ще купили квитки за 9,79 євро з людини в одну сторону, ну, або за 39,16 за двох в обидва боки. Колись, ще зовсім нещодавно таке навіть не уявлялося. Сьогодні це дійсність. Як і те, що тобі не потрібно стояти в посольстві зі стосами паперів і доводити, що ти не верблюд, і бити поклони за те, що тобі дають дозвіл витратити власні ж кошти в їх країні.

Але це тільки перший пункт легкості буття у поїздках Європою. Другий - за кордоном ти став просто оточений співвітчизниками. Туристами і студентами. Власне, туристів за межами літака нам трапилось десятків зо п'ять (не в одній групі, ясна річ, люди почали реально їздити самостійно), а студент тільки один. Всі надзвичайно ввічливі, знають, що за кордоном вони представляють свою країну і судять її багато у чому за їх поведінкою. Тому, забувши, як мало не побились у черзі до виходу на посадку (іноді ж найголовніше чомусь - це стати першим і не давати іншим навіть з ескалатора зійти), всі згадують про чарівні слова "чи можу я вам допомогти?", "підказати вам що-небудь?", "давайте притримаю двері!" Всі тримають марку навіть одне з одним. Всі, крім одного телепня, що ходив коридором готелю, коли всі спали і волав "егєгєй, люді, гдє ви?!!" Ну, то таке.

Отож ти, як мінімум не один. Навколо тільки й чути:

- Люда, так а де той собор?
- Та он там, де Юрко стоїть.

- Чуєш, так а чого ти не купив тут ті кабаноси?
- Бо я в Луцьку "Дмитрука" не їв, а їх місцеві гі.на так і тим більше не їстиму (відкусуючи шмат тих таки кабаносів "Дмитрука").

Отак ходять Мюнхеном українці. Всі, як один, зубожілі, ага, запихають в себе братвурсти кволими пальцями, запивають пивом і роз'їжджають замками. А ти собі під носа думаєш, що щось зсунулось.

І що треба вже очунятися і братися за роботу, бо це динамічне, етнічно строкате місто має побачити ще стільки людей, особливо, зважаючи на ціни квитків до Меммінгена (це тут, неподалік) зі Львова, не розгубитися в ньому (бо є де), розібратися з транспортом, а тому про це треба розповісти. І що треба вже знімати, бо є що. І це далеко не тільки архітектура.

https://facebook.com/story.php?story_fbid=253535...

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація