Кожне суспільство має свої віхи розвитку. Facebook-спільнота — не виключення. І зараз, в 21 столітті, вона переживає своє Середньовіччя. Принаймні в українському сегменті. Зі всіма похідними: полюванням на відьом, винесенням вироків без суду і слідства, поклонінням ідолам-сестрицям Плітці і Зраді, прокльонами і закляттями, темною безпробудністю свідомості.
За телебачення і багатьох його прихильників мовчу — там ще подекуди зводять житла із шкури і кісток мамонтів.
Звичайно, так не можна говорити про всіх, та й взагалі справа кожного — що писати, постити, вподобувати. У кожного має бути власна точка зору на те, що відбувається навколо, — в цьому теж свобода. Але безпросвітне Середньовіччя наступає.
Я не часто коментую на сторінках у своїх друзів перепости якоїсь ахінеї — хіба що вже геть нерви підводять, коли словами білоруського класика «Аж бы крыкнуў: Годзе, годзе! Годзе сэрца жалем рваці!»
Я взагалі не люблю влазити в різні срачі. 70 тисяч перепостів з якимись аномальними цифрами, про зарплати та пенсії депутатів. Ок. Те, що це суцільна дурниця — перевіряється на раз (та й логічно подумати можна), але люди не хочуть цього робити. Не важливо. Не моя справа.
Віриш відвертому популісту і закидуєш кожне його слово собі на сторінку — вір. Час розсудить.
Не говорячи, звичайно, якщо мова йде про реальну проблему.
Але ж бувають моменти, коли вже треба включати мізки, ким би ти не був і у що б не вірив. Ситуація, коли трольська сторінка бере фото з лікарні легендарного Вадима Свириденка, який наразі є Уповноваженим Президента України з питань реабілітації учасників АТО, і пише, що це людина, якій держава не надала пільг, яка досі не демобілізована, не отримує пенсії і все у тому дусі, а тисячі користувачів тупо це перепощують, — дика. Ні у кого навіть не закрадається думка про те, що можливо це брехня. Ніхто не загуглить, ніхто не зайде на його сторінку або сторінку його бригади в ФБ. Всі з тупою остервінілістю ставлять гнівні смайлики, проклинають державу, в якій живуть, виносять вироки всім, кого вони вважають винними у ситуація, якої не існує, перепощують і збирають такі самі озлоблені мордочки і коменти ще на своїх сторінках. Звичайно, про те, що у пораненях наших військових винен агресор — ні слова. Це триває майже тиждень і розходиться інтернетом з шаленою швидкістю. Зусиллями тих, хто живе поряд, ходить тими самими вулицями і можливо завтра сидітиме з нами за одним столом — от що страшно.
Майже ніхто не реагує на повідомлення, що це фейк, одиниці вступають в бій, ще менше людей дивуються, але думку, зазвичай, не змінюють. І це зрозуміло — якщо зайти до них на сторінки, прозріваєш, у якому пеклі вони живуть. Пеклі, створеному власноруч. Ні, це не активізм, це суцільний негатив і ненависть, з якого витягнути людину не вбачається чимось реальним.
Мої друзі на ФБ ще цього поки що не перепощували, але вже дехто «реагував». Будь-ласка, не сприяйте розповсюдженню цих дурниць. Не занурюйте себе у фейсбучне Середньовіччя.
А якщо ви навіть і не збирались, то перечитайте історію незламного. Рівняння на Vadim Sviridenko — захоплююсь!
P.S. Картинка і діалог не придумані, а з життя, як завжди.
