Якщо я раптом побудую у міському парку альтанку для свого закритого клубу — це спричинить хвилю суспільного обурення. Бо я точно виберу найкраще місце з видом на всяке прекрасне, побудую на свій смак раннього бикоко або пізньої готики, і, звичайно, наплюю на думку місцевих спортсменів, мам з візочками та інших любителів парку. Громадянське суспільство буде не в захваті, коротше.
Але ж у мене є відчуття глибини мети, і я маю повне право наносити ним щастя і спричиняти радість для всіх! І хоч, наприклад, мер Кличко якось воював з МАФами, то на такі випадки моя альтанка захищена ментальним наративом про недоторканість альтанок імені мого закритого клубу. Тому будова точно відбудеться. Просто не в парку — там надто людно і надто чути, якщо обурені захисники природи створять велику акцію за вільний доступ до громадського простору.
«Здається, Женю, у тебе відлетіла кукуха», скажете ви. Бо вся моя активність з бісовою альтанкою схожа на акцію бобра-одиночки, який має достатньо часу та деревини на побудови халабуди, яка всім заважала би більше, аніж приносила користі.
А тепер давайте гратися у брендинг. Точніше, в ту його поверхневу версію, де все називають красивим іменами, і від того різко прибуває всяких там і сенсів, і глиби, і розуміння, і мети.
Назвемо альтанку капличкою.
А закритий клуб з моєї метафори змінимо на той, відкритий, що під егідою християнської релігії. Чому християнської? Бо вона тут найбільше тяжіє до будування своїх арт-об'єктів на територіях суспільного, природного та іншого значення.
І замість парку давайте щось більш амбітне… Полянку за вже існуючою церквою? Там уже достатньо святості. Гм, а давайте Карпатські вершини?
І вуаля, добродії!
Раптом все стає прийнятним.
Ба більше, в ініціатори альтанко..пробачте,капличкофілії записуються ректори університетів, парохи релігійних громад цілих селищ; по новинних каналах ллється дзвінка пісня на честь Пікуя-нового-Афону та Хресної дороги на г. Попіван (чи Піп-Іван, як кому зручно і звично).
Цікава підміна понять, дуалізм, моветон, анахронізм… ахінєя.
Виходить, що у світській державі, якою за Конституцією є Україна, святими мотивами можна покривати сумнівні ініціативи церкви і її закомплексованих прибічників. Чому закомплексованих? Та бо то ж як має хотітися самоствердитися, аби загрожувати своєю ініціативою купі видів ендемічних рослин, комах та тварин у заповідних зонах Карпат! І я вже не кажу, що ініціативу не схвалюють ні місцеві громади, ні дотичні спільноти по всій країні.
Важливо, що право на молитву та вільне віросповіданне є недоторканим і зафіксованим на законодавчому рівні. Однак є чудовий вираз авторства ідейників Французької революції (або кому ще це приписують): «Ваше право махати руками закінчується там, де починається ніс сусіда». Невже для віри треба розрити тяжкою технікою дороги, занести пластикових лампадок туди, де навіть карпатських ведмедів не лишилося, встановити хрести на кожному кроці?
Так, я розумію, релігійні організації схожі на імперію. А золоте правило геополітики відносно імперій говорить про те, що вони вмирають, якщо не ростуть. А рости, в даному випадку, це поширювати своє право на нові і нові теми. Природні ресурси, освіта, інститут шлюбу… я навіть чула, деякі церкви вчать правильному фемінізму.
Мене, власне дістало.
Тож крок 1 — я підписала петицію: https://petition.president.gov.ua/petition/98086
Крок 2: якщо наочність допомагає краще, то я візьму свій туристичний намет, і поставлю його прямо на дах якоїсь церкви. Запишу це в TikTok і зроблю файний флешмоб.
Хай побачать себе зі сторони.
Євгенія Мінаєва
